Lux perpetua - Сапковский Анджей - Страница 62

• Предыдущая
• 62/128
• Следующая

— Хочу, — голос інквізитора був спокійний, — привітати вашу достойність з пійманням гуситського шпигуна. Це успіх. Річ вельми корисна pro publico bono.

Єпископ Конрад хлюпнув водою на обличчя, приклав палець до носа, висякався в таз. Узяв рушник із рук пахолка.

— Кажуть, — він витерся і знову висякався, цього разу в рушник, — що ти був у Римі?

— Якщо так кажуть, — Гжегож Гейнче вдихав запах лугу, — то, мабуть, таки був.

— Як себе почуває святий отець Мартін V? Чи не видно по ньому якихось знаків? Бо, бачиш, віщують, що йому вже недовго лишилося жити.

— Хто це так віщує?

— Віщунки. А після Рима ти начебто подався до Швейцарії? І що ж там у Швейцарії?

— Там гарно. І сири в них добрі.

— І піхота, — єпископ жестом прогнав пахолка з тазом, підкликав другого, з обшитою хутром опанчею. — Піхота в них теж добра. Може, нададуть зо тисячу пік, коли ми вирушимо в хрестовий похід на Чехію? Ти говорив про це з ними? З єпископом Базеля?

— Говорив. Не нададуть. Хрестовий похід, сказали, дістане на горіхи. Як завжди. Шкода солдатів.

— Сучі сини, — єпископ загорнувся в опанчу, сів. — Смердючі сировари. Вина, Гжесю? Пий, не бійся. Не отруєне.

— Я не боюся, — Гейнче подивився на єпископа з-над келиха. — Я регулярно вживаю магічний мітридат[88].

— Магія — гріх, — зареготав єпископ. — До того ж існують отрути, від яких нема протиотрут, ніякі чари не допоможуть. Запевняю тебе, такі існують. Колись я тобі про них розкажу. Але зараз розказуй ти. Які вісті з Бамберга? Мої шпигуни доносять, що в бамберзького єпископа ти теж побував. Що там у нього?

— Я так розумію, що ваша достойність не питає про його здоров'я?

— Мені до сраки його здоров'я. Я питаю, чи він приєднається до хрестового походу? Чи дасть вояків, гармати, рушниці? І скільки?

— Його велебність Фрідріх фон Ауфсесс, — обличчя інквізитора було серйозне, як запалення легенів, — уникав однозначної відповіді. Іншими словами, крутив. Що ж, скидається на те, що крутійство міцно і нерозривно пов'язане з єпископською митрою. Однак навіть з-за крутійства прозирає правда, прглядає, як кажуть класики, наче срака з кропиви. Правда ж у тому, що своя сорочка ближча до тіла. У Франконії і в Баварії міська чернь нуртує, селянство нахабніє. З Франції доходять чутки про Діву, про Йоганну Д'Арк, святу Божу воїтельку. Шириться чутка, що коли La Pucelle покінчить з англійцями, будучи на чолі народної армії, вона візьметься за панів і прелатів. А гусити? Гусити від Бамберга далеко, ніхто у Бамберзі їх не боїться, ніхто не вірить, що вони могли би туди дійти, а якби навіть і дійшли, то міські стіни є високими і міцними. Словом, Бамбергу від гуситів і не свербить, і не болить, тож нехай гуситами морочать собі голову ті, хто має для цього причини. Це власні слова його велебності єпископа Фрідріха.

— Пес із ним, старим дурнем. А архієпископ магдебурзький? Ти ж і його відвідав.

— Відвідав. Архієпископ митрополит Гюнтер фон Шварцбург надто розважний, щоб легковажити гуситів. Участі у хрестовому поході він не виключає, активно закликає до оборонних союзів. Послідовно формує армію, зараз набрано вже більше тисячі чоловік. Однак з'явилися, скажу чесно, певні проблеми. Річ у тім, що архієпископ дуже розгніваний. На тебе, єпископе Конраде.

— О, — односкладово прокоментував Конрад.

— Розгніваний він, — вів далі Гейнче, — з приводу особи, яка користується твоєю милістю. Йдеться про Біркарта Грелленорта. Архієпископ навів мені довгий перелік звинувачень, я не буду тобі ними набридати, бо це переважно тривіальні речі: убивства, зґвалтування, чорна магія. А також грабежі: архієпископ Гюнтер звинувачує Грелленорта у вчиненому в вересні 1425 року викраденні п'ятисот гривень податку. Однак найбільшу лють митрополита викликає особа якогось нелюда, якогось сверга на ім'я, якщо не помиляюся, Скірфір, алхіміка і чарівника, якого архієпископ хотів узяти на тортури та спалити — і якого Грелленорт нахабно викрав і переховує. Щоби використовувати його.

