Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів - Павич Милорад - Страница 9

• Предыдущая
• 9/64
• Следующая

9

У тих снах, прощаючись з усіма, кого він знав, Бранкович найдовше залишався зі своєю покійною сестрою, але в тих сновидіннях вона щоразу губила якусь частину свого, так добре відомого Бранковичу, тіла і отримувала нові, незнайомі і чужі частини тіла. Замінила її якась невідома особа, в яку перейшла вона спершу голосом, потім — кольором волосся і зубами, і нарешті лиш одні її руки ще обіймали Бранковича все палкіше й палкіше. Усе інше вже не було нею. А потім одної ночі, такої тонкої, що двоє людей могли потиснути одне одному руки, стоячи один у вівторку, а другий в середі, вона з'явилась йому зовсім перевтіленою, такої вроди, що люди навколо мимоволі здригалися, глянувши на неї. Вона обвила його шию руками, кожна з яких мала по два великих пальці. Спочатку він ледь не кинувся втікати від неї зі свого сну, але потім зм'як і зірвав одну з її грудей, наче персик. І далі, ніби свої дні, він брав з неї, мов з дерева; вона простягала йому щоразу інший плід, усе солодший і солодший, і він спав з нею вдень по різних снах, як інші люди сплять зі своїми коханками у найнятих на ніч будинках. І тільки часом, коли з тих обіймів виринала її рука з двома великими пальцями, він не міг зрозуміти, якою рукою вона його пестить, бо різниці між ними не було. А проте це кохання зі сну виснажувало його по-справжньому, і так сильно, що він майже весь витікав зі снів у свою постіль. Тоді вона прийшла до нього востаннє і сказала:

— Хто прокляне з гіркою душею, той буде почутим. Зустрінемося з тобою, може, ще десь у іншому житті.

Бранкович так ніколи й не дізнався, говорила вона це йому, кир Авраму Бранковичу, чи його двійнику зі сну, „куросу“ з одним сивим вусом, що ним ставав Бранкович, доки спав. Бо уві сні він давно вже не відчував себе Аврамом Бранковичем. Він почував себе зовсім так, як той другий, що має скляні нігті. У снах вже багато років підряд він навіть не кульгав, як у житті. Вечорами він чує, ніби його будить чиясь втома, так само, як зранку відчуває, що не може заснути, бо десь у іншому місці хтось інший відчуває себе все більш виспаним і бадьорим. Його повіки стулюються в ту саму мить, в яку повіки того іншого відкриваються деінде. Він і той невідомий пов'язані між собою єдиними судинами сили і крові, і та сила переливається з одного в другого, як переливають вино, щоб не скисло. Коли один під час ночі і сну відпочиває і наповнюється силою, тоді другого та ж сама сила все більше покидає, занурюючи його у втому й сон. Найстрашнішим серед того всього є раптове засинання посеред вулиці чи ще деінде так, ніби цей сон є відгуком на чиєсь раптове пробудження. Нещодавно, коли кир Аврам дивився на затемнення місяця, з ним так і сталося. Він провалився в сон за одну мить, і відразу ж йому почало снитися, наче його б'ють батогом; усе відбулося так швидко, що він навіть не помітив, як, падаючи, вдарився і розсік собі чоло у тому ж самому місці, по якому отримав удар батогом уві сні.

Що ж до мого враження, то здається мені, що усе це — і „курос“, і той Юда Халеві — знаходиться в безпосередньому зв'язку з одною роботою, яку господар Бранкович і ми, його слуги, виконуємо вже довгі роки. Мова йде про один глосарій, чи то азбуковник, який можна було б назвати Хозарським словником. Над ним він працює, не знаючи втоми, і мета його — особлива. Бранкович переправив до Царгороду із Зарандської жупанії і Відня вісім верблюдів, завантажених книгами, та ще й тепер прибувають все нові й нові. Того добра назбиралося так багато, що він відгородився від світу справжніми стінами словників і давніх рукописів. Я, призвичаєний до фарб, чорнил і буков, вологими ночами розпізнаю запах кожної літери і, лежачи у своєму кутку, читаю із запахів цілі сторінки нерозкритих згортків під печатями, що лежать десь під дахом на горищі. Цікаво, що кир Аврам з найбільшою охотою читає на холоді, в одній лиш сорочці, віддаючи своє тіло дрижанню, і тільки те з прочитаного, що проходить крізь дрижаки до його уваги, він вважає вартим, щоб його запам'ятати і вписати у книгу. Картотека до бібліотеки Бранковича охоплює тисячі аркушів на різні теми: від каталогів зітхань і вигуків у старослов'янських молитвах до переліку сортів солі й чаю і величезної колекції волосся, борід і вусів найрізноманітніших кольорів і форм з живих і мертвих представників усіх існуючих рас, які господар ліпить на стінки скляних пляшок і зберігає їх, ніби якийсь різновид колекції з музею старовинних зачісок. Його власне волосся, однак, відсутнє у цій збірці; натомість він розпорядився, щоб з його волосин вишили герб з однооким орлом і гаслом „Кожен господар свою смерть любить“ для нагрудників, що він їх носить.

Над своїми книгами, збірками і картотекою Бранкович працює щоночі, але найбільше уваги він віддає роботі над одною азбукою, що ведеться у повній таємниці. Це — словник про хрещення хозарів

— якогось давно зниклого племені з узбережжя Чорного моря, що хоронило своїх покійників у човнах. Це своєрідний каталог або збірник житій усіх тих осіб, що декілька сотень років тому долучилися до переходу хозарів у християнську віру, або інших, з наступних поколінь, які залишили про ту подію хоч якісь записи. Доступ до Хозарського словника Аврама Бранковича маємо тільки ми, двоє його писарів: я і Теоктист Нікольський. Така обережність викликана, напевно, тою причиною, що в цій роботі Бранкович заглиблюється у дослідження різних єресей — не тільки християнських, а й єврейських і магометанських; немає сумніву в тому, що, якби наш печський патріарх знав, куди стріляють думки кир Аврама, він обов'язково вділив би серед своїх анафем, які перелічує кожного серпня на день святої Анни, одну і для кир Аврама. Бранкович володіє усіма доступними відомостями про Кирила і Методія, християнських просвітителів і місіонерів, які з грецької сторони брали участь у хрещенні хозарів. Проте найбільшою перешкодою у складанні того збірника імен є для нього відсутність даних про єврейського і арабського посланців, хоч вони і брали участь у тих подіях і у полеміці, що відбулася з того приводу в палатах хозарського кагана. Він не зміг дізнатися про того єврея і араба нічого, крім того, що вони справді існували: їхніх імен не знав ані він, ані жодне з тих грецьких джерел про хозарів, що потрапляли йому до рук. Його люди обходять волоські монастирі і царгородські підземелля у пошуках гебрейських чи арабських джерел про хрещення хозарів, та й сам він прибув у Царгород для того, щоб тут, на цій землі, з якої колись вирушили у хозарську столицю хрестити хозарів місіонери Кирило й Методій, знайти рукописи і людей, що займаються цим питанням. Але — болотом джерела не вичистиш, і він не знаходить нічого. Йому не віриться, що тільки він один цікавиться хозарським питанням і що в минулому, окрім тих християнських місіонерів, від св. Кирила і до сьогодні, ніхто більше тим не займався. Нема сумніву — стверджує він — що хтось з-поміж дервішів, так само як і хтось з-поміж єврейських рабинів, звичайно ж, знає якісь подробиці про життя й діяння єврейського і, відповідно, арабського учасників полеміки, але він таких ніяк не може розшукати у Царгороді, — або ж вони не признаються, що знають. Він вважає, що поруч з християнськими джерелами про хозарів існують такі ж вичерпні арабські і єврейські джерела з цього ж питання і про цей народ, але щось заважає людям, котрі займаються цим, зустрітися і об'єднати свої знання, які тільки вкупі дали б чисту і повну картину всього, що стосується цієї проблеми.

— Не розумію, — каже він часто, — мабуть, я завжди занадто рано перестаю думати про кожну справу. Тому всі ті справи осідають у мені лише до половини зробленими і досягають мені тільки до пояса… Причину незвичайного зацікавлення кир Аврама такою дрібною, як мені це здається, справою пояснити не важко. Господар Бранкович займається хозарами з найегоїстичніших міркувань. У той спосіб він намагається вилікуватись від сновидінь, у які він ув'язнений. „Курос“ із його снів теж займається хозарським питанням, і кир Аврам знає про це краще від нас. Для кир Аврама єдиним способом звільнити свої сни від рабства є зустріч із тим чужинцем, а знайти його він може лише через хозарські папери, бо вони — єдиний слід, який веде до того другого. Я думаю, так само міркує і той другий. А це означає, що їхня зустріч неминуча, як зустріч в'язня і тюремника. Тому й не диво, що останнім часом кир Аврам так завзято вправляється на шаблях зі своїм майстерним учителем. „Куроса“ він ненавидить так, що готовий видерти йому очі, як пташині гнізда, — хай тільки добереться до нього… Таким може бути перше припущення. Якщо ж воно неправильне, слід згадати слова Аврама Бранковича про Адама і про його успішну спробу з Петкутином. У цьому разі він є небезпечним і те, що він задумав, може дати неочікувані наслідки, а його Хозарський словник — лише книжкове приготування до великих справ…»

9

• Предыдущая
• 9/64
• Следующая

Перейти на страницу: 12345678910111213141516171819202122232425262728293031323334353637383940414243444546474849505152535455565758596061626364