Іван Котляревський - Панасенко Т. М. - Страница 11

• Предыдущая
• 11/15
• Следующая

У січні 1826 року військовий міністр Татищев повідомив М. Рєпніна про розпорядження царя заарештувати і надіслати в Петербург як колишніх членів ложі М. М. Новикова, В. Л. Лукашевича, В. В. Тарновського, С. М. Кочубея. Князь Рєпнін розіслав чиновників для арешту названих осіб і окремо призначив чиновника для трусу в селі Тагамлику, де мали бути папери М. Новикова. Але виявилось, що ці папери зникли. Самого М. Новикова під час слідства над декабристами серед живих уже не було, проте ім'я слідчим довелося не раз чути і згадувати. Відомий «Алфавіт декабристів», складений у 1827 році керівником справ слідчої комісії О. Боровковим, подав про нього такі відомості: «Новиков – колишній правитель канцелярії малоросійського генерал-губернатора князя Рєпніна. Помер. Він був серед перших, хто подав думки про заснування в Росії таємного товариства й заснував таке. Матвій Муравйов-Апостол показав, що Новиков заснував у Полтаві масонську ложу, яка була таким собі розсадником для таємного товариства, і до неї приймав малоросійських дворян…» Згадується в цьому «Алфавіті» й Іван Петрович: «Котляревський. Малоросійський дворянин. Матвій Муравйов-Апостол, між іншим, назвав Котляревського серед членів “Малоросійського товариства”. Але за розвідуваннями комісії виявилось, що “Товариства” цього ніколи не було, а тому показання про Котляревського залишено без уваги».

Небагато до нас дійшло і відомостей, що висвітлили б характер дружніх стосунків між М. Новиковим та І. Котляревським. Що за людина був цей Михайло Миколайович Новиков? І. Сердюков, що служив у канцелярії М. Рєпніна з 1824 року, згадував про М. Новикова: «Правителів перебувало при мені чимало: 1-й Микола Михайлович Новиков, надвірний радник, розумник і декабрист, якого спіткала б доля Пестеля й інших нещасних, коли б не помер». Сердюков, який почав служити в канцелярії генерал-губернатора фактично після смерті Новикова, все ж намагався згадати про нього в своїй автобіографії як нібито про свого першого начальника; пишучи ж через кілька десятків років, переплутав ім'я й по батькові. Михайло Миколайович Новиков (1777—1822) в останні роки свого життя (в 1816—1822 pp.) був правителем канцелярії генерал-губернатора М. Рєпніна й одним з найактивніших членів таємних товариств свого часу. Після Вітчизняної війни 1812 року він увійшов у зв'язок з таємним республікансько-аристократичним товариством «Орден російських рицарів». У 1816 році, зразу ж після виникнення «Союзу порятунку», Новиков вступив у це товариство й виявив тут значну активність. Переїхавши до Полтави, він став одним із засновників і активних діячів «Союзу благоденства». Новиков був одним із активних членів масонської ложі «Обраного Михайла», яка була організаційно зв'язана з «Союзом порятунку» і «Союзом благоденства». Федір Глінка, активний діяч обох названих товариств, на допиті в справі декабристів показав, що він познайомився з Новиковим у ложі «Обраного Михайла» й той залучив його в «Союз порятунку». М. Новиков виступав і як активний учасник периферійних органів «Союзу благоденства», так званих «вільних товариств».

Ясна річ, що, заснувавши в Полтаві масонську ложу, Новиков діяв у тому ж напрямі, що і в «Союзі благоденства». Відомий декабрист М. Муравйов-Апостол, що був ад'ютантом генерал-губернатора М. Рєпніна (в 1818—1822 pp.), говорив про Михайла Новикова: «В Полтаві він заснував ложу, що служила розсадником таємного товариства. Він у неї приймав дворянство малоросійське, з числа якого найздібніших улаштовував у товариство, що звалось “Союз благоденства”».

Збереглися деякі дуже цікаві матеріали, що проливають світло на стосунки Михайла Новикова й Івана Котляревського. Це, по-перше, лист Новикова до секретаря «Вільного товариства любителів російської словесності» А. О. Нікітіна і, по-друге, уривок зі спогадів Стебліна-Камінського.

