Богдан Ступка - Загребельний Михайло Павлович - Страница 12
- Предыдущая
- 12/25
- Следующая
Після «Вогнем…» затоваришує з Єжиком. Звертається до нього: «Юрчику». Завжди вітають один одного з нагоди свят Песах та Пасхи. З гордістю цитує польських критиків, які в захваті стверджують, що нарешті польським акторам показали, як треба грати. Його дратують безпідставні теревені про відсутність української театральної школи: «А хто тоді Олексій Петренко – номер один у Росії, на Чернігівщині народився, Сергій Гармаш – Херсонщина, Дніпропетровське театральне училище, Ірина Купченко, Віктор Мережко, Василь Лановий, Людмила Гурченко, Еліна Бистрицька… А тепер візьміть самого Михайла Щепкіна – духовний батько Малого театру, друг Тараса Шевченка. І є ще дуже багато таких, яких я не назвав. Це погана школа?…» Приїздить до Варшави та сідає в таксі. Водій придивляється до пасажира: «Часом пан у кіно не знімається?» Той киває: «Так». – «Часом пан грає у "Вогнем і мечем"?» Гість Варшави визнає: «Граю». – «То, може бути, виконує роль Богдана Хмельницького? Холера, кого я везу?» Спантеличений таксист зупиняється біля входу в готель і навідріз відмовляється брати гроші з ясновельможного пана.
Кшиштоф Зануссі 1999 року запрошує Богдана Сильвестровича до своєї телевистави «Жайвір» за Жаном Ануєм: «І це була наша перша спільна праця, де він грав зі своїм прекрасним українським акцентом по-польськи. Грав англійця, тож відрізнявся від усіх інших французьких персонажів цієї п'єси. Це був такий прийом, котрий мав якимось чином обґрунтувати мій вибір».
Вибір Зануссі зумовлений і тим, що ставиться до Богдана Ступки як до світового аса: «Знаєте, окрім майстерності також даються взнаки особисті риси. Якщо особистість є настільки сильною, як у його випадку, тоді з'являється актор, котрий може бути зіркою…»
Зірка на сцені та на екрані лишається такою ж і на тлі нашого буденного побуту. Нинішній художній керівник франківців Станіслав Мойсеев пригадує, як 1999 року гуляють Мюнхеном з Богданом та Остапом Ступками: «Так сталося, що свої вистави привезли і театр Франка, і Молодий. Коли відіграли, було трохи вільного часу. Остап шукав музеї. Казав: ну от цей цікавий, а там – музей Моцарта, давай зайдемо. Богдану Сильвестровичу це набридло, бо він за життя багато чого побачив і його нічим не здивуєш. Він угледів великий магазин, зупинився перед вітриною і каже: "О, я знайшов цікавий музей". Він гарно вдягався, був елегантний і стильний, на гастролях любив влаштовувати шопінг. Купував піджаки й капелюхи».
На офіційні прийоми Богдан Ступка одягає чорні костюми або фраки. їх шиє легендарний київський кравець Михаїл Вороній. Перевагу надає рожевим, червоним і синім сорочкам, синім, фіолетовим й коричневим краваткам, метеликам чорного кольору. Психологи твердять, що чоловіки в чорних костюмах – пристрасні та запальні люди, завжди готові до боротьби, їхні емоції дуже яскраві: може любити всією душею або так само ненавидіти. Вони завжди досягають свого. Метеликам надають перевагу елегантні мужчини, які вміють упадати за жінками, мають гострий розум. Ступка на сорочках розстібає два верхніх ґудзики. Це свідчить про його відвертість. Під час подорожей і відпочинку носить джинси, теніску та шкіряну куртку. Постійно ходить у капелюсі. З аксесуарів віддає перевагу масивним персням. Як Едуард Лімонов, як Іван Драч. Улюблений – золотий із чорним опалом – одягає на підмізинний палець лівої руки. Обручку знімає лише на час зйомок. До масивних перснів з великими каменями небайдужі ті, хто знає собі ціну.
У 1999 році переобирають президентом Леоніда Кучму. Під час виборчої кампанії українське телебачення транслює бесіду актора і політика, Ступки і Кучми. Це не є агітка. Або піар. Точиться невимушений обмін думками. Згадують батьків, комуністичне минуле. Богдан Сильвестрович ділиться маминими настановами напередодні прем'єри «Дяді Вані». Нагадувала, що Войницький – пан, дворянин. Його гувернери вивчили, як ходити, сидіти, тримати руки, їсти…
Богдан Сильвестрович терпіти не може стереотипи. Це він доводить і після того, як наприкінці 1999 року його призначають міністром культури. Погоджується за умови, що продовжуватиме грати, брати участь у гастролях. На Різдвяні свята його бачать на офіційних церемоніях і на театральному капуснику. Вже з міністерським портфелем дивиться в Молодому театрі «Рехувілійзор». Після вистави прямує в гримерку пошанувати колег. Запевняє, що зрозумів їхній експромт на свою адресу: «Міністр заплатить усі борги».
Першу ж колегію ввіреного йому відомства провадить спільно з президією Академії мистецтв України. Головує на засіданні в тандемі з Андрієм Чебикіним, президентом АМУ. Виявляється, існує задум державної програми «Розвиток музичної культури України у світовому контексті». А ще – стратегія фундаментальних наукових досліджень АМУ. На межі фантастики. Понад сорок найменувань видань, іноді багатотомних. їх видання розтягнеться років на двадцять… Міністр не перебиває присутніх. У фіналі ставить крапку: «Нічого з цього не вийде». Пояснює, що прем'єр-міністр щойно пообіцяв йому, що на культуру в державній скарбниці, за винятком якихось екстраординарних потреб, грошей катма! Коли Богдан Ступка грає негативного героя – шукає в ньому хороше. Позитивного – шукає погане. В кабінеті міністра поводиться впевнено, як справжні королі. У 2000 році завершує відбудову Михайлівського Золотоверхого собору. Він здійснив мрію Олеся Гончара – відновити знищений Постишевим та іншими вождями Собор. Перший свій міністерський день народження змальовує трагікомічно: «З 9-ї ранку до 9-ї вечора приймаю гостей у кабінеті. Йшли, як до мавзолею. Квітів стільки, наче вже лежиш у труні і слухаєш про себе некрологи».
В 2000 році щиро використовує службове становище та організовує гастролі франківців у Севастополі. До нього тут фестивалять різні герої на кшталт мера Москви Лужкова з частівками про «русский город». На прес-конференції міністра-актора питають, чи не боїться він провалу в російськомовному місті.
Богдан Сильвестрович не з лякливих: «Ми в Москві граємо без перекладу і в Пітері – теж. Що це за таке особливе місто Севастополь? Може, людина просто не хоче зрозуміти? У Греції кажуть: чим більше ти знаєш мов, тим більше ти людина. Я знаю російську, польську, трохи англійську. Я вивчив би й німецьку, французьку. Богдан Хмельницький знав шість мов, коли був полоненим у хана, оволодів татарською. У фільмі "Вогнем і мечем" я розмовляю польською, українською, татарською. Я вивчив кримськотатарську спеціально: вчив ночами, вдень одягав слухавки, гуляв містом, а у моїх вухах бриніла татарська мова. Та тільки після того, як я вловив музику в ній, я почав розуміти, що це таке. Так це ж татарська мова! А українська мова у всіх на слуху! Що там розуміти? Український театр бував у Ташкенті, Алма-Аті, на Далекому Сході, у Польщі… І скрізь всі розуміли. У Німеччині – там уже були слухавки, в Америці – йшли субтитри… Отож приходьте на вистави – і все зрозумієте!..» Севастопольці прийшли. Кожний вечір – аншлаг. Не відпускають акторів хвилин десять після закінчення вистав. Гукають: «Браво! Молодці!»
Того ж 2000 року грає в антрепризі Валерія Фокіна «Старосвітська любов» за мотивами повісті Миколи Гоголя «Старосвітська історія». Його партнерша – Лія Ахеджакова. У рідному Львові їх очікують хулігани. Півсотні башибузуків зривають у перший вечір виставу. Суть вимог ясно розтлумачити не в змозі. Може, їм бракує синхронного перекладу Гоголя українською? Чи обурює, що міністр рідної культури, як Афанасій Іванович, по-російськи балака? Богдан Сильвестрович гірко згадує, як за комуністів його за Преслі, за рок-н-рол ганили. А за націоналістів, бач, уже за Гоголя. З точнісінько таким само непідкупним ентузіазмом…
Приймає непросте рішення. Виділяє 10 мільйонів гривень Юрію Іллєнку на зйомки картини про Мазепу. Коштів не вистачило. Дефіцит готовий допомогти покрити міністр культури Росії Швидкой. Але політики стали на заваді. Роль Мазепи виконує Богдан Ступка: «На мене всі тоді накинулися. Писали, що сам грає, сам собі гроші дав. А я насправді не хотів грати. Але тоді саме поїхав до Варшави, підписувати культурний договір про співпрацю між Україною і Польщею. І питаюся Гофмана: "Юрчику, мене ганьблять за те, що я дав гроші. Хотів краще зробити один гарний фільм, ніж десять поганих. Іллєнко пропонує мені грати головну роль. А мене ганьблять так, що кістки перемелюють. Що мені робити?" Раніше такого не було. Десь критики могли щось там сказати, а як тільки став міністром, то відразу всі почали казати, що я поганий. Питаюся: "Юрчику, що мені робити? Грати чи ні?" А він каже: "Чи ти будеш грати, чи не будеш, а ганьбити тебе все одно будуть. Краще грай". Я і згодився».
- Предыдущая
- 12/25
- Следующая
