Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів - Павич Милорад - Страница 33
- Предыдущая
- 33/64
- Следующая
Надворі кров'ю стікала ніч, світало. Було чути, як під шатром дзюркоче вода у крані. Сам краник мав форму чоловічого члена із бронзи та двох металевих яєчок, порослих залізними волосинами, і був відшліфований на тому кінці, який притулявся до рота. Масуді напився і ще раз змінив ремесло. Він назавжди покинув свій Хозарський словник і перестав збирати відомості про життя свого мандрівного єврея. Свої папери, списані вмоченим у каву пером, він викинув разом із торбою, як зайвий тягар, не потрібний на ловах за смертю. Так продовжилась його гонитва за новою метою і старою здобиччю.
Була перша джума ертесі в місяці сафер, і Масуді думав так, як опадає з дерев листя; думки одна за одною відривалися від своїх корінців і падали, якийсь час Масуді ще бачив, як вони гойдаються над ним, а потім ті назавжди опускались на дно своєї осені. Він заплатив усім найнятим лютністам і співакам, відпустив їх і тепер сидів з заплющеними очима, прихиливши плечі до стовбура пальми, черевики пекли йому ступні, і він чув, що між ним і вітром стоїть лише гіркий і мерзлий піт. Вмочав у той піт варене яйце, і воно ставало солоним. Прийдешня субота була для нього великою, як п'ятниця, і він добре знав, що має робити. Про Коена знав, що той іде в Царгород, тому більше не мусив переслідувати і ловити його по всіх стежках і ущелинах чужих снів, в яких Масуді обсцикали, ґвалтували і шарпали на всі боки, немов худобу. Значно важливіше і тяжче було придумати, як знайти Коена в Царгороді — місті усіх міст. Проте він і не збирався його там шукати: його повинен був знайти для Масуді хтось інший. Необхідно було лиш відшукати того, хто снився Коену. А ним, якщо добре подумати, могла бути тільки одна-єдина людина. Та, про яку Масуді вже давно почав здогадуватись.
— Як запах липового меду у чаї з ружі не дає почути справжнього запаху того чаю, так і мені щось заважає дивитися і розуміти сни інших про Коена. Там є ще хтось, хтось третій, і він мені заважає…
Масуді вже давно підозрював, що, крім нього, дослідника арабських джерел про хозарське плем'я, існують десь на світі ще принаймні двоє інших. Першим був Коен, який займався гебрейськими джерелами про навернення хозарів а третім, поки що невідомим, мав би бути дослідник християнських джерел з того ж питання. Зараз необхідно було знайти того третього — якогось грека, чи просто християнина, людину вчену, що цікавилася б хозарськими справами. Та людина і буде тою особою, яку шукатиме Коен у Царгороді. Треба знайти того третього. І Масуді відразу знав, як це зробити. Але якраз тоді, коли Масуді все обміркував і вже збирався вирушати, він відчув, що знову потрапив до якогось сну, цього разу сам того не бажаючи. Проте поруч не було ані людей, ані тварин. Лише пісок — безводний простір, розлогий, наче небо, і позад нього місто над містами. А уві сні хурчали могутні великі води, глибокі аж до серця, солодкі й смертоносні, і Масуді запам'ятав їх по тому хурчанню, що заходило у всі звивини його тюрбана, складеного так, що виписувалось на ньому одне слово з п'ятої сури Божої книги. Масуді знав, що пора року одна у сні й інша у житті. І тоді він збагнув, що сон той бачить пальма, до якої він прихилився. Снилась їй вода. Більше нічого у тім сні не сталося. Тільки шум річки, майстерно завитий, ніби якась сліпучо-біла чалма… Він увійшов у Царгород зі спекою на краю місяця шабана і виклав на найбільшому базарі один сувій Хозарського словника на продаж. Єдиним охочим купити його виявився якийсь монах грецького обряду на ім'я Теоктист НікольськийА, який відвів Масуді до свого господаря. Той, не торгуючись, купив сувій і запитав, чи не знайдеться ще. Так Масуді зрозумів, що він дійшов до мети і перед ним є той очікуваний третій, якого бачить уві снах Коен і який стане для Масуді наживкою на Коена. Бо не було жодного сумніву, що Коен ішов до Царгороду заради нього. Багатим покупцем хозарського сувою з Масудієвої торби був наємний дипломат у Царгороді, що працював в англійського посла на Високій Порті і звався Аврам Бранкович