Лист Новикова написано в листопаді 1818 року, тобто в ті часи, коли зв'язки його з Іваном Котляревським могли бути особливо приязними через спільну діяльність в ложі «Любові до істини». Дякуючи за обрання його членом-кореспондентом, Новиков запевняє, що, «беручи найживішу участь у благові й честі… батьківщини», буде «старанно виконувати всі доручення цього товариства». Для початку здійснення тих завдань, які він може виконати для товариства, Новиков подає деякі загальні відомості про виховні заклади в Малоросії (включаючи сюди Полтавську й Чернігівську губернії), і, виділяючи з них Полтавський будинок виховання дітей бідних дворян, значну частину листа присвячує дуже прихильній і теплій характеристиці Івана Петровича Котляревського як взірцевого вихователя, як людини, що виконує свої службові обов'язки зі «зразковою старанністю». Як член «Союзу благоденства» він вважав діяльність на освітній ниві служінням батьківщині. Одним із завдань членів «Союзу благоденства», за статутом, було приносити користь справі виховання молодого покоління. Лист Новикова дає підстави вважати, що Котляревський-педагог у своїй діяльності являв собою взірець втілення тих вимог, які висував «Союз благоденства» в галузі освіти. Тож цілком зрозуміло, що М. Новиков прагнув звернути увагу своїх петербурзьких друзів на Івана Котляревського як людину, що може бути корисною для їхньої спільної справи.

Цікаві свідчення залишив і С. Стеблін-Камінський. Розповідаючи про події 1825 року, він відзначав, що Іван Котляревський сказав у той день, коли присягали новому цареві: «Сьогодні ми присягали Костянтинові, а через тиждень будемо присягати Миколі». Як свідчить Стеблін, «коли це збулося, він признався, що давно знав про це від Новикова… Коли ж відбулися події 14 грудня 1825 року, Котляревський радив моєму батькові позакидати й сам позакидав усі масонські значки, зірочки якісь та ін.». Отже, Котляревський, як член масонської ложі, знав від Новикова про таємницю престолонаслідування. Проте в нас немає ніяких даних, щоб судити, наскільки глибоко Новиков посвятив Котляревського в таємниці декабристів і як письменник сприймав те, що чув від Новикова. Зі слів Стебліна-Камінського, в усякому разі, зрозуміло, що письменник протягом кількох років зберігав довірену йому політичну таємницю. Деякі побічні факти дають підставу вважати ймовірним, що Новиков познайомив Котляревського й зі статутом «Союзу благоденства», що був відомий під назвою «Зелена книга» і мав дві частини. У першій частині, відомій широкому колу членів «Союзу благоденства», говорилось про «поширення освіти й доброчинності» на благо батьківщини. А в другій, відомій лише найстарішим членам і керівникам товариства, були сформульовані й політичні завдання. Самі члени «Союзу благоденства» по-різному ставились до його статуту. Ліва група, до якої належав, разом з Пестелем та іншими, й Новиков, складала проекти державної конституції, обстоювала республіканську форму правління, обговорювала вбивство царя. Прагнення ж правої групи спрямовані були на те, щоб проповіддю добра, моральності, боротьбою проти пороків усунути зло в суспільстві й розв'язати соціальні суперечності. Ця група не мала завдання скасувати монархічну форму державної влади.

Наскільки близькими Іванові Петровичу Котляревському були ідеї «Союзу благоденства»? Факти його службової та суспільної діяльності й погляди на службу, висловлені в його творах, показують, що програма «Союзу благоденства» не суперечила світоглядові письменника, що він, звичайно ж, наближався до правого крила «Союзу благоденства».

У 1818 році Котляревський вступив також у Біблейське товариство. Якщо в ложі, як кажуть, він був вітією (промовцем), то у Полтавському відділі Біблейського товариства – скарбником і книгохранителем. Живучи в провінціальному губернському місті з не досить численною дворянською інтелігенцією, Котляревський у своїй службовій і громадській діяльності мусив мати зв'язки з різними її колами. Біографи завжди підкреслювали, що Іван Петрович був близькою людиною до малоросійського генерал-губернатора Я. Лобанова-Ростовського, а потім і його наступника М. Рєпніна; що його запрошував до себе, приїжджаючи на відпочинок в Диканьку, міністр внутрішніх справ В. Кочубей; що його приймали в усіх домах Полтави, отже, що він був своєю людиною у вищих урядових колах міста. Чимала кількість фактів і листів із різних джерел дає достатній матеріал, щоб судити про характер цих взаємовідносин.

• Предыдущая
• 11/15
• Следующая