Songe du vieil pelerin (Пісня старого пілігрима) - Москалець Костянтин - Страница 6
- Предыдущая
- 6/13
- Следующая
Изменить размер шрифта:
6
* * *
Летить пожовкле листя з верховин.
Уже ні сну не буде, ні покути,
а буде мати й буде син,
якому принесли цикуту.
До ранку так далеко, мов до раю.
Я п'ю, і мерзну, і палаю,
і знаю, що пізніше, за Дунаєм,
ти знайдеш іншого мене.
Люби мене, люби мене, люби,
той інший молодий — він не заброда,
напевно ще не розгубив
«святих небес пречисту вроду».
А я ридаю у вогні,
і пропадаю у свободі,
і тільки ти одна мені, —
а решта ночі та негоді.
* * *
Він оселився у покинутому храмі і писав.
Серед ночі приходили;
одних він знав з Европи,
а інші… врешті, може, просто миші?
Одна була приручена; відтак,
читала вголос Бо Цзюй-і або Лі Бо,
— він слухав неуважно, бо ті вірші
були не з Трої й не горіли у вогні,
який палав і ледве стримувався в ньому
зусиллям волі, що дорівнює неволі;
вона цього не помічала; він терпів.
Зерна в довколишніх полях було доволі.
ПРОБУДЖЕННЯ
Повертається зір
повертається слух
повертається свідомість
чиста як вранішній сніг
Бог переміг
я ніколи не думав
що поразка може бути
такою бажаною
так довго очікуваною
такою здійсненною
може це тому
що я й не вірив ніколи
по-справжньому
так як оце тепер
уранці
запалюючи
нову сигарету
замість свічки
дістаючи новий аркуш паперу
чистий ніби здобута поразка
ніби повернена свідомість
так-так — ніби вранішній сніг…
* * *
І чи було те літо що вимагало птахів
закинувши свою патлату голову
кудись у верховіття —
у недосяжні руки
І чи розказували двічі
історію дахів??
за валом продаю моря
разом з ваалом
І чи журились як вінчалася земля
в своїх нуртуючих соборах
при ксьондзах та своєму ритуалові
при нетутешніх глядачах отам —
за валом голубим
де списи прапори й вітрила
де літо на білесеньких ослонах
барвисте доміно розклало?
А над червоними дахами Бог розгортає
недочитаний кобзар
зерна бджоли і ранку
1980
* * *
ранкове передмістя сну про тебе
вертаюся до брами — і назад
Бог загорта не дочитавши небо
і кілька слів упало в білий сад
і кілька солов'їв із інеєм на крилах
течуть у гнізда втомлено мовчать
неповерненна незбагненно світла
і неминуча наче та печаль
і сходить сонце Боже як це просто
і вигорає місто до землі
і вже прокинувшись
усе ще чую постріл —
це знак це повернулись кораблі
* * *
Тебе узяла рання рана — любов. Усього взяла.
За живе.
Не заживе, вона стримана і осяянна.
Місяць пливе.
Не покажи! Не скажи ні отцю, ні синиці,
нікому,
в сірий цей час, у зимовий цей час,
золотий…
Рана взяла. Ходиш нею, мов кинутим домом —
без води, без гардин, без мети.
* * *
мій друже мій вечірній ти вже сивий
а я все сам — ні звір ані той бог
і час уже збиратися на жнива
а я отак нічого й не посіяв
і ми не вдвох
біжить їжак іде юнак сміється діва
хитається в очах зеленогривий світ
мені так гірко
гірко? дивне диво
у найлютіше літечко із літ
* * *
Ти втретє цього літа зацвітеш
такою квіткою — тендітною, п'янкою.
Кімната втратить риси супокою,
бо речі перейдуть у твій кортеж.
Обернеш пил на срібло і кришталь,
наділиш тіні здатністю до тліну.
Одна із пелюсток розсуне стіни,
ти — даль, і подолаєш іншу даль.
В людей уже нема своїх святинь.
Ти можеш стати першою, одначе,
знай: біля тебе жоден не заплаче,
і пам'ятай: два дні всього цвісти.
* * *
Смішних провінціалів
і жести королів
ми досить вірно грали
перед порожнім залом
напередодні зим
аплодували кожному
хто міг прийти сюди
на вулицях порожніх
жили криштальні пси
не залишали сліду
прозорі і тривожні
і зовсім не питали —
це можна чи не можна
є ще яскраві згарища
незатишних афіш
мій день чому ти хмаришся?
ми грали та не гралися
і ролі залишилися
все ті ж
6
- Предыдущая
- 6/13
- Следующая
Перейти на страницу:
