Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич - Страница 24

• Предыдущая
• 24/80
• Следующая

– Та мені багатства якось не треба, – сказав. – Мені й так добре!

Через півгодинки магнітола не дограла пісню й замовкла. І лампочка над столом почала тьмяніти. Рябцев жваво підвівся, знову накрив стіл піднятою з підлоги газетою.

– Тобі так додому не можна, – задумливо мовив він, дивлячись на Аліка.

– Чому? Я не п'яний!

– Ні, запрати треба! – пояснив хазяїн голубника і показав пальцем на ледве видимі в тьмяніючому просторі білі плями голубиного посліду на рукавах джинсової куртки.

Вони спустилися вниз, на землю. Рябцев замкнув двері голубника й обернувся до гостя.

– Доведеться до мене зайти, у мене пральна машина працює! Я тут поруч. – Він показав рукою на багатоповерхівку, що стояла фасадом до лісу метрів за сто від них. – Вибач, що не прибрано!

Тільки при світлі вуличних ліхтарів Алік оцінив рівень «голубиної присутності» на своєму одязі, включаючи й капелюх, який він тепер ніс у руках.

– Це нічого, – заспокоював його на ходу Рябцев. – Відмивається миттєво! У голубиному посліді зовсім немає жирів!

Однокімнатна квартира капітана виявилася затишною, й ніякого особливого бардака, про який згадував Рябцев, Алік не помітив. Хіба що частина речей містилася в картонних коробках, які стояли біля стіни поряд із балконними дверима.

Показавши єдину кімнату квартири, хазяїн тут же відвів гостя на кухню. Посадовив за стіл і почав викладати на стільницю закуски. З'явилась іще одна пляшка горілки і чисті чарочки.

– А ти поки що роздягайся! Не соромся! – мовив хазяїн мимохідь.

Аліку дійсно було якось незручно сидіти в рясно заплямованих чи то одним, чи то кількома голубами джинсах і куртці. Знявши куртку і залишившись у светрі, він стягнув із ніг черевики, потім джинси. І відчув себе некомфортно.

– Боюся, в самих трусах мені буде прохолодно! – сказав гість.

Рябцев замислився.

– У мене розмір менший, а то можна було б мою стару форму одягнути… Хоча… Хвилиночку! – Рябцев вийшов із кухні.

Аліку було чутно, як хазяїн квартири відкриває картонні ящики, переставляє їх, щось бубонячи собі під ніс. Нарешті він повернувся, тримаючи в руках синю шинель.

– Ось, у ній буде тепліше! Та й горілочка зігріє!

Рукави шинелі виявилися короткими, та й сама вона ледве закривала Аліку коліна. Рябцев уже поніс куртку і джинси у ванну, і тепер Алік почув, як дзюрчить вода. Незабаром пральна машина загуділа, закрутила свою центрифугу. Повернувся Рябцев, усівся за стіл. Знову почав наливати. Обличчя його раптом здалось Аліку заклопотаним.

– Я, коли в голубнику сиджу, відчуваю тільки позитив, – заговорив він. – А ось удома… Удома зовсім інші думки приходять. Може, навіть не мої думки, а сусідів. Тут же стіни тонкі. У будинку більше ста квартир. Така концентрація несинхронно працюючих мізків і сердець!.. А пам’ятаєш нашу останню розмову в тебе?

Алік кивнув.

– Я ж не жартував! Це все дуже серйозно. Скоро будь-яка звичайнісінька людина помітить ці аномалії, на собі відчує! Сам-то ти ще нічого дивного не помічав?

Алік замислився. Згадалося, що дійсно якісь дрібниці здавалися йому останнім часом дивними. Крики птахів або ще щось, та і запах моря або морської капусти наздоганяв його в дорозі кілька разів.

– Так, – Алік кивнув. – Щось помічав. Але щось невиразне…

– Я ходив у контору, до своїх колишніх колег. Вони тільки похихотіли! Там уже майже нікого зі старої гвардії. Самі салаги, які нічого не розуміють!

Аліку раптом розхотілося пити. Він тільки із увічливості пригубив з чарочки та й поставив її на місце. Рябцев усе зрозумів і далі розмовляючи пив сам. Пив і не п’янів.

У якийсь момент пральна машина затихла одночасно з хазяїном квартири. І настала важка гнітюча тиша, від якої Аліка пробрав мороз. Він спробував утягнути кисті рук у рукави короткуватої синьої шинелі, але нічого з цього не вийшло. Рябцев усе так само сидів навпроти, за його спиною біліла газова плита. За вікном – чорнильна темрява ночі. Відчуття звичного кухонного затишку зникало, покидало кухню Рябцева, як покидають піщинки верхню напівколбу піскового годинника, залишаючи її порожньою і знаменуючи цим закінчення часового інтервалу. Мабуть, інтервал затишку теж закінчувався. Годинник на мобільнику показував пів на п'яту ранку. Мобільник, затиснутий у руці Аліка, теж здавався занадто холодним.

