Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 17

• Предыдущая
• 17/163
• Следующая

Замість гербаризувати, вони відвідували склепи дрогистів, билярів, аптекарів, якнайпильніше розглядали плоди, коріння, листя, живицю, насіння, чуженецькі масті і зараз же метикували, яким способом їх підробити.

Ходили дивитися на линвоскоків, рухлярів і штукарів, причому хлопець стежив за їхніми жестами, вивертами, цибами і дослухався до їхнього балаклійства, особливо подобалися йому пікардійські шонійці — от уже хто вроджені перебенді, от уже хто мастаки верзти на галай-балай.

Вернувшись на вечерю, вони їли менше, ніж в інші дні, та ще й м'ясо ніжне і нежирне, аби менше дошкуляло вогке повітря, яким тіло дихає, і щоб без звичної гімнастики не охлянути.

Так виховувався Ґарґантюа і підтримував цей режим день у день, беручи з постійних управ той пожиток, який може взяти вельми кмітливий як на свої роки хлопчина; і хоча ці вправи попервах і здалися йому важкі, одначе з часом зробилися такі приємні, легкі й утішні, що радше скидалися на королівські розваги, ніж на школярську науку.

А проте Понократ, аби допомогти учневі скинути надмірну розумову напругу, обирав раз на місяць якусь ясну та погідну днину, і вони зранку вибиралися за місто: у Жантильї, в Булонь, у Монруж, у Пон-Шарантон, у Ванв або ж у Сен-Клу. Там вони пропадали цілий день, на всю губу веселячись: жартували, пустували, чаркували, гуляли, співали, танцювали, вилежувалися на мураві, дерли гнізда, ловили перепелів, жаб і раків.

І хоча цього дня не читали, але минав він не марно, бо на прегарних луках вони згадували якісь утішні вірші з Верґілієвих Георгік, з Гесіода, з Поліціанського Рустика, латиною писали пікантні епіграми і перекладали французькою рондо та балади.

Бенкетуючи, вони з розведеного вина виціджували, за настановами Катона в De re rust.[80] і Плінія, через плющеву цівочку воду: мили вино у шаплику з водою, а потім пропускали його через лійку, переганяли воду з посудини в посудину або ж майстрували маленькі автомати, себто саморушні прилади.

Під ту пору, на винобрання, з початком осени, місцеві пастухи стерегли виноградники і ганяли, щоб не дзюбали ягоду, шпаків.

А в цей час гостинцем чи то на десяти, чи то на дванадцяти підводах лернейські хлібопеки везли до міста коржі.

От пастухи, звичайненько так, і попросили їх продати за готівку за ринковою ціною коржів. А щоб ви знали, для тих, кому заколодило, виноград, надто піно, ф'єр, мюскадо, бікан або ж фуарар[81], зі свіженькими коржами — то божественна харч; після цього всі бачать, як вони не раз, не два присідають серед лози, за що їх і прозвали виноградними присідателями.

На їхнє прохання пекарі не зглянулися, ба більше, почали їх кобенити на всі заставки: сказали, що вони бидло, щербуни, рудиголови, галабурдники, ломуси, песиголовці, халамидники, махори, дурисвіти, шахруни, бабаки, ласощохлисти, розгамузи, самохвальки, мерзосвітники, довбні, ошусти, похатники, причепи, мартопляси, блазнюки, лежні, гидь, лобурі, бевзі, поторочі, скалозуби, чваньки, ланці, пастуші засранці, гівняна варта, пришивши до цього інші ядучі квітки і додавши, що такі пишні коржі не для їхнього рота і що єдине, що їм треба їсти, це висівки та полову.

У відповідь на такі образи один пастух, на ім'я Фрож'є, чесний і славний молодик, підлазисто мовив:

— З якого дива почали ви так високо нестися? Адже раніше ви продавали нам залюбки, а нині не бажаєте. Це не по-добросусідському, ми так до вас не ставимося, коли ви прибуваєте запастися нашою добірною пшеницею, з якої ви печете коржі й перепічки. А ми ще збиралися дати вам за них винограду на додачу! Ні, присягаю Вседівкою, ви ще потім пошкодуєте! Не зарікайтеся, ви ще матимете з нами до діла, і ми відплатимо вам тією самою монетою, ось побачите!

На сеє Марке, великий жезлоноша пекарівського братства, відказав:

— Щось ти сьогодні надто вже розкокошився! Мабуть, увечері проса переїв. Гаразд, ходи сюди, я тобі дам коржа!

