Біс плоті - Шевчук Валерий Александрович - Страница 81

• Предыдущая
• 81/81

Те, що побачили вище перечислені свідки, вельми уразило й Омелькового брата Тодося, й панів урядних, і сусідів Костюченкових, тож вони, всі купно, порадившись поміж себе, однодушно вирішили померлих із обіймів не розривати, а залишити все на розсуд Божий, відтак закопати їх назад і більше спокою їхнього не турбувати, що й було учинено, а подію записано до судових актів.

Так завершилася ця печальна історія. У читача може виникнути закономірне запитання: а що ж скарб? Відповім на те: скарб, як і людина в цьому світі, вийшов із землі і в землю пішов. Про нього в актах нема ніде жодної згадки. Цілком можливо, що саме він став причиною вбивства Омелька Костюченка, жінка його підгледіла, скарба переховала, але скористатися не змогла. Отож нечистий, який засвітив був вогника над скарбом перед Іваном та Нестором, простими житомирськими хлопцями з 1713 року, своє майно забрав собі назад. І воно пролежить у землі визначений час, і тоді над ним знову запалає вогник, запалений тим-таки нечистим, а якісь нові Іван із Нестором, вже в новому часі, його, скарб отой, віднайдуть, і тоді, за законом зла, почне плестися нова вервечка лихих учинків, яка, почавшись од того вогню, буде витися коліно за коліном, витікаючи з учинку попереднього, аж доки знову, вже над іншими людьми, не прорече свого декрета і не припечатає залізної печатки Смерть. І коли наступна історія буде подібна до цієї, тобто коли тим вогнем над скарбом буде підпалено ще одного епізода війни статей, він відгорить свій час, як свічка, а потому із мертвої жінки вийде чи відділиться сіра тінь у туніці, із луком, сагайдаком та мечем при боці, прикличе посвистом сірого тінявого коня, скочить на нього, і помчить у накопичення сферичних фігур, складених із хвиль туману, і подасться в глибини часу суворим та немилосердним маревом, а там, за спиною вершниці, вічної отієї жінки-воїна, тісно обійнявшись, навіки залишаться, надчікуючи Божого суду, Смерть та Любов.

Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 року в м. Житомирі. Прозаїк, драматург, літературознавець, історик. Автор збірок опові-дань: «Серед тижня» (1967), «Вечір святої осені» (1969), «Долина джерел» (1981), «Панна квітів»(казки для дітей, 1990), «У череві апокаліптичного звіра» (1995); збірок повістей: «Набережна, 12. Середохрестя» (1968), «Крик півня на світанку» (1979), «Маленьке вечірнє інтермеццо» (1984), «Камінна луна» (1987), «Птахи з невидимого острова» (1989), «Жінка-змія» (1998); романів: «На полі смиренному» (1983), «Дім на горі» (1983), «Мисленне дерево» (роман-есе, 1989), «Дзигар одвічний» (1990), «Стежка в траві. Житомирська сага» (у 2-х томах, 1994), «Око прірви» (1996). Як дослідник давньої української літератури видав (упорядкування, переклади) книги Г. Сковороди: «Сад Пісень» (1968), «Твори» (в 2-х томах, 1994), «Твори» (1996); антологічні збірки: «Аполлонова лютня» (1982), «Пісні Купідона» (1994), «Антологія української поезії» (Т. 1, 1984), «Марсове поле» (у 2-х книгах, 1988,1989); також «Твори» І. Вишенського (1986), «Літопис» С. Величка (у 2-х томах, 1991), «Катехизис» П. Могили (1996). Видав із передмовами та при впорядкуванні ряд інших видань: Філянський М. Поезії (1988); Підмогильний В. Місто (1989); Грінченко Б. Казки (1990, 1991); Дерево пам’яті: Книга історичних оповідань (Т. 1, 2, 4 — 1990, 1992, 1995); «Українська хата»: Поезії 1909–1914 (1990); Коцюбинський М. Що записано в книгу життя (1994) тощо. З літературознавчих праць видав: «Дорога в тисячу років» (1990), «Із вершин та низин: Книга ці-кавих фактів із історії української літератури» (1990), «Доля: Книга про Т. Шевченка в образах та фактах» (1993), «Муза роксоланська: Україн-ська література XIII–XVIII ст.» (1994), «„Енеїда“ І. Котляревського в системі літератури українського бароко» (1998). Як історик видав мо-нографію «Козацька держава» (1995), упорядкував книги «Іван Мазепа» (1992), «Самійло Кішка» (1993) тощо. Написав низку літературознавчих та історичних статей (бл. 500), автор ряду романів, повістей та оповідань, друкованих у періодиці. Художні твори перекладалися на 21 мову світу.

Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1988), фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, І. Огієнка, О. Копиленка, журналів «Київська старовина», «Україна», «Дніпро», «Березіль». Має звання заслуженого для польської культури (за переклади творів Я. Івашкевича та К. Галчинського). П'єси йшли в театрах Києва та Львова, на сюжети творів поставлено 5 художніх фільмів.

Літературно-художнє видання

Шевчук Валерій Олександрович

Біс плоті

Історичні повісті

Редактор

Наталя Конончук

Коректор

Оксана Моргуненко

Художнє оформлення та підготовка оригінал-макета

Андрія Бодрова

Підписано до друку з оригінал-макета 23.07.99.

Формат 84x108 1/32. Папір офсетний.

Друк офсетний. Ум. друк. арк. 11,3

Обл. — вид. арк. 16,5. Зам. № 69.

ЛТД «Твім інтер»,

252039, Україна, Київ-39, а/с № 130.

Свідоцтво № 3366 від 25.01.93.

ВАТ Білоцерківська книжкова фабрика,

256400, м. Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 4.

Коли людина мститься, з неї виходить біс помсти, коли людина ненавидить, з неї виходить біс ненависті, коли людина вбиває, з неї виходить біс смерті. І навпаки: коли людина жалує бідного, з неї виходить янгол співчуття, коли людина зичить іншому добра й допомагає йому, з неї виходить янгол доброти, коли людина любить, з неї виходить янгол любові. Що ж таке любов двох істот? Це з’єднання в дусі янголів любові.

Валерій Шевчук «Розсічене коло»

• Предыдущая
• 81/81