Знак Саваофа - Ульяненко Олесь - Страница 34

• Предыдущая
• 34/51
• Следующая

— Ти мислиш, як простолюдин, Вуля-я-я…

— Ну, якщо говорити вiдверто, — Вучєтiч, вiн же Вуля, облизнув кривавим язиком губи, — я навiть пишаюся тим, що мої предки були простолюдинами. Дiд мiй був кочегаром. Топив пiч у Центральнiй Радi. Потiм у Муравйова. Тому i вижив. Прєлєсть просто цi кочегарки.

— Що таке Центральна Рада? I що таке кочегарки? — вона здивовано пiдняла догори чорнi брови, майже механiчно, аби не якийсь антрацитовий блиск в очах, засунула руку в штани Вучєтiчу i стиснула з усiєї сили член. Вучєтiч вiдхилився плавно назад, здивовано вирячивши на неї водянистi очi; вiн зараз вiдверто бачив перед собою якщо не кiнець, то принаймнi прелюдiю до великих неприємностей. Дивно, але вiн почав збуджуватися. Вучєтiч з жахом вiдчув, як прутень його твердiє, а тому засiпався, наче велетенська лялька, проте тiльки тодi, коли м'якi губи Iлони обхопили нiжно голiвку члена, а руки його стиснули її стрижену пiд хлопчика голову. Все так швидко закiнчилося, але вiн дихав вiд збудження i задоволення, несподiваного, нещадного, i, обтираючи гiгiєнiчною серветкою член, пробурмотiв вдавано зле, але вiдчувалося надтрiснуте самолюбство гея:

— Ти дiйсно класний пацан, Iл. Так несподiвано, так брутально. Просто супер… А зараз увiткни менi в задницю сотенну зелену купюру i я пiду… А ти стережись… Щось менi мало подобається твiй настрiй.

Вiн дивився, як вона, дрижачи всiм оголеним тiлом, пiдiйшла до столика, витягнула кiлька зелених купюр, легко, вже зовсiм по-жiночому пiдiйшла до Вучєтiча, пiднялася на пальчиках, поцiлувала у щоку.

— Перший раз у цьому домi повинен бути чоловiк! Не ображайся, Вуля. Будь пусьою. Невже тобi не було приємно?

— Я вже забув, як це робиться з жiнкою. Я боюсь, що ти мене знову навернеш у гетеросексуали, — пропищав вiн блазенським голоском. — Ад'ю! До зустрiчi. I тримай дистанцiю, пам'ятай.

Iлона вже стояла до нього упiвоберта, пограючи нервово ногами, повернувши голову, уткнувши в плече чiтке нiжне пiдборiддя; погляд ковзав повз Вучєтiча, поверх його бритої наголо голови i випромiнював водянисту радiсть короткої перемоги. Вдома Вучєтiчу було про що подумати, бо зараз його спиною пiд шкiрою запульсували тисячi, мiльярди нервових комах, якi розбiгалися тiлом.

— Ну, пока-пока…

— Пока, Вуля, — голос звучав рiвно, без надриву. Як i має бути мiж дiловими партнерами. — Шкода, що я отримала задоволення тiльки наполовину.

— Хо? У мене попа мокра, — спробував вiн блазнювати знову, але осiкся.

— Чому ти менi дозволив це?

— Не знаю… Мiг би збрехати, що знаю, але це щось iнше, нiж страх втратити впливового друга, багатого друга. Якась сила. У тебе дiйсно є сила скручувати людям мiзки, Iл. Бережись.

