Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 30

• Предыдущая
• 30/163
• Следующая

А проте я знаю, що хибна і шкідлива звичка потурати лиходіям і прощати їх заохочує їх, користаючися з цього згубного нахилу милувати всіх поспіль, до нових злочинів.

Знаю, що Мойсей, найсумирніший з усіх, хто тоді жив, муж, нещадно карав баламутів, що під'юджували люд ізраїльський.

Знаю, що навіть Юлій Цезар — цей головнокомандувач — дав Цицеронові привід сказати про себе, що доля нічого не могла долучити до того, що він уже мав, і що найвища його чеснота в тому, що він тільки й думав, як би когось врятувати і помилувати, — іноді завдавав суворої кари підбурювачам.

За їхнім прикладом я вимагаю, аби перед відходом ви мені видали, по-перше, коханого вашого Марке, чиє нерозумне поношения спричинило війну, по-друге, його товаришів — пекарів, які не загладили його вибрику, і, нарешті, всіх радців, отаманів, капітанів та домівників Пикрохола, які йому кадили, які йому радили, які його підбивали пуститися берега і заподіяти нам такого лиха.

Щойно Ґарґантюа змовк, йому видано заводіяк, яких він вимагав, окрім Галабурди, Гівняя і Вахлая, бо вони ще за шість годин перед січею втекли, — один до Аньєльського межигір'я, другий до Вірської долини, а третій до Логроньо, втекли без очей, і окрім двох хлібопеків, на бойовищі полеглих, Ґарґантюа карати нікого не став, лише звелів призвідцям стати до пресів у наново відкритій друкарні.

Потім наказав із почестями в Неаретській долині і на Брюльв'єському полі всіх убитих поховати. А поранених загадав перев'язати і до свого найбільшого шпиталю покласти. Відтак, з'ясувавши, скільки збитків було місту і городянам заподіяно, звелів відшкодувати їх, зібравши свідчення під присягою, і розпорядився збудувати фортецю, примістивши в ній залогу і варту, щоб ліпше місто від раптових наскоків боронити.

Перед від'їздом Ґарґантюа висловив подяку легіонерам, учасникам битви, і послав їх зимувати на квартири — всіх, окрім десятого, чільного, легіону, що того дня собі слави злучив, та деяких отаманів, яких вирішив із собою до Ґранґузьє узяти.

Як же радів добрий цар, коли жовніри явилися до палацу. Він урядив їм учту — там таку пишну, щедру та гойну, якої з часів царя Артаксеркса не бачили. Підвівшись із-за столу, він пороздавав їм весь свій буфетний посуд, що важив вісімнадцять мільйонів чотирнадцять золотих безантів і був колекцією великих античних ваз, великих глеків, великих мисок, великих чаш, пугарів, глечиків, посвітачів, філіжанок, лодій, жардиньєрок, драгоньєрок та іншого начиння, і все зі щирого золота й оздоблене самоцвітами, поливою та різьбою, дорожчими, на загальний присуд, за саме золото. Ба більше, Ґранґузьє загадав зі своїх скринь видати по мільйону двісті тисяч екю на носа, а ще кожен одержав у свою вічну обладу (якщо вони бездітними не вмруть) замок і прилеглі землі, на їхній вибір: Понократу дістався Ларош-Клермо, Гімнастові — Кульдре, Евдемонові — Монпасье, Рево — Тольмеру, Ітиболу — Монсоро, Акамасу — Канд, Варен — Хіронакту, Ґраво — Себасту, Кенкене — Олександрові, Літре — Софрону[117] і так усі осади.

Як Ґарґантюа звелів для ченців Телемську пустинь[118] збудувати

Залишалося тільки ченчика вдарувати. Ґарґантюа хотів був зробити його сейським абатом, але той відмовився. Тоді Ґарґантюа запропонував йому Бурґейське або Сен-Флорентійське абатство, а як хіть, то й обидва разом, але чорноризець відповів навпростець, що не бажає брати на себе обов'язок над чернецтвом черничити.

— Як я (сказав він) правитиму іншими, коли самим собою правити не годен? А як вам здається, що я вам прислужився і ще прислужусь колись, то дозвольте мені закласти абатство по моїй уподобі.

