Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич - Страница 73

• Предыдущая
• 73/80
• Следующая

Подивився навпроти, на Рябцева. Подивувався, як добре було видно йому обличчя колишнього капітана. І це при тому, що сиділи вони майже в темряві, якщо не брати до уваги цього віконця, що кидало вниз, на палісадник, викривлений прямокутник світла.

– Твій душ для бомжів о котрій годині відчиняється? – стомлено запитав Винничук, обернувшись до Аліка.

– Годині о дев'ятій.

Винничук сумно закивав. Його рука потягнулася по склянку.

Згори, над головою, пролунало ляскання крил, і дві чи три чайки водночас закричали пронизливо і з хрипотою.

Минула ніч засмутила Тараса глибоким безсонням. Він, звичайно, й не збирався цієї ночі спати, а був налаштований на роботу. Але працювати не довелося. Вже коли настав час виходити з дому, щоб їхати підбирати чергового польського клієнта під готелем «Леополіс», цей клієнт подзвонив і повідомив, що його потяг перед Львовом зіткнувся на переїзді з машиною й від аварії його камінь сам вийшов. Поляк чемно вибачився й запропонував у вигляді компенсації почастувати Тараса готельним сніданком. Але Тарас відмовився. Новина про аварію на переїзді його засмутила, мовби через це він втратив не разовий заробіток, а все своє майбутнє. Він ліг на канапу, заплющив очі, але сон до нього так і не прийшов до самого ранку, до шостої години, до моменту, коли з кухонної радіоточки зазвучав гімн рідної держави. Щоправда, коли він нарешті заснув, йому раптом почали снитися жахи американського безробіття часів Великої депресії. Як вони пробралися в його сон, можна було тільки здогадуватися. Мабуть, ця аварія якимось чином викликала з пам’яті фільми Чарлі Чапліна.

О десятій ранку він розплющив очі й одразу замружився – через те, що крізь незавішене вікно пробивалися промені сонця. Сонце припало Тарасові дуже до душі, й, немов зелений листок якого-небудь дерева, він набрався сонячної енергії та відчув себе кращим і живішим.

І тут же згадав про Дарку. І хвостиком за думкою про Дарку прийшли думки про її батька.

Тарас підвівся, підійшов до вікна, зігрітий несподівано теплим о цій порі року сонцем. Підсипав рибкам корму, економно полив кактуси і ще сильніше відчув сонячне тепло на своїх щоках і голих плечах. І, примружившись, уявив собі Дарку, яка нібито підійшла ззаду й обійняла його, притиснувшись грудьми до його спини. Її долоні теж дарували йому тепло. Можливо, навіть більше, ніж сонячне.

І він вирішив, що сьогодні ж освідчиться Дарці. Щоб не зволікати з перетворенням його вранішніх фантазій на щоденну та щонічну реальність.

Дістав мобільник і набрав її номер.

– Привіт! – видихнув радісно, почувши її дзвінке «алло!».

– Привіт, Тарасе!

– Пообідаймо разом! – запропонував він.

– А де?

– У «Старому роялі». Там добра риба!

– О котрій?

– О першій!

– Добре, до зустрічі! – сказала вона.

Безсонну ніч було після цієї розмови забуто назавжди. Тарас поснідав, прогулявся по вулиці до найближчого газетного кіоску. Купив свіжий номер «Високого Замку». Зайшовши до парадного й піднімаючись на свій другий поверх, він за звичкою переступив п'яту сходинку. Вже біля дверей до квартири зупинився й замислився. Постоявши хвилинку, він знову спустився вниз і знову піднявся, вже не переступаючи через неї. Навпаки, він наступив на п'яту сходинку з усієї сили, мало не вдаривши її підошвою черевика. П'ята сходинка змовчала, не подала ні звуку.

«Життя змінюється на краще», – подумав Тарас і зайшов до себе.

Хвилин за десять у двері подзвонили.

Прийшов Єжи. Він був одягнений у чорний спортивний костюм «Адідас», на ногах – кросівки.

– Ти що, бігав? – здивувався Тарас.

– Ні, – відповів Єжи. – До магазину «Все по 3 гривні» нову партію секонд-хенду привезли. З Європи. Бачиш, які речі! На вигляд нові! Каву зробиш?

– Проходь! – Тарас кивнув сусідові на відчинені двері до кімнати, а сам вирушив на кухню.

– Ну, як справи? – запитав Єжи хазяїна квартири, що зайшов до кімнати з кавником і цукорницею в руках.

– Нормально, – Тарас налив собі й Єжи кави і всівся за стіл навпроти гостя. – Тільки маю вкрай мало часу. Сьогодні дуже важливий день.

