Катастрофа в РАЮ, Подорож до Эльдорадо. - Лигостов Вильям - Страница 58

• Предыдущая
• 58/61
• Следующая

Та все ж за годину, коли вже почало світати, коли Стенлі умудрився з допомогою Коко завалити салон важкелезними плитами, коли пропелери вертольота знову замиготіли, утворюючи над машиною блискучий диск, всі вони мимоволі припали до окулярів. Важко, дуже важко машина відірвалася від землі і поволі почала набирати висоту. Пілот був досвідчений, він підняв, майстерно підняв перевантажений апарат угору і спрямував його вбік моря. Вертоліт важко погойдувався, ніби вагався — летіти йому чи падати.

...Стенлі прохрипів:

— Парочку плит доведеться скинути. Іди, я не можу покинути кермо. Мотор, як бачиш, надривається!

Вона підвелася, попрямувала до дверцят, а за кілька секунд рушив за нею і Стенлі. Коко відчинила дверцята. Далеко-далеко на сході рожевіло, вода під вертольотом вже посвітлішала. Коко нагнулася, ледь зрушила з місця найближчу до дверцят плиту. Ближче, ще трішки, ще… Іще один поштовх — і плита полетить униз. І — полетіла…

Полетіла Коко, підштовхнута ззаду Стенлі Харом. Він провів її печальним поглядом, відсунув ногою плиту і, хряснувши дверцятами, кинувся на місце пілота. Вертоліт ніби відчув полегкість. Та, певно, то тільки здалося Стенлі. Незважаючи на форсовану подачу пального, апарат завис у повітрі, ніби його підтримувала невидима тонка нитка, натягнута до краю. Мотор дзвенів на найвищій ноті, здавалося, то невидима металева нитка дзвенить від перенапруги. Ось вона не витримала, сухо дзенькнула — і апарат каменем шугонув униз. Фонтан сліпучої в першому промені сонця води здійнявся вгору, вода бризками лягла на поверхню, і за мить ніби нічого тут і не було.

Світанкова тиша.

— Я, Семйон, завсігди за передове, за прогресивне. Правда, не завсігди знаєш, чи тебе похвалять, чи ще й шию намилять, — прошепелявив Панько Федорович.

Язикові незвично вільно, просторо в роті. Зуби, міцні, пожовклі від тютюну зуби, на які ніколи Галасун не скаржися, безжально вирвали — до пенька. Купчик не обзивався й словом. Він лежав на спині, схрестивши руки на грудях. Вигляд мав страдницький, великомученицький. Голову йому наголо остригли, щелепи забрали. Від капітана його відділяла тонка прозора перегородка з невеликим отвором біля голови.

- і завсігди мене помічають, видвигають, натурально, на передній край. Пам’ятаю, в армії, під час війни трапилася зі мною пригода… Я всю війну, Семйон, протрубив у службі аеродромної обслуги старшиною. Був у нас капітан Сашкін… Ну, такого раціоналізатора, такого ізобретателя я більше не стрічав! Що не день, то й щось придумає! От якось придумав він такі спеціальні пружини, що на чоботи одягаються, на підошви. Щоб, коли людина стрибає з парашутом, не забивалася, гепаючись на землю, ніг не ламала. Придумать придумав, а попробувать нову техніку нема кому. Льотчики, Семйон, скажу тобі, воопче бояться стрибать з парашутом. От і пристав Сашкін до мене, іспитай, мовляв, моє ізобрєтєніе, бо воно спеціально для людей такої комплекції, як ти. Ну, я, звісно, завсігди за нове, за прогресивне, та якось все-таки потерпаю. І так не стрибав, а тут ще й з пружинами. А від капітана нікуди не дінешся. Де не стріне тебе — зупинить, сам очі заплюще… А він мав звичку, коли вичитує кого чи усовіщає, то заплющує очі. Ото заплющить очі і торохтить, і торохтить: “Страна требує нової техніки, а ти, старшина Галасун, ніяк не насмілишся. Я й сам бя стрибнув, так у мене вєсу шістдесят два кілограми, пікакого технічеського ефекту не вийде. А в тебе дев’яносто з гаком”. Сам я собі думаю, що оті пружини — для кого вони? Серед льотчиків, серед десантників щось, натурально, не стрічаються люди моєї комплекції. Но я завсігди за передове, за прогресивне, особенно, коли руководство требує. Раціо? Раціо! Погодився. Ну, мене проінструктували, як і що. Коли земля близько вже, к примеру, то ноги підігни і спускайся за вітром, щоб земля на тебе йшла. Ну, підняли мене на “кукурудзнику” так на метрів сімсот-вісімсот. Льотчик, пацан молодий, заглушив мотор, пристебнув кінець вірьовки, карабіном називається, від мого парашута до себе в кабіну, щоб парашут сам розкрився, як стрибну. Ну, виходь, каже, папашо, на крило. Ледве вибрався я з кабіни на крило, стою, погойдуюся на сашкінських пружинах, тримаюсь рукою за борт. А вітер аж свистить у вухах, а високо ж, високо. Пацан і питає, чи буду я стрибати, і зуби шкірить. Я, каже, на вашому місці ці пружинки поскидав би. Глянув униз: посеред аеродрома члени комісії задерли голови догори. Треба стрибать, якщо вже взявся. Іспитателем буть. Не буду, думаю, цього сопляка слухать, стрибну, як положено, як задумано по експерименту, при повній амуніції. Заплющив очі і — бух униз! І не зчувся, як за плечі мене як шарпоне! Розплющив очі, глянув угору — парашут розкрився. З крила здавалося, що дуже високо, а опускатися — раз плюнуть. Не встиг і роздивитись, а вже земля піді мною. Почав за ті стропи, за ті вервечки смикати, як навчали, щоб земля на мене бігла, а вона, клята, з-під мене біжить і не спиняється. Взявся хоч ноги підігнути — теж не виходить, якось так глибоко і туго повстромлювалися вони в ті лямки-шлейки, не поправиш, не висмикнеш. Сашкін із землі горлопанить у трубу: “Розвертайся за вітром! Ноги підігни!” Легко йому кричать! Смикався я, смикався в тих лямках та й плюнув. Заплющив очі — будь, що буде. Як гепнувся, так мене ті пружини, мов кловуна, угору, в купол. Запеленало, закрутило — і вдруге об землю — гах! Та ти мене слухаєш, Семйон?

