Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів - Павич Милорад - Страница 38
- Предыдущая
- 38/64
- Следующая
Хозари завжди бачать майбутнє в просторі, а не в часі, їхні храми розміщені у строгому й наперед визначеному порядку: з'єднуючись між собою, вони творять образ Адама Рухані, третього ангела, символа хозарської царівни і її секти священиків. У хозарів мешканці одного сну оселяються в іншому, і хозари можуть іти за ними від села до села. У секті згаданої царівни Атех
Устрій хозарської держави доволі складний, а її піддані поділяються на народжених під вітром (ними є хозари) і всіх інших, народжених над вітром, тобто переселенців з інших земель, — до таких належать греки, євреї, сарацини і руси. Найчисленнішими в царстві є хозари; усі інші народи становлять лише зовсім невеликі групи. Проте адміністративний поділ царства проведений таким чином, що це зовсім не впадає у вічі. Держава поділена на області, які в тих місцевостях, де живуть гебреї, греки чи араби, названі по-їхньому; натомість найбільша частина хозарської держави, яка заселена виключно хозарами, розділена на декілька областей з різними назвами. І лише одна з цих суто хозарських областей має хозарську назву, інші ж здобули свої назви і місця в державі в зовсім інший спосіб. Так, наприклад, на півночі утворився цілий новий народ, який зрікся хозарського імені і називає свою хозарську мову і свою місцевість по-іншому. З огляду на всі існуючі обставини і на несприятливе положення хозарів у царстві, багато з них справді зрікаються свого походження й мови, своєї віри і звичаїв і видають себе за греків чи арабів, вважаючи, що так отримають більше. На заході хозарської держави живе невелике число греків і євреїв, що прийшли сюди з ромейської (Візантійської) імперії. В одній із заселених ними областей кількість євреїв (після вигнання тих із грецької держави) перевищує кількість усіх інших народів, але така ситуація спостерігається лише у згаданій області. Подібне положення в іншій області займають християни, а хозарів тим часом називають там нехристами. І хоча співвідношення між усіма хозарами, які живуть у державі, і її грецьким та єврейським населенням становить п'ять до одного, тобто переважання перших очевидне, цей факт залишається непоміченим, бо всі переписи і документи в хозарській державі ведуться не на основі загального стану речей, а лиш за назвами областей.
Посланці цих областей представлені при дворі у кількості один посланець від області, незалежно від числа душ, представниками яких вони виступають. А це означає, що хоча у державі й переважають хозари, при дворі їх майже нема. За таких умов і співвідношень сил просування по службі можливе лише у випадку сліпого повинування нехозарам. Вже саме приховування свого імені «хозарин» відкриває для них певні можливості й дозволяє зробити перший крок при дворі. Наступні кроки залежать від їхньої спритності в нападках на хозарів і від уміння ставити хозарські інтереси в залежність від інтересів греків, євреїв, туркменів, арабів чи готів, як іменують тут слов'ян. Чому справи стоять саме так, сказати важко. Один арабський хроніст IX століття пише: «Недавно мій ровесник-хозарин сказав мені такі незвичні речі: — До нас, хозарів, потрапляє лише одна частка майбутнього — найбільш тверда і непрохідна, найбільш неприступна, і крізь неї ми продираємося узбіччям, як крізь сильний вітер. А часом вона — як розплескана калюжа, що поволі набігає й мочить наші ноги пліснявим і заяложеним сміттям майбутнього. Отже, до нас потрапляє або найбільш неприступна частина майбутнього, або ж пригладжена й затерта від постійного вжитку, і ми навіть не знаємо, кому в цьому великому переділі й розтягуванні перепадає його краща, ще не зужита частина….»