Єпископ Конрад зареготав. Гейнче зміряв його холодним поглядом.

— Так, це досить смішно, — холодно підтвердив він. — І тривіально до нудоти. Але це загрожує союзу Саксонії зі Шльонськом, союзу, який перед лицем гуситської загрози є конче необхідним. Який може виявитися вирішальним стосовно шльонського «бути чи не бути». Тому я хотів би знати, яких заходів ваша достойність збирається вжити щодо цього питання.

Конрад посерйознішав, уп'явся в інквізитора очима.

— Щодо якого питання? — процідив він. — Я не бачу тут ніякого питання. То невже ти бачиш, Гжесю? Невже ти хочеш заявити мені, що Біркарта Грелленорта, хоча він мій фаворит, а якщо вірити пліткам усякого наброду, то й байстрюк, я повинен прогнати на всі чотири сторони, проклясти, оголосити вигнанцем, таємно ув'язнити або порішити? Що я повинен зробити це для загального добра, бо Біркарт Грелленорт — persona turpis[89], яка шкодить нашим союзам і відносинам із сусідами? Я міг би тобі відповісти, Гжесю, що союзам і відносинам шкодять дурні та дріб'язкові церковні достойники, які дуються, мов діти, коли в них відібрати іграшку. Міг би відповісти, але не відповім. Відповім інакше, відповім коротко і конкретно: якщо хоч хто-небудь — єпископ, кардинал, суфраган чи інквізитор, мені байдуже, — спробує чіплятися до Біркарта Грелленорта, то клянуся Богом на небі: він страшенно пошкодує.

— Бог на небі, — відповів, не моргнувши оком, Гейнче, — все бачить і все чує. Якою мірою ви міряєте, такою вам відмірює. Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло за темряву[90].

— Банальності, Гжесю, банальності. Ти цитуєш Біблію, як сільський пробощ. Я сказав: відчепися від Грелленорта, відчепися від мене. Вийми перше колоду із власного ока[91]. А може, ти волів би іншу цитату з Біблії? Може, з послання до коринтян?

Не можете пити чаші Господньої та чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу й столу демонського[92]. Рейнмар з Беляви — тобі щось говорить це прізвище? Єретик, якого ти у Франкенштейні особистим втручанням врятував від допиту під тортурами. І захищав доти, доки йому вдалося втекти. Протегував дружка. Бо він же твій друзяка, твій приятель, твій колега з універу. Рейневан Белява, проклятий єретик і злочинець, чарівник, некромант, persona turpis на всю губу. Ти був спільником некроманта при столі демонському, інквізиторе. А з ким поведешся, того й наберешся. Тобі, може, буде цікаво, що згаданий Белява місяць тому з'явився у Вроцлаві.

— Рейнмар Беляу? — Гжегож Гейнче не зумів приховати здивування. — Рейнмар Беляу був у Вроцлаві? Що він тут шукав?

— А звідки мені знати? — єпископ спостерігав за ним з-під опущених повік. — Це справа інквізитора, а не моя — стежити за жидами, єретиками та відступниками, знати, що вони затівають і з ким. І здається мені, Гжесю, що ти знаєш, навіщо Белява сюди прибув. Чого, а точніше, кого він тут шукав.

З розташованого неподалік костелу Петра і Павла долинало надокучливе, неприємне для вух торохкотіння. Протягом трьох останніх днів перед Великоднем у дзвони не били, а вірних скликали до храмів дерев'яні калатала.

— Гейнче не знав, — повторив Крейцарик, послужливо горблячись. — Не знав про те, що Белява був у Вроцлаві. Не знав також, для чого той був, з якою метою. Грелленорт був у резиденції, захований, підслуховував, а коли інквізитор пішов, вони з єпископом посварилися. Єпископ стверджував, нібито Гейнче вдавав, що він хитрун і пройдисвіт, який набрався у римській курії досвіду вести ігри та плести інтриги. А Грелленорт…

— Грелленорт, — замислено вставила жінка, котра говорила альтом і пахла розмарином, — Грелленорт схильний вважати, що Гейнче був здивований щиро і насправді.

• Предыдущая
• 62/128
• Следующая