Семен Михайлович мугикнув нерозбірливо. По тілу йому розійшлася тепла млость. Еліксир почав, видно, розбирати. Купчику стало приємно-приємно, і язиком ворухнути ліньки.

— А як розплющив очі, то не знаю, що він там уже говорив, але до кінця війни на мене зуб мав І, як тіко що найважче, то все на мене валилося. Так що, Семйон, все нове й прогресивне нелегко даєця. Сам знаю. Завсігди з трудом пробиває собі дорогу і не завсігди відомо, чим діло кінчиться. От, пригадую, ще зі мною було…

Язик у Панька Федоровича почав заплітатися, очі злипатися, і другої його історії не чув уже Купчик, бо спав. І вже не бачили вони, не відчували, як приєднували до їх тіл дротики та давачі, як одягали на обличчя кисневі маски, як підводили, куди треба, всілякі трубочки і шланги, аби відводити продукти розпаду. Не чули вони й вибухів — розірвалися через годину після того, як увімкнули їх, кулі-фільтри. Поранило трьох чоловік з обслуги регенераційних камер. Швидко прилаштували запасні, але стрілки, що визначали пережиточний рівень, відразу гойднулися до червоних рисок. Знову бабахнуло. Після того як вийшли усі запасні фільтри, перестали викачувати пережитки. Зрозуміли: так, чого доброго, усе викачаєш з Галасуна і Купчика. Ніяких поглядів, ніякої моралі не лишиться. Не бачили і не чули аргонавти, як ворожили над ними сім днів спеціалісти, відновлюючи їхні спрацьовані організми. Але і Панько Федорович, і Семен Михайлович, хоч не без остраху, але сміливо пішли на експеримент. Особливо поспішати не було куди. А на душі у них спокійно стало, коли їм показали кілька уламків вертольота Стенлі Хара. Їхній же транспорт, випробуваний човен СО-2-41-29 з найнадійнішим мотором Л-6, дивом атомного віку, стояв на березі цілий-цілісінький, у повній бойовій готовності. Спеціально для аргонавтів ельдорадські хіміки вигнали дві бочки чудового синтетичного бензину.

10. ЗІШЕСТЯ СВЯТОГО ДУХА НА ТЕРИТОРІЇ ПСИХІАТРИЧНОЇ ЛІКАРНІ ІМЕНІ ПАВЛОВА

Холодний пронизливий норд-ост гнав над Чорним морем низькі рвані хмари. Море дихало важко, стомлено. Воно просилося на пенсію. Важкі хвилі піднімали і опускали човен, борти взялися тонкою ожеледдю. Проте настрій у двох молодиків, зодягнених у фуфайки, а поверх них у брезентові плащі, був пречудовий. Білявий рожевощокий здоровань затис у зубах люльку, попихкував димком. Він тримався лівою рукою за щоглу, а правою щипав пишний пшеничний вус. Кашкет з крабом збитий набакир, холодний вітер, певно, аж ніяк не дошкуляв йому. Пасмо русявого волосся вибивалося з-під вилинялого околиша. Жвавий чорнявчик сидів за стерном, стріляв з-під густих брів веселими бісиками. Русявий щось запитав, і чорнявий, широко усміхнувшись, охоче відповів. Зблиснули два ряди міцних білих зубів, вуста пашіли свіжістю.

• Предыдущая
• 58/61
• Следующая