Ці слова будуть зрозумілішими, якщо знати, що каган не допускає до влади молодшу генерацію раніше, ніж йому виповнюється 55 років, але таке правило поширюється лише на хозарів. Усі інші просуваються по службі швидше, оскільки каган, котрий сам є хозарином, вважає, що вони не можуть бути для нього небезпечними, оскільки їх є мало. Згідно з останніми указами двору, посади для хозарських службовців знижуються, а не підвищуються, коли їх покидають ті, хто займав раніше, себто якісь особи каганового віку або чужинці. Тому за якийсь час, коли нове покоління 55-річних хозарів буде готове зайняти державні посади, всі ці посади виявляються поділеними між іншими або значитимуть так мало, що не буде змісту їх займати.
В Ітілі, хозарській столиці, існує таке місце, де двоє людей — можливо, що й зовсім незнайомих — розминаючись один з одним, обмінюють навзаєм імена і долі, як капелюхи, і залишок свого життя проводять уже в новій ролі. Серед тих, хто очікує в черзі свого часу на обмін долі з кимось іншим — з ким завгодно — завжди найбільше хозарів.
У військовій столиці держави, яка знаходиться в самому центрі найгустіше заселеної хозарами області, бойові нагороди і відзнаки розділяються рівномірно між представниками всіх народностей: влада завжди слідкує за тим, щоб число нагород було рівним і в греків, і в готів, і в арабів, і в євреїв, які живуть у хозарському царстві. Те ж саме стосується русів і всіх інших, навіть і самих хозарів, котрі всі відзнаки і грошові нагороди, їх супроводжуючі, отримують в однаковій мірі з усіма, хоч вони і є набагато чисельнішими за інші народи. В той же час у південних провінціях, населених греками, чи західних, де живуть євреї, або східних, в яких зустрічаються перси, сарацини та й інші, відзнаки розділяються між представниками лише тих народів, а хозарів у тому поділі обходять стороною. Причина в тому, що ці провінції й області вважаються нехозарськими, хоча хозарів у них живе та ж кількість, що й всіх інших. Таким чином, у своїй області хозари діляться окрайцем з усіма, а в інших ніхто не дає їм ані крихти.
В той же час хозари, як основне населення, несуть найбільший тягар усіх військових зобов'язань, хоча воєначальників серед них не більше, ніж серед інших народів. Воїнів переконують у тому, що тільки в бою можна знайти необхідну рівновагу й спокій, а все інше не має значення. Отже, тільки хозари піклуються про безпеку держави і її єдність, відповідають за оборону країни і її захист, а в той час усі інші — євреї, араби, греки, готи й гіерси, що живуть у Хозарії — тягнуть лямку кожен до себе і на свою сторону.
Під час військових дій відносини в царстві зі зрозумілих причин змінюються. Тоді хозарам дають більше свободи і дивляться на це крізь пальці, усі починають згадувати про їхні славні перемоги в минулому, бо вони — добрі воїни, які вміють тримати й ногою списа і шаблю, а рубають однаково спритно направо й наліво, бо серед них немає лівшів чи правшів, а обидві їхні руки з дитинства на рівних вивчені для бою. Натомість усі інші поселенці, щойно починається війна, встають під знамена своїх земляків: греки разом з ромейськими військами палять усе на своєму шляху і вимагають з'єднання з Візантією, араби переходять на сторону халіфа і його флоту, перси біжать до необрізаних. Втім, після закінчення війни усе це швидко забувається, ранги, які чужинці здобули у ворожих військах, залишаються за ними і в хозарському війську, а хозари знову вертаються до фарбованого хліба.
Фарбований хліб є ознакою становища хозарів у своїй Державі. Хозари випікають хліб, оскільки всі хлібодатні землі країни населені виключно хозарами. В центральних місцевостях, у підніжжях гірського масиву Кавказу, всі їдять фарбований, хліб, який продається за безцінь. В той же час нефарбований хліб, який випікають ті ж хозари, продається лише за золото. Самим хозарам дозволено купувати і їсти лише той дорогий, нефарбований хліб. Щойно хтось із хозарів ослухається і купить дешевий фарбований хліб, що, за законом, суворо заборонено, це відразу ж виявлять за його нечистотами. Існують окремі служби збирачів податків, які час від часу заглядають у хозарські нужники і карають винних.
- Предыдущая
- 38/64
- Следующая