– Мені якось недобре, – мовив гість, подивившись на хазяїна квартири непевним, напівзапитливим поглядом.

Рябцев кивнув, вийшов. Повернувся з прасувальною дошкою, розклав її. Ввімкнув у розетку праску, приніс із ванни випрані джинси Аліка і, розклавши їх на дошці, почав розгладжувати. Над джинсами під звуки шипіння, що долинали з-під гарячої праски, здіймалася пара. В повітрі запахло теплою домашньою вогкістю. Й Аліку стало тепліше. Він зрозумів, що капітан прискорює праскою висушування його одягу, і спостереження за цим процесом відвело думки та відчуття гостя вбік від дискомфорту і дивного внутрішнього занепокоєння.

О пів на шосту Алік зняв кадебістську шинель і знову надів джинси та джинсову куртку. Одяг передав йому тепло, отримане від праски. Алік почав прощатись, але Рябцев наполіг на тому, що він сам виведе гостя на пряму дорогу.

На сходовій клітці, просто за дверима квартири Рябцева, лежала порожня пляшка з-під портвейну та надгризена цибулина, навкого валялися хлібні шкуринки.

– Бомжів розвелося! – засмучено видихнув Рябцев.

Він провів Аліка до проспекту Червоної Калини, попрощався і, пообіцявши незабаром нагадати про себе та свої передчуття, попрямував назад досить твердою ходою.

Через півтори години Алік вийшов на безлюдну і безмашинну Замарстинівську і вирушив у бік свого будинку. На розі Татарської Аліка немов струмом ударило. Він зупинився. Знову рукам і ногам стало холодно, а по спині побігли мурашки. Доторкнувся до лоба, і пальці стали вологими. В повітрі виник запах йоду, запах моря, запах водоростей, що гниють на піщаному березі. Згори, з темного неба, долинув різкий пташиний крик, схожий на крик чайок. І ще з'явився страх, страх іти вперед. Він зробив кілька кроків назад, і внутрішній холод потихеньку почав слабшати. Так само і запах йоду раптом покинув повітря, що ним дихав Алік. На зміну пташиним крикам настала тиша. Алік знов озирнувся на всі боки, вглядівся в дорогу, по якій йому треба йти, якщо він хоче дістатися свого будинку. Знову попрямував уперед, і тут же новий удар холоду та занепокоєння зупинив його. І запах моря ще дужче вдарив у ніс, крики чайок посипалися з неба, як град звуків. Знову відбіг назад, у тишу, зупинився. Сів навпочіпки, скоріше, піддавшись виниклій у ногах слабкості, ніж просто для відпочинку. Гарячкові думки нагадали йому слова та підозри капітана Рябцева.

– Схоже, він має рацію, – прошепотів Алік, втупившись у вулицю, що йшла у бік Брюховичів, вулицю, яка з незрозумілої причини раптом стала для Аліка непрохідною, вулицю, що не бажала пропускати його додому.

Ближче до п'ятої ранку Тарас відклав убік п'ятий том «Малої медичної енциклопедії», куплений на книжковій розкладці біля пам'ятника Івану Федорову. Звичайно, йому б зараз більше згодився перший том, на літеру «А», щоб краще зрозуміти природу та способи лікування алергій, але п'ятий том починався з літери «Л», а якщо точніше – з опису дії протитуберкульозного засобу «Ларусан». Тому Тарас перегортав джерело викладених за абеткою медичних знань вільно, зупиняючи погляд на окремих статтях, що, хоч як це дивно, освіжали в пам'яті уривки знань, здобутих під час спроби стати фельдшером. Коли б не яскраво-зелена обкладинка цього тому, коли б не назва, в якій гордо було присутнє слово «енциклопедія», якби ще й не ціна десять гривень, то не купив би він цей п'ятий том. А тепер, нагортавшись його вдосталь, відчув Тарас необхідність зміцнити свою незавершену середню медичну освіту купівлею одинадцяти томів, яких бракувало. Як не крути, а гроші він заробляв медициною! Здоров'я – це найнадійніший товар, кращий за хліб! І хто знає, яка ще в його, Тараса, розумну голову може прийти думка, пов'язана з медичним заробітком? А думка сама по собі не прийде. Вона має від чогось відштовхуватись. І якщо збере він усі дванадцять томів цієї енциклопедії, то прикладних думок може з'явитися сила-силенна. Але однаково починати потрібно з літери «А». Із самого початку. Це не лише природно, це просто необхідно. Розібравшись із алергією Дарки, він зможе особисто зняти з неї її довгі по лікоть рукавички, зможе поцілувати подушечки пальчиків, зможе доторкнутися до її шкіри!

• Предыдущая
• 24/80
• Следующая