Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич - Страница 41
- Предыдущая
- 41/80
- Следующая
– Так, так, – Оксана кивнула й пішла вперед, змусивши пані в чорному вже йти за нею, забувши про супутника відвідувачки.
Оксана підійшла до широкого письмового столу, накритого бордовою скатертиною, всілася на стілець, зроблений під старовину, з високими підлокітниками. Пані обійшла стіл і повагом опустилася у своє крісло. Поправила розкритий перед нею ноутбук, стукнула наманікюреними нігтиками по клавіатурі й знову підвела голову.
Тарас зупинився за спиною Оксани й відразу відчув на собі важкий погляд пані в чорному.
– Візьміть там стільчик. – Вона вказала на сусідній стіл, простіший і без скатертини. – І сідайте!
Далі обличчя пані прибрало абсолютно інший, менш суворий і формальний вираз. Обличчя стало приємно-запитальним, і дивилася пані тепер у вічі Оксані, що несподівано завмерла.
– Розповідайте! – м'який голос пані в чорному легко виштовхнув слово з рота, трохи розкривши напомаджені губки і тут же прикривши їх.
– Йому… сон про мене приснився, – схвильовано заговорила Оксана, кинувши погляд на Тараса.
Пані перевела погляд на молодика.
– Говори! – попросила Оксана, теж обернувшись до нього.
Тарас почав детально переказувати свій страшний сон, дивлячись дещо байдужим поглядом на співробітницю лабораторії паранормальних явищ. З одного боку, пригнічувало його це марнування часу, з другого – Оксана в цій зустрічі явно бачила для себе важливість і сенс, так що нічого з побаченого уві сні й того, що запам'яталося, Тарас у своєму переказі не випускав, прагнучи при цьому звучати переконливо й зацікавлено.
Минуло хвилин п'ять-шість, перш ніж переказ сну добіг кінця. Сухість у роті змусила оповідача озирнутися на всі боки у пошуках якщо не пляшки мінералки, то хоч би карафи з водою. Пані в чорному тим часом підвелася. Вийшла з просторої кімнати через вузькі дерев'яні двері, залишивши відвідувачів наодинці одне з одним.
Тарас оглядівся уважніше. Тепер уже не в пошуках води, а з чистої цікавості. Приглушене освітлення примушувало примружуватися. Протилежний край кімнати ніби щезав за штучною непрозорістю повітря. Тарас розгледів там, у глухому, без вікна, кутку більш діловий стіл, на якому ліворуч од плоского комп'ютерного монітора лежали книги, одна з них розкрита. Над книгами зависла своїм «німим» мікропрожектором настільна лампа-трансформер. Тарас подумки ввімкнув її й «побачив», як приємний, ніжний, майже домашній конус світла впав на книги. Не було на тому столі ніякої помпезної скатертини, а на стіні поряд висіла мапа-схема міста.
«Що там за книжки?» – подумав Тарас і вже зібрався було встати і підійти туди, як раптом беззвучно відчинилися вузькі дерев'яні двері й до кімнати знов увійшла пані в чорному.
Усівшись на своє робоче місце, вона опустила на мить погляд на монітор ноутбука, і знову цокнув її ніготь об клавішу клавіатури.
– Юначе, – її карі очі твердо вперлися поглядом у вічі Тараса.
Тарас втиснувся у спинку стільця, відчувши якийсь мало не фізичний тиск, що йшов од хазяйки цього погано освітленого простору. Дискомфорт від кинутого на нього погляду пані в чорному поступово трансформувався з фізичного на психічний. Відчуття ущербності або неповноцінності виникло в Тараса, і йому захотілося сховатись, одійти на кілька кроків, пригнутися. Ні, він не зрушив з місця. Більше того, Тарасу вдавалося фіксувати всі ці найдрібніші сторонні рухи в його психіці. А очам раптом стало жарко, і вони засльозились.
– Юначе, – твердий, густий, об'ємний голос пані в чорному знову залунав над столом. – Мені треба поставити вам кілька запитань. Вам зараз незатишно тому, що ви зайшли сюди тільки заради вашої знайомої, намагаючись од неї заховати власні скептичні думки про нашу лабораторію. Хвилин через п'ять вам стане краще, і це означатиме, що скептичні думки покинули вас назавжди. Треба потерпіти. Зрозуміло?
Тарас кивнув.
