Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич - Страница 44

• Предыдущая
• 44/80
• Следующая

– Ти ж замок не міняв? – запитав Рябцев, і в його очах промайнуло занепокоєння.

– Останні років тридцять не міняв.

– От бачиш, як добре! Іноді минуле може теж принести несподівану користь.

– То це що, від моїх дверей? – здивувався Алік.

Рябцев кивнув. Його обличчя на мить набуло винуватого виразу, що майже відразу ж змінився виразом легкого, майже романтичного смутку.

– Коли-небудь я тобі розповім про ті деталі твого життя, які ти сам давно забув… Якщо ти схочеш і якщо я буду в настрої… А взагалі я з минулого взяв у сьогодення зовсім мало… Майже нічого. Та й те, що взяв, по праву мені не належить, як от цей ключ…

– А ви ним користувались? – обережно запитав Алік, і здалося йому тут-таки, ніби озвалася в пам'яті якась не така вже й давня розмова з Рябцевим. Розмова, в якій теж начебто йшлося про житло Аліка.

– Так, – капітан відкрито і безстрашно подививсь у вічі гостя, й не було в цьому погляді тепер ні зніяковіння, ні сумніву. – Але я ніколи нічого там не брав, не міняв місцями. Я мусив по службі заглядати до твого будинку кожні два-три місяці й писати звіт. Я приходив, іноді варив твою каву і сидів на твоїй канапі або кріслі. Тільки тоді, коли тебе не було в місті, зазвичай уночі, над ранок, коли твої сусіди та мачуха міцно спали. То були дивовижні хвилини… Ти не ображаєшся?

Алік заперечливо хитнув головою.

– За ключ – спасибі! – сказав він, відходячи до дверей.

З одного боку, йому раптом розхотілося йти. Йому здалося, що Рябцев тепер налаштований на розмову як ніколи раніше. Він, напевно, міг би розповісти і про кисть Джимі Хендрікса. Аліку давно хотілося б знати подробиці. Але, з другого боку, треба було їхати додому. Їхати, відчиняти двері, не ламаючи їх, не витискаючи язичок замка з паза. Їхати, щоб потім їхати кудись далі, але вже з дому. Та й просто час було йти. Рябцев усе ще мав натомлений вигляд, йому потрібно б відпочити, навіть якщо самому йому і хочеться говорити й розповідати. В усякому разі, при наступній зустрічі Алік зможе знову запитати його про ключ од свого замка, й тоді ця розмова плавно пере-йде на інші теми.

Міцне рукостискання Рябцева біля відчинених дверей на сходовий майданчик закинуло Алікові останній сумнів – тепер уже щодо втоми колишнього капітана. Але «йдучи – йди»!

І Алік пішов.

Чомусь гуділи ноги. Він і так не збирався йти до себе пішки. По-перше, розпал робочого дня, по-друге – відстань. Тут навіть на маршрутках близько години їзди!

Коли сідав у першу маршрутку, в кишені куртки задзвонив мобільник.

– Я ж зовсім забув розповісти тобі про аномалії! – ввірвався у вухо стурбований голос колишнього капітана. – Ми не повинні з тобою забувати про це! Чи ти свого друга-письменника ще раз бачив?

– Ні, поки що не бачив.

– Моя тобі порада: обминай початок Чорновола, Грушевського, Франка та Пекарську. Там за останній місяць вісім самогубств і більш ніж двадцять нападів на нічних перехожих!..

– Добре, – пообіцяв Алік.

– Ми повинні щось зробити, – повторив Рябцев, але голос його вже втратив твердість.

– Зробимо, – пообіцяв Алік.

Ключ, отриманий від Рябцева, увійшов до замкової щілини дверей так гладенько та легко, що Алік не зміг стримати здивування. Його втрачений напередодні ключ раз у раз застрявав у шпарині, опирався виконанню своєї єдиної функції. Напевно, тому, що за довгі роки роботи залізний язичок стерся, деформувався. А цей новий ключ миттєво порозумівся із замком. І Алік із благоговінням, мало не врочисто зайшов до свого однокімнатного житла. Роззувся за дверима, всівся у крісло біля печі й відчув незвичний приплив емоцій. Мовби сталося диво, що врятувало його затишок від зникнення.

Алік опустив погляд на ключ, підніс його ближче до очей. Різкий запах мастила вдарив у ніс. Узявши зі столу паперову серветку, він став відтирати ключ. Плоский сталевий кругляш ключа очистився досить легко. А ось борозенки язичка не хотіли звільнятися від темно-коричневої жирної субстанції, що заповнила їх. Та і малоприємний механічний її запах, здавалося, став сильнішим, мовби через старання Аліка мастило, звільняючи від себе ключ, ішло в повітря, випаровувалося.