– Важливий? – заінтригований Єжи Астровський запитально втупивсь у вічі Тарасові. – А чим він важливий?

– Буду освідчуватись…

– Освідчуватись?! – недостатньо зрозумів сусід. – Кому? – запитав він невпевнено й оглядівся.

– Своїй майбутній дружині, – пояснив господар.

– А-а, – на обличчя Єжи повернулась усмішка. – Я її знаю?

– Ні, ти з моїх знайомих тільки Оксану знаєш! До речі, вона буде свідчицею в мене на весіллі!

Єжи розкрив рота й опустив філіжанку з кавою на блюдце, так і не донісши її до рота.

– А що, весілля так скоро?

Тарас кивнув.

– Чим скоріше, тим краще, – сказав він. – Я відчуваю, що в моїй ситуації зволікання з весіллям – смерть та й годі!

– Ого! – видихнув Єжи. – Вона що, чекає дитину?

Тарас відмахнувся рукою від припущення сусіда.

– Ні, але скоро чекатиме. Якщо все буде гаразд!

– А хто буде свідком? – обережно запитав Єжи.

Тарас завмер. Про свідка він іще не думав. Перебрав у голові галерею своїх друзів та знайомих і ні на кому навіть спершу не зупинився.

– Не знаю, – після паузи сказав він.

– Тарасе, – Єжи Астровський заговорив так солодко, немов щойно поклав собі в рот із цукорниці дві повні ложки, – візьми мене! Ми ж знаємо один одного не перший рік!

– Та ти що! – вирвалось у Тараса із щирим нерозумінням. – Та який із тебе свідок на весіллі!

– Чому?! – образився гість. – Я вже декілька місяців не п'ю, стежу за собою, допомагаю безхатькам і чесно заробляю на життя!..

– Та ні, я не про це, – Тарас зітхнув. – Свідок має бути молодий і неодружений…

– Я неодружений, – майже пошепки мовив Єжи. Його обличчя зблідло, а погляд погас.

– Ні, – вже м'якше мовив Тарас. – Ти не підходиш. Вибач!

Єжи встав із-за столу й різко, немов усі його м'язи раптом розслабилися, упав перед Тарасом на коліна.

– Візьми мене! – почав благати він. – Ти не розумієш, як це для мене важливо!

– Оксана буде проти! – задумливо мовив Тарас.

– Лише з вигляду! Це у неї поза така неприступна! А всередині, в душі, вона буде лише рада! Розумієш! Жінки, вони всі такі! Говорять голосно «Ні!», щоб потім тихо сказати «Так!». Я досвідчений, знаю, що говорю!

– Ну… Я в неї спочатку запитаю!

– Не потрібно! Ну як ти не розумієш, – в очах у Єжи з'явилися сльози. – Це ж питання мого життя та смерті! Якщо ти не візьмеш мене свідком, то в день твого весілля відбудеться мій похорон!

– Єжи, це безглуздий шантаж, – Тарас скривив губи.

– Це не шантаж, це життя! Тобі, видно, на моє життя наплювати! А я заради тебе сходинку замінив!

– Заради мене? – обурився Тарас. – Може, ти заради мене ввесь торт нещодавно з'їв?!

Єжи Астровський, немов захищаючись, виставив уперед долоню правої руки.

– Не будьмо про це, – попросив він. – Я, до речі, по цій сходинці не ступаю. Я нижче живу! А ти живеш тут, на другому поверсі!

– А ти до мене в гості не ходиш по цій сходинці?! Підведися з колін і сядь за стіл!

– Тільки якщо ти пообіцяєш, що візьмеш мене свідком. Тарас несподівано відчув себе стомленим. «Тільки цього мені бракувало, і то в такий важливий день!» – подумав він.

І опустив погляд на сусіда, який усе ще стояв навколішки в чорному костюмі «Адідас» і в білих кросівках.

– Подивимось, – сказав Тарас.

Єжи заперечливо захитав головою.

– Я звідси не піду, поки не скажеш «Так!», – мовив він несподівано твердо.

– Ти так і з жінками розмовляєш? – Тарас засмучено похитав головою. – Гаразд. Так… Напевно…

– Так чи напевно?…

– Напевно, так.

– Ти сам сказав «так», – мовив Єжи, напрочуд бадьоро підводячись із колін. – Тільки не забудь сказати, коли і де! Треба буде в секонд-хенд зайти, я собі там костюмчик для твого весілля підберу! Ой, а який сьогодні день?

• Предыдущая
• 73/80
• Следующая