От Фрож'є, у простоті душевній, ступив уперед, дістаючи грошину з череса, щоб купити в Марке коржів; але той натомість так огрів його батурою по ногах, що на шкірі повиступали басамани. Марке спробував зараз же в ноги, але Фрож'є, гукнувши великим голосом пробі, пожбурив у нього довбню, яку завжди носив під пахвою, і влучив у шво лобової кісточки, над правою скроневою артерією, отож Марке без духу брязнув з кобили додолу. І так і зостався на землі лежати, ледь живий і теплий.

Аж тут позбігалися хуторяни, які збивали довгими жердинами горіхи, і нумо молотити хлібопеків, наче свидове жито. Зачувши крик Фрож'є, налетіли зі своїми пращами інші пастухи та пастушки і заходилися обкидати пекарів камінним градом. Зрештою вони наздогнали хлібопеків і забрали у них чотири чи п'ять тузінів коржів, заплативши їм, проте, за звичною ціною і наділивши їх на додаток горіхами та трьома кошами білого винограду. Пекарі посадили побитого Марке на коня, а потім рушили, але вже не до Перельє, а назад до Лерне, нахваляючись дати доброго пам'яткового сеїським і синейським волопасам, пастухам і хуторянам.

А пастухи й пастушки вволю наїлися коржів та добірного винограду, потім забреніли голубливі для вуха козиці, і вони ще раз посміялися з цих задирак пекарів, які так сіли маком, бо не на ту ногу, певне, устали вранці. Зате Фрож'є повелося краще: йому промили виноградним соком басамани на ногах, і він одразу оклигав.

Як лернейці за головою царя Пикрохола[82] підступно на ґарґантюйських пастухів напали

Пекарі, тільки-но вернули додому, зараз же, не пивши, не ївши, подалися до Капітолію і там перед своїм царем Пикрохолем виклали супліку, показавши потрощені коші, пом'яті ковпаки, драні роби, розчавлені перепічки, а головне — скаліченого Марке. Вони заявили, що ту всю кривду вчинили ґарґантюйські пастухи та хуторяни на сеєнському гостинці.

Угнівавшись, під гарячу руч Пикрохол, навіть не цікавлячись причиною, велів уселюдським кликом кликнути, аби кожен, під страхом кари на горло, опівдні явився при зброї на царський плац.

А на потвердження цього заклику він розпорядився бити в бубнила по всьому місту, а сам, поки йому рихтували обід, пішов наказати ставити гармати на гарматеки, розгортати корогви й орифлами і запасатися, хай навіть із гарбом, набоями та харчем.

За обідом цар призначив командирів. За його едиктом сеньйор Мізер очолив авангард, де нараховувалося шістнадцять тисяч чотирнадцять гаркебузників і тридцять п'ять тисяч одинадцять пішаків.

Над гарматним військом поставлено обер-шталмейстером Боюна, пушкарі мали дев'ятсот чотирнадцять важких мосянжових гармат: пушки, двійчасті канони, василиски, серпантини, кулеврини, бомбарди, фальконети, пасволани, спиролі та інші гармати. Ар'єргард доручено лукові Дерію. Головні з'єднання зосталися під рукою самого царя та принців царської крови.

Вишикувавшись у рівні лави, уже перед походом, послали три сотні комонників під орудою отамана Вітрогона на чати, нехай околицю кругом об'їдуть, щоб побачити, чи нема де западні. Одначе ретельні розвідини показали, що всюди панують супокій і тиша і жодної частини не видно на обрії.

Діставши це донесення, Пикрохол звелів усім як стій рушати в похід під його бунчуковим значком.

І тут усі рвонули з копита, безладно, хаптом, мішма, рушили полями-долами, ламаючи, трощачи все на своєму шляху, не щадячи ні бідняка, ні багача, ні святинь, ні осель; займали бугаїв, корів, бичків, телиць, овець, баранів, цапів і кіз, курей, каплунів, курчат, гусенят, гусаків, гусок, свиней, підсвинків; збивали горіхи, обривали виноград, забирали з собою цілі лози, обносили плодові дерева. Розгардіяшу вони наробили чималого, і жодна душа не чинила їм ніякого опору, кожен здавався на ласку переможця і тільки благав пощадити живота, мовляв, гранґузьєнці споконвіку були добрі та приязні сусіди і зроду їх не кривдили, не ображали, а ті, за який тільки гріх, б'ють їх і в хвіст і в гриву, а Бог же на небі є і є Божа кара. Та на всі ці докори лунало у відповідь одне: ось вони їх навчать, як їсти перепічки.

• Предыдущая
• 17/163
• Следующая