Алік чхнув, здивовано понюхав ключ і знову чхнув, упевнившись в інтенсивності запаху, більш підхожого для якої-небудь автомайстерні.

Кинувши чорну від мастила серветку в кошик для сміття, Алік опустив ключ на край печі й приліг на диван. Відпочивши декілька хвилин, знову всівся і втупився задумливим поглядом у ключ. Запах мастила здався Аліку ще сильнішим. Якийсь напівсерйозний, грайливий азарт оволодів Аліком, і він, рішуче підвівшись, вийшов у двір. Постукав у двері до сусіда – власника старого «москвича». Попросив у нього гасу. Сусід-пенсіонер, чоловік привітний і завжди готовий допомогти, видав вічному хіпі півлітрову банку жовтуватої рідини.

Повернувшись додому, Алік відірвав шматок ганчірки і, вимочивши її в гасі, знову взявся за ключ. Хвилин через п'ять той блищав, борозенки на ньому теж блищали, очищені від мастила, запаху якого більше не відчувалося. Щоправда, тепер у повітрі панував запах гасу. Залишивши ключ у спокої, Алік відчинив навстіж двері та дві кватирки. Проте безрушність повітря надворі не сприяла провітрюванню житла. І тепер уже гас, точніше, його запах, почав дратувати хазяїна кімнати. Він виніс закриту капроновою кришкою банку з гасом на вулицю. Постояв там, поглядаючи з надією на сіре осіннє небо. Потім повернувся, але тут-таки знову вийшов на свіже повітря. На губах – саркастична посмішка. Тепер йому здавалася смішною його боротьба із запахом мастила, що закінчилася дивною перемогою.

Запах гасу вже перетворився на смак гасу на кінчику язика. І це дратувало Аліка дужче, ніж запах щедро змащеного ключа.

Цей смак гасу і підказав вічному хіпі подальші дії – захотілося випити кави.

Він насипав меленої кави у джезву, наповнив її водою і поставив на залізний круг плити, під яким виривався з газової трубки синюватий вогонь.

Тільки-но вода нагрілася, запах кави дотягся до хазяїна кімнати, що стояв біля плити. І він, втупившись у джезву, почав чекати, коли ж кавова піна покажеться біля країв, знаменуючи готовність напою до вживання. Кавовий аромат зринав над плитою, вже і піна почала підніматися в джезві, та Алік, спостерігаючи за приготуванням свого головного наркотика бадьорості, завмер, замислившись. Кава, збігши, зашипіла на розжарених кругах конфорки. І від низу до верху понеслася ціла хвиля гарячого кавового повітря. Алік мов зачарований стежив за википанням кави і прибрав джезву з конфорки, аж коли в ній не залишилося жодної краплі напою. Кімната тепер наповнилася приємним ароматом, який проник і на язик Аліка. Гас було переможено, перемогла кава, й Алік відчув себе подвійним переможцем.

– Що в тебе тут таке? – почув він тремтячий голос мачухи.

Вона заглянула у прочинені двері, знайшла його поглядом.

– Тобі не можна стільки кави пити, серце не витримає!

Алік, що знову приліг на диван, підвів голову. їхні погляди зустрілися.

– Алічку, чи ти мені не допоможеш? – запитала вона, несподівано змінивши тон із питального на прохальний. – Я хочу шафу пересунути.

У просторій головній кімнаті будинку, де мешкала мачуха, було чисто.

– Куди її? – запитав Алік, зупинившись біля високої старомодної одежної шафи.

– Ось сюди, – показала жестом мачуха. – Пам'ятаєш, як вона стояла п'ять років тому?

– То що, на старе місце? – уточнив Алік.

– Еге ж! Якраз сьогодні п'ять років, як ми її переставили. Ми тоді ще й ліжко моє пересунули від вікна, пам'ятаєш?

– Пам'ятаю.

– Давай і його переставимо.

– Також на старе місце?

– Ні, під стіну, на місце столу. А стіл ближче до вікна.

– То ви вирішили всі меблі поміняти місцями! – здивувався Алік.

– У моєму віці це корисно. Виникає відчуття новизни. Та й підлогу можна під шафою вимити. Там стільки пилюки! А від пилюки можна заразитися раком легенів!

• Предыдущая
• 44/80
• Следующая