Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович - Страница 1

• 1/59
• Следующая

Annotation

2146 рік. На далекій планеті Океан одна за одною зникають кілька експедицій землян. На їх пошуки вирушає чергова інтернаціональна команда. Які несподіванки приготував для них чужий світ?..

1. «Смерековий Рай» мовчить

2. Бортовий журнал «Смерекового раю»

3. Відеоробот

4. Операція

5. Дороті

6. Чужа

7. Долина озер

8. Загибель "Раю"

9. По той бік Раю

Тарас Микітчак

Планета Фей

1. «Смерековий Рай» мовчить

— «Смерековий Рай»... «Смерековий Рай», відповідайте. «Смерековий Рай» відповідайте! «Смерековий Рай»... — Нічого.

Андрій зняв з голови навушники і скрушно зітхнув. От якби погане передчуття можна було б так само зняти і покласти на панель.

Перед склом лобового ілюмінатора пропливають краєвиди безмежного зимового лісу. Незліченна кількість припорошених легким снігом смерек і ялин.

— А, можливо, у них щось сталося з передавачем?

— Не знаю. Через десять хвилин приземлимось і з’ясуємо все на місці. Ти перевірив двигуни?

— Так. Усі системи працюють безвідмовно. Ніяких проблем під час посадки не повинно виникнути.

— Попередь екіпаж про лактичну напругу м’язів і перекажи, нехай прийдуть у кабіну.

— Я вже розбудив їх. Зараз вони будуть тут.

Дверки безшумно розсунулися і всередину кабіни увійшли хлопець і дівчина. Обом вже за двадцять. Серйозність, що світиться в їхніх очах, підтверджує солідний вік.

— Як справи? Як виспалися? — чемно запитала єдина представниця жіночої статі у команді, займаючи своє місце за пультом.

— Справи, поки що, чудово. Ковтни таблетку, бо зараз пірнемо в «Рай». — відмовив їй Остап, відкидаючись на спинку антивібраційного крісла. — Спали ми добре. У шостій годині прокинулись, встали і відтоді намагаємося зв’язатися зі станцією.

— І як успіхи?

— Вони відсутні.

Хвойна сіла зручніше, накинула на себе систему пасків безпеки, проковтнула зелене кружальце таблетки і заплющила очі. Приємно просто розслабитись і припинити біганину думок у голові, — тоді ніби зникаєш зі світу, зникають твої проблеми.

Тарас Береговий повторив рухи своєї напарниці, а коли з’єднав останній магнітний замок на еластичних пасках, то запитав в Остапа:

— Командоре, а що у них могло трапитися?

— А що завгодно, від штопору антени до стихійного лиха.

— Невже, на цій планеті існують стихійні лиха?

— Через кілька хвилин побачимо це самі. — Командор Шуминський зачаровано дивився на безкрайнє море зелено-синіх ялинових лап, які чітко виділялися на фоні білого, білого аж до блакиті, немов накрохмаленого, снігу. Яка краса. Незмінна, незаймана, свята, навіть політ над цією зимовою казкою видається страшним святотатством.

— До приземлення сім хвилин. Моя вам порада — хай кожен розслабиться і думає про щось приємне або взагалі не думає.

— Це можна. — погодився Береговий, ловлячи поглядом то краєвиди за ілюмінаторами, то струнку фігуру своєї супутниці, але зараз — розслабитись. Він заплющив очі.

Усі замовкли. Тиша.

2146 рік.

Після четвертої світової війни, яка велася між Новим і Старим світом протягом 2038-2099 років, Земля перейшла в стан спокою. Держави встановили так звані «залізні» кордони. Створено світовий альянс, якому надано широкі повноваження у різних галузях, а всі спірні питання вирішувались на Верховному Суді Народів в Ісландії.

Територія на старенькій замученій планеті різко втратила свою цінність. Можливо, саме через це і припинились масштабні війни. Корисних копалин, як таких, практично не залишилось, нафта, вугілля і природній газ втратили основні позиції енергозабезпечення, тому воювати на рідній планеті стало просто невигідно, зникли стимули до суперечок, а нових позапланетних багатств поки що вистачало усім бажаючим.

Змінилась Земля, але людина залишилась вірною своєму хижацько-збиральному кодексу, те, що вона робила на рідній планеті, тепер просто перенеслось на інші кульки серед Всесвіту. З’явилась можливість експлуатувати інші планети.

З 2111 року промислова діяльність на Землі була офіційно заборонена відразу в 214 регіонах задля збереження вцілілих типів екосистем. Земля зупинила власну корозію, яка перенеслась на інші планети. Дві планети, придатні для життя людини, зазнали дикого нищення. Коли рідна домівка людства вперше видихнула з себе весь смог столітть і вдихнула спокою, її сестри занапастили себе через свої багатства. Проте екологічна революція, яка здійснилася мирними засобами всередині 22 століття, зупинила руйнацію природи Венери і Сарматії. Промисловість загнали у вузькі рамки обмежень СКЕУ (Світовий Конгрес Екологічного Управління). Така система спочатку викликала зливу протестів зі сторони раціоналістів, але час довів її ефективність.

Тому, коли в 2 143 році в системі двійника Сонця відкрили схожу на Землю планету, рука прогресу вже не дотягнулась до неї. СКЕУ дозволив тут лиш дуже обережну наукову діяльність. Сюди не мали доступу ті науковці, які шукали нові засоби до використання. Звісно, що це лиш тимчасова політика, хоча в цієї планети були всі шанси стати суцільним заповідником — надто вже вона була схожа на первісну Землю-матінку.

Її поверхня на 63 відсотки вкрита сушею, тому вона отримала відповідну назву — Океан. Переважну більшість суші займають ліси помірних зон. Тропіки у земному розумінні тут практично відсутні, тому що клімат Океану набагато холодніший, ніж земний. Крім цього є ще багато інших відмінностей між двома планетами, але, яких саме, ніхто точно сказати не міг.

Початок вивчення Океану розпочали з переправки сюди з Сарматії новенької дослідницької станції. У ній жили чотири біологи, і їхнім основним завданням було з’ясувати, чи на цій новенькій планеті існують форми розумного життя. Аерофотознімки нічого цікавого не зафіксували, тому було вирішено вивчення природи Океану продовжити з його поверхні. Хоча і детальний супутниковий аналіз і флаєрний обліт територій не виявив жодного сліду існування тут когось схожого на людину, та земляни все таки сподівалися, а, радше, навіть боялися, що розумні істоти можуть все таки відшукатись на цих лісових просторах.

Станцію розташували на скелястому плато. З одного боку сюди докочується шум моря, а з іншого — пологими пагорбами спускається хвойний ліс.

Через місяць функціонування станції «Смерековий Рай» від неї надійшло кілька цікавих повідомлень про майже ідентичний склад флори і фауни цього району з флорою і фауною російської тайги, Альп, Скандинавії, а справжньою сенсацією стала заява науковців станції про можливість вільного схрещування місцевих і земних видів.

Тепер п’ятеро землян везуть продезинфіковане насіння хвойних дерев і лісових трав, а також популяцію лісової жовтогорлої миші. Місяць науковці «Смерекового Раю» чекали на дозвіл комісії СКЕУ на це перевезення і ось сьогодні довгоочікуванний матеріал, нарешті, прилетить на станцію.

Смуга лампочок кілька разів спалахнула червоним світлом. У вухах наростав різноголосий гул. Сіре коло перед корпусом станції збільшується, потрібно потрапити в його центр, щоб не пропалити трави навколо. Млосні моменти приземлення. Вперше, коли відчуваєш таке, то нудить, а потім звикаєш. Так само звикаєш і до того, що краще не думати під час посадки про свої відчуття, бо коли вийдеш назовні з цієї набридлої бляшанки, все відразу мине. Якби не таблетки фітону, було б гірше.

Космоліт мяко торкнувся сірої поверхні і завмер перед блискучою коробкою станції. Відчинились шлюзи, і свіже повітря, напоєне ароматами живиці і хвої, почало заповнювати кабіну. Ці аромати заспокоїли безсмаковите повітря приміщень корабля, створене кондиціонерами. У душі людей влився потік хвойного спокою. Прийшло полегшення, яке, завжди, приходить, коли прибуваєш на місце призначення, особливо, коли воно настільки нагадує рідну домівку — Землю.

• 1/59
• Следующая