Така просьба Ґарґантюа сподобалась, і він відвів для цього цілий край Телемський, аж до річки Луари, за дві милі від великого лісу Пор-Юо, після чого ченчик попросив Ґарґантюа заснувати тут пустинь, не схожу на жодну іншу.

— Тоді насамперед (сказав Ґарґантюа) кругом не має бути мурів, бо решта абатств обмуровані.

— Слушно (сказав ченчик), бо що ж воно виходить? — за мурами як у муравлиську, тільки й чути мур-мур, і взагалі хмуро.

— Тим паче (провадив Ґарґантюа), що в деяких кляшторах є така ужанція: як туди ввійде жінка (я маю на увазі жінку чеснотливу і порядну), то в місцях, через які вона пройшла, треба потім провести прибирання, ну, а там буде заведений такий порядок: ретельно прибирати всі ті приміщення, де побували послушник чи послушниця, які випадково туди забредуть. У монастирях усе відміряно, розраховано і розписано по годинах, отож ми, навпаки, подбаємо, щоб там не заводили ні дзиґарів, ні циферблатів, усе робитиметься в разі потреби і в удатну пору, бо лічити години — це звичайнісіньке марнування часу. Яка з цього користь? Це ж просто недоумство уважати на бамкання дзвону, а не на голос сумління й розуму. Item[119], у наш час у ченці стрижуться з жінок самі лише сліпі на одне око, чи кульгаві, горбаті, потворні, незграбні, божевільні, причинні, пришелепуваті та увереджені, а з чоловіків шмаркаті, віскряві, безклепкі, дармоїди…

— До речі (сказав монах), куди дівати жінок простих?

— На постриг, — відповів Ґарґантюа.

— Ага (сказав ченчик).

— Отож у нас, навпаки, туди братимуть таких мужчин і жінок, які гарні з себе, ставні й товариські. Item, до жіночих кляшторів чоловіки пробираються потаєнці і крадькома, отож декретуйте, що жінкам, навпаки, не вільно цуратися мужчин, а мужчинам жінок. Item, і мужчини і жінки, до монастиря вступивши, мають і мусять після року покути провести в монастирі ціле життя, — натомість, за вашим статутом, і мужчини і жінки, що вступили до вас, можуть піти від вас як-хотя, вільно і безперешкодно. Item, зазвичай ченці дають три обітниці, а саме: цнотливости, бідности і слухнянства, — ось чому ви повинні запровадити, що кожен має право одружитися, забагатіти і бавитися цілковитою волею. Щодо вікового цензу, то при вступі для жіноцтва має бути межа — від десяти до п'ятнадцяти років, а для чоловіцтва — від дванадцяти до вісімнадцяти.

На побудову й опорядження абатства Ґарґантюа жалував готівкою два мільйони сімсот тисяч тридцять один довгорунний баран і аж до завершення робіт обіцяв давати щороку під доходи з річки Диви один мільйон шістсот шістдесят дев'ять тисяч екю з зображенням сонця і стільки само з зображенням квочки з курчатами. На заснування й утримання пустині він поклав на рік два мільйони триста шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот чотирнадцять нобілів[120] із зображенням троянди, ці гроші гарантувалося земельною рентою, як це підтверджували дві опрічні грамоти.

Сама споруда становила собою шестикутник із високими круглими вежами по кутках, кожна шістдесят ступнів у діаметрі; і формою і розмірами ці вежі були однаковісінькі. Річка Луара плинула на півночі. У її березі бовваніла башта, звана Арктикою; зі східного боку стояла друга башта, іменована Калаерою, ще одна башта називалася Анатолія, ще одна — Месембрина, ще — Гесперія і, нарешті, остання Кріера[121]. Відстань між баштами сягала трьохсот двадцяти ступнів. Будова була семиповерхова, як пивничий поверх уважати за перший. Склепіння другого поверху скидалося на ручки від кошика. Верхні етажі були отиньковані фландрським гіпсом, фигиреї кшталтом нагадували лампади. Дах був критий тонким сланцем і оздоблений олив'яними фігурками маленьких манекенів та звірючок, гарно вирізьблених і позолочених; розмальовані переполасо золотом і блакитом, між вікнами, відстаючи трохи від стін, спускалися з даху ринви; внизу вони завершувалися широкими жолобами, які, ллючи дощівку під кам'яницю, потім скидали її в річку.

• Предыдущая
• 30/163
• Следующая