Iлона тiльки пiдняла голову, усмiхнулась якось у себе i розвернулася спиною, пiднявши догори праву руку з розчепiреними пальцями, — Вучєтiч неочiкувано для себе ковтнув слину, проводжаючи її м'який округлий зад. А вона йшла i думала, що могла б пожити з Вучєтiчем, що вона задовольнила б його, ну нехай би причепила вiбратор, а Вуля б не розгубився. I несподiвано засмiялася з дурної думки, вражено розумiючи, що так думають, так мрiють недалекi люди, — слова самотнiсть, нудьга i вiдчай не присутнi в її словнику, а значить, її свiдомiсть лишалася чистою, як перший снiг. Вона пройшла три кiмнати, пiднялася на другий поверх, то заглиблюючись, то пропадаючи у нiчних тiнях; нарештi зупинилась у своїй кiмнатi з одним широким лiжком, настiльною лампою, бiлим мармуровим столиком i бiлим, фарбованим пiд пластик паркетом; Iлона дiстала зi столика баночку з «Ксанаксом», витрусила три рожевi пiгулки, хутко проковтнула їх, сiла на стiльцi, широко, по-хлопчачому розставивши ноги, бавлячись пультом, що пiднiмав та опускав жалюзi на вiкнах: темна нiч густо i невидимо пливла у широких вiкнах; нiч розкручувалася темним махровим рушником, темно-синiм, привабливим, нiжним, як замша. Iлона позiхнула, потягнулася, заклавши руки за голову, трiпонувши досконалої форми грудьми. Все чудово, життя набирало нових обертiв, значить — усiм спокiйного сну.

Сонце пливло пiд тонкою плiвкою сфер, розкидаючи пiд ноги людям золоту сiтку, — наступним днем Iлона бачила Єву, що у спортивного крою синьому джинсовому костюмi, потопаючи у жовтiй мелясi свiтла, легко ступала мiж риштувань, задерикувато закидаючи своє обличчя з натягнутою молочною шкiрою, блискаючи бiлими зубами до робiтникiв, якi вiдразу кинулися виконувати всi її накази. Накази були недолугими — так вирiшила Iлона, але не заважала; вона сидiла, вiдчуваючи себе старою дiвою, на тому ж плетеному китайському стiльцi, пила помаранчевий густий з м'якоттю сiк, направивши свiй далекий погляд поверх голiв, поверх кольорової мозаїки. За годину об'явився Борис. Вiн iшов трохи перевальцем, важким кроком, але досить швидко i впевнено, як то роблять багатi люди або найманi вбивцi. Вiн прикривав долонею очi вiд неймовiрно слiпучого сонця. Обличчя його лишалося в тiнi, але Iлона досвiдчено вловила на його видi брезклу втому i, не знати чому, порадiла.

— Правда, Боря, дуже багато свiтла… Е-е-е, — вона закурила коротку мiцну цигарку, припiдняла окуляри. — Е-е-е, — знову протягла, а потiм додала, хруснувши кiстяшками пальцiв, трусонула, наче струшуючи воду: — Е-е-е, треба новий дизайн. Неймовiрно слiпить.

Борис насторожився, став навпроти Iлони, обiтер хустинкою чоло, засунув її до кишенi; вiн продовжував отак стояти, мовби нiчого йому вiдповiсти, нарештi таки спромiгся, видавив:

— Я б краще прибрав вiтражi… Так… Так… I вiкна… Це вiкно… Ось так, щоб свiтло йшло згори… Ну, юзом… I звукоiзоляцiя не найкраща… Ось так…

Єва слухала звiддалiк, засунувши руки до кишень комбiнезона. Iлонi видалося, що хтось розсипав перець у її горлечку. Поквапом вона випила сiк, рвучко встала, зовсiм по-жiночому, але з хазяйською впевненiстю.

- Єво, пiдiйдiть, будьте ласкавi…

Єва кивнула головою, але продовжувала говорити до робiтникiв. Тодi Iлона розвернулася i подалася нагору, її ноги не слухалися, а тiло нiмiло; вона йшла, вiдчуваючи на спинi погляди Єви та Бориса. В туалетi її виблювало. Вона кривила у спазмах рота, пiсля кожного блювка поглядаючи на себе у дзеркало.

— Iдiотка… Ну, я ж iдiотка…

Знову кiлька рожевих пiгулок «Ксанакса». Вона зачекала, коли пiшла, вдарила у голову перша хвиля отупiння, приємного i тягучого, що зробило її тiло знову легким, прозорим, i подалася нагору.

До себе у кiмнату, в свою бiлу-бiлу кiмнату. Вона скинула одяг, впала на лiжко, увiмкнула телевiзор, знову встала, пройшлася кiмнатою, розкидаючи ногами речi, таким робом дiсталася до бару, налила чверть склянки вiскi, випила одним махом, повернулася до широкого лiжка, не знати чому, нiжно провела по простирадлах рукою, впала усiм тiлом, радiсