Меч і хрест - Лузина Лада (Кучерова Владислава) - Страница 42

• Предыдущая
• 42/113
• Следующая

– «Зашейте новый перстень с алмазом в шёлковый зеленый лоскут». Новий перстень із алмазом! – нервово реготала Дарина. – У мене і старого немає. «Когда луна впервые взойдет весной…» Запізнилися, зараз літо! – Чуб знервовано перегорнула сторінку. – «истолките свою предварительно высушенную кровь…» Та що ж це таке! – обурилася вона нарешті й роздратовано плюхнулася в крісло.

Руда Ізида Пуфик тої ж миті полізла до неї на коліна, заздалегідь муркочучи від захвату. Дарина не дивлячись скинула її на підлогу і низько схилилася над книгою.

– «Дождитесь, когда ваш любимый или ваша любимая пойдет в церковь к обедне…» Сані до обідні! До пенсії не дочекаюся!

Пуфик подивилася на неї безневинними дитячими очима і почала старанно протискуватися в невелику нору, що утворилася між колінами та Дарининими ліктями, які впиралися у стіл.

– «Смешайте лепестки красных роз и волосы блудницы…» Гаразд, припустімо, – похмуро погодилася з цією пропозицією Дарина, машинально накручуючи на палець одну зі своїх кісок. – Хоч я не те щоб блудниця… Я ж завжди по любові.

«Вони не мусять користуватися нею!» – погрозливо прошипів у Катиній голові голос Чорта.

– «…и добавьте туда прах мужчины, умершего от неразделенной страсти». Б-р-р-р! – видала гуркотливий звук Чуб і, підхопивши нахабну кішку обома руками, знову поставила її на підлогу.

– А ви справді літали? – різко спитала Катя.

Хід був стовідсотково вірним – багатокоса біла голова вмить відскочила від книги, як тенісний м’яч.

– Присягаюся мамою! – емоційно запевнила Дарина, підхоплюючись із місця і намагаючись зображувати епохальну подію в особах. – Я навіть не зрозуміла, як це сталося. Раптом бац – мітла у мене під задом, і я на ній! Скло вщент – брязь! Бачиш? – самовдоволено показала вона свої поцятковані пластирами руки. – А потім, коли ми з Мусею, тобто з Марійкою, думали: нам зовсім гаплик, зараз менти приїдуть і заметуть, і хрін ми їм що доведемо – вона тут як тут, сама підлітає. Знаєш, що я думаю, – несподівано перервала свій сумбурний монолог вона. – Мені здається, мітла – це ми!

– Тобто? – зацікавилася Катерина.

– Як тобі це пояснити… – наморщила лоба Дарина. – Якщо в глибині душі ти не віриш, що вона не злетить, – вона і не злітає. Бо щоб вірити в диво, треба бути трішечки дуркою! А ще краще – зовсім дурною! І ось коли я здуру до вікна рвонула, вона відразу кинулася туди разом зі мною. Я хотіла втекти, і вона відразу підлетіла до мене і понесла нас геть. Вона – ми!

– Тобто, – серйозно уточнила Катерина, – мітла підкоряється нашим бажанням?

– Ні, вона і є наші бажання. Тільки справжні, а не абстрактно-теоретичні. Ти віриш мені? – занепокоїлася Дарина.

– Звичайно, вірю, – усміхнулася Катя. (Після того, як за бажанням її пальців кам’яний будинок розвалився, немов картковий будиночок, не вірити їй було б, щонайменше, смішно!)

– Хочеш спробувати? – завелася Чуб. – Присягаюся, це крутіше, ніж усе на світі! Крутіше, ніж з парапланом. Одне погано – палиця страшенно між ніг натирає. І як вони на цьому літали, не розумію! Треба буде у Муськи сідло забрати, вона, мабуть, однаково сама літати здрейфить.

– Які проблеми? – променисто всміхнулася Катерина і, підчепивши чорну слухавку, закрутила заїдаючий диск. – Гена? Я! Як тільки довезеш дівчину додому, жени в спортивний магазин і купи мені велосипед. Ні, два велосипеди!

Дарина збентежено кліпнула очима.

– Другий – мені? – спитала вона. – Та ти просто супер! Просто землепотрясна баба! Ой… – заметушилася по кімнаті Землепотрясна. – Пробач. – Ставши рачки, вона витягла з-під канапи Катину сумочку й хутенько струсила з неї гіпотетичний пил. – Я вчора спеціально її прихопила, боялася, що загубиться. Тільки ми звідси трохи грошей узяли, щоб із таксистом розрахуватися.

– Нормально, – заспокоїла її Дображанська. – У тебе, взагалі, з грошима як?

– Ніяк, – неприязно стенула плечима Дарина. – Глибока фінансова депресія.

– Тримай. – Перекладаючи необхідні речі з учорашньої сумки в сьогоднішню, Катя вигребла з учорашнього гаманця ввесь золотий запас і простягнула його їй. – Це вам із Марійкою на поточні витрати. Ми ж тепер усі в одному човні, еге ж?

– Еге… – Дарина вилупилася на неї, як на картину «Явлення Христа народові».

Метаморфоза, що сталася з монструозною Катею після удару головою об бетон, здавалася їй іще неймовірнішим дивом, аніж опівнічні польоти на мітлі!

– І купи собі нормальний одяг. Тут бутик «Сафо» поруч. Ти ж у цьому на вулицю не вийдеш…

Дарина розгублено оглянула власне неподобство: мінімалістську спідницю, безнадійно розірвану під час запаморочливого кульбіту у вікно музею, в комплекті з майкою-топом, тріснутою під пахвою по шву, яка, правду кажучи, вже сильно пахла потом. Чарівні властивості «дезодоранту» з екстрактом тирлич-трави явно не включали функцію антиперспіранту.

– Але, – завагалася Дарина, – Муся може зателефонувати будь-якої хвилини.

– А я тобі свій мобільний дам. – Катя спокусливо затрясла в руці свій новознайдений телефон із титановим корпусом і кнопочками зі щирого золота.

– Так вона ж його не знає! Тільки цей, – засмучено ткнула Чуб у місцевий апарат. – А ми навіть домашнього в неї не запитали. От дурки!

– Нічого, якщо Марійка з’явиться, я тобі відразу передзвоню, – солодко запевнила її Катерина.

– Ні, – рішуче відмовилася від магазинної спокуси Чуб. – Не буду я зараз по бутиках шопінгувати. У Марійки батька пов’язали. А вона – моя єдина подруга. Раптом їй допомога знадобиться. Та я однаково збиралася в клуб за своїм манаттям їхати. До речі, про клуб…

Дарина квапливо повернулася до книги.

– Чор… – Катя спішно вдарила себе по губах, пристукуючи останню літеру.

«Вирубати її к бісу? – недобре подумала вона. – Але ж, оклигавши, ця соска зрозуміє: я тепер поза командою».

«Не подавайте виду, будьте люб’язні з ними…» – напутливо нагадав їй голос Чорта.

Але виходило: або «не подавайте виду», або «не мусять користуватися нею!» Дображанська повільно стискувала кулак, подумки розраховуючи траєкторію свого нелюб’язного удару.

– Розумієш, – довірливо заворкувала Дарина, – мені одного кекса приворожити потрібно. Я знічев’я побилася об заклад, що спокушу його до шостого вечора. А він узагалі голубий!

«Що-що? – вражено звела брови Катя. – На «мерседесі» поле оремо!!!»

Використовувати книгу Влади, за право лише поглянути на яку обгорілий іноземець Адріан готовий був заплатити п’ятдесят штук без торгу, заради такої приголомшливої нісенітниці!

«От ідіотка! Дитячий садок, друга чверть!»

Катині пальці враз обм’якли, а настрій знову став безхмарно-солодким і передвідпускним. Навіть якщо ця дурка-Дарина приворожить оптом усе блакитне кодло Києва, як її ідіотська перемога може зашкодити їй – істинній – К. Д.?!

– І коли ти туди збираєшся?

– Та як тільки, так одразу! – озвалася захоплена дурка. – Тільки знайду що-небудь відповідне. Так страшенно жаль мопед віддавати… Ну, і Мусиного дзвінка дочекаюся, звичайно.

– Гадаю, якщо вона не з’явиться за годину, тобі самій треба їхати до неї, – повчально сказала Катя.

– Точно, – затрясла головою Чуб. – У неї ж мій мотик у під’їзді припаркований. Виходить, так і так потрібно!

Нітрохи не зніяковівши попередніми невдачами, Ізида Пуфик безкомплексно стрибнула Дарині на коліна, продовжуючи голосно і радісно муркотіти.

– Ну і нахабна худобина! – спересердя заволала Чуб. – Її скидають, як мішок, а в неї навіть настрій ні на секунду не зіпсувався!

– Когось вона мені дуже сильно нагадує, – поблажливо посміхнулася Катерина.

Пуф поставила передні лапи Дарині на груди і вдоволено полізла цілуватися, тицяючись ангельськи рожевим носом у Даринині розлючені губи.

– Гаразд, – здалася Чуб, цмокаючи кішку в рожевий ніс.

– Merci, – несподівано профранцузила руда з яскраво вираженою українською говіркою. – Тл-ридцяте заклинання спл-робуй, – вона гаркавила з французьким прононсом.

• Предыдущая
• 42/113
• Следующая