Минуло кілька хвилин утихомирливої, цілющої тиші, й Тарас дійсно заспокоївся і встиг зафіксувати відчуття душевної рівноваги, що встановилося в ньому дивним, нез'ясовним чином. Разом із цим відчуттям до нього прийшло інше розуміння світу, а разом із цим розумінням виникла довіра до пані в чорному і до всього цього погано освітленого «лабораторного» світу. Він озирнувся на Оксану – вона сиділа нерухомо, погляд її був опущений на темно-бордову скатертину.
– Я гадаю, ми можемо продовжити, – порушила тишу хазяйка столу. – Ви, юначе, часом не кіноман?
Тарас здивувався запитанню.
– Ні, я в кіно майже не ходжу, – сказав він.
– А фільми жахів любите?
Тарас знизав плечима.
– Добре, будемо більш конкретні, – вела вона далі. – Ви знаєте фільм Хічкока «Птахи»?
Тарас кивнув.
– Може, ви його днями дивилися?
– Та я навіть не пам'ятаю, коли його востаннє дивився. Згадував його якраз через цей сон – це точно.
– У вас є жінка?
– Є жінка, яка мені подобається, – неохоче відповів Тарас.
– Вона вам сниться?
– Іноді так.
– Ви б назвали сни з її участю кошмарами?
– Ні, – поспішно видихнув Тарас і озирнувся на Оксану. – А чому ви запитали про фільми жахів?
– Люди, що захоплюються фільмами жахів, часто бачать у снах продовження цих фільмів.
– А-а, – Тарас на мить замислився, – зрозуміло… Але я думаю… – він знову озирнувся на Оксану.
– Що ви думаєте?
– Мені здається, я починаю розуміти, звідки взялися чайки… Точніше… Оксано! Ти розповідала про своє вікно?
– Ні. – Оксана немов прокинулась, її голос прозвучав по-дитячому здивовано. – А що, потрібно?
– Вікно? – перепитала пані в чорному. – Розкажіть!
І Оксана повідала хазяйці столу історію про розбитий акваріум, розбите вікно і велику поранену чайку.
– І цей птах досі у вас?! – здивувалася пані в чорному. – Чому ви раніше до нас не прийшли?
– Я не думала…Тарас важко зітхнув.
– Знаєте, – заговорив він, – зі мною останнім часом більше кошмарів відбувалося наяву. І вони, здається, теж усі пов'язані з чайками. Тричі я не міг пройти вночі по вулиці до себе додому через крики чайок і раптове відчуття страху… А кілька днів тому вночі до нас у двір забігла скривавлена жінка, яка сказала, що на неї «напали згори, як птахи»…
– Угу, – процідила крізь зуби пані в чорному, і обличчя її раптом втратило суворість рис. – Я більше фахівець зі сновидінь… А те, що ви зараз розповідаєте… Це не до мене!
– Але ж кошмар про мене йому снився? – стрепенулась Оксана. – І минулого разу ви мені дуже допомогли, коли пояснили сон із підземним трамваєм і ратушею, що падала.
– То був чистий сон, – похитала головою пані в чорному. – А це… це явні вібрації… Вам треба до Симона Федоровича… Але він вас, Оксаночко, не прийме. Він тільки чоловіків приймає!
– Він що, голубий? – здивувалась Оксана.
– Ні, що ви! Просто сюжетно-смислове тлумачення снів – це справа, якою цікавляться переважно жінки. Переказати сновидіння, звичайно, можуть і жінки, і чоловіки… А пояснити і переказати вібрації можуть тільки чоловіки… Чоловіки і відчувають їх краще, ніж жінки… Бо чоловіки не такі емоційні. Я думаю, – пані перевела погляд на Тараса, – вам треба обов'язково записатися на прийом до Симона Федоровича. Він вам усе розтлумачить.
Кращого тлумача вібрацій ви в Україні не знайдете! Він, до речі, й доктор наук з фізики.
– Доктор наук? – здивовано повторив Тарас.
– А що тут такого?! – обурилася здивуванню Тараса пані в чорному. – Я теж людина освічена, до речі, кандидат наук з ботаніки. Ви ж прийшли до лабораторії, а не додому до якої-небудь віщунки Тамари!
– Так-так, – Тарас примирливо закивав головою. – А як записатися? По телефону?
– Та я вас зараз сама запишу! – заусміхалася несподівано пані, підвелася, відійшла у протилежний куток великої кімнати, до столу, який раніше викликав у Тараса довіру. Розкрила зошит, клацнула кульковою ручкою з висувним пишучим «жалом» і, нахилившись над столом, граціозно виконала, здавалося б, абсолютно нікчемну канцелярську дію – внесла на папір деякий запис.
- Предыдущая
- 41/80
- Следующая