— Коли прив'язуєш на ніч верблюдицю, — вирішив Масуді, — завжди краще здоїти її до краю, бо ніколи не знаєш, кому вона служитиме завтра! І почав розпитувати про дітей свого господаря. Він дізнався, що вдома, у Ерделі, Аврам-ефенді має двох синів; молодший з них хворіє на якусь болячку волосся, і, коли з його голови випаде остання волосина, він помре. А другий син Аврама на ім'я Ґрґур Бранкович уже носив шаблю і їздив кінно у сідлі, обвішаному турецькими головами… Це було все, і Масуді того вистачило. Все інше — справа часу і терпіння, — вирішив він, і взявся витрачати свій час. Перш за все він почав забувати музику, своє найперше ремесло. Забував, проте, не одну пісню за другою, а частину за частиною у тих піснях; спочатку з його пам'яті зникали найнижчі тони, потім хвиля забуття припливом насувалась на все вищі звуки, тоді у пісні пропадала плоть, і врешті у Масуді залишався лиш їхній ритм, немов сухий кістяк. Потім він почав забувати і свій хозарський словник, слово за словом, і, коли одного вечора якийсь слуга Бранковича кинув того словника до вогню, він не дуже-то й побивався…
Але саме тоді відбулося щось непередбачене. Як дятел — пташка, що вміє літати навпаки, хвостом уперед, — в останній джумі місяця шавваль Аврам-ефенді покинув Царгород. Він залишив свою дипломатичну службу і разом з усією свитою і слугами вирушив на війну до Дунаю. Там, у містечку Кладово, в 1689 році по Ісі, вони зупинилися на ніч у австрійському таборі принца Баденського, і Бранкович вступив до нього на службу. Масуді не знав, що думати і що робити, бо його єврей ішов у Царгород, а не у Кладово, і розрахунки Масуді більше не складалися. Він сидів на березі Дунаю й повільно закладав чалму. І тоді почув хурчання річки. Вода була десь далеко внизу, але її шум він упізнав, цей шум бездоганно заходив у всі згини його чалми, з яких виписувалось одне слово із п'ятої сури Корану. Це була та сама вода, яка снилася пальмі у пісках перед Царгородом декілька місяців раніше, і тепер Масуді знав, що все знову в порядку і його шлях повинен закінчитися саме тут, на березі Дунаю. Цілими днями він сидів у шанці і грав у кості з одним із писарів Бранковича. Писар той програвав, мов проклятий, проте не кидав гри в надії повернути усе втрачене навіть тоді, коли турецькі пушкарі взялися поливати їхній рів огнем. Масуді, в свою чергу, також нікуди не йшов, бо за його плечима Бранкович знову бачив сон про Коена. Коен їхав верхи через хурчання якоїсь річки, що текла крізь сон Бранковича, і Масуді знав, що це хурчить той самий Дунай, який він уже чув. Тоді вітер порснув на нього болотом і він зрозумів, що все починає збуватися. Посеред гри до їхнього окопу влетів загін турецьких воїнів, розносячи сморід сечі, і, доки яничари убивали наліво і направо, Масуді гарячково шукав між ними хлопця з одним сивим вусом. І побачив його. Масуді зустрів того ж самого Коена, якого він ловив по чужих снах, — рудого, зі скупою усмішкою під своїм срібним вусом, з дрібними кроками позаду себе і торбою на плечі. В ту хвилину воїни порубали писаря, простромили списом сплячого Аврама Бранковича і підскочили до Масуді. Врятував його Коен. Побачивши Бранковича, Коен повалився на землю, а кругом нього розлетілися папери з торби. Масуді відразу знав, що Коен впав у найглибший сон, з якого уже ніколи не зможе прокинутись.
- Предыдущая
- 33/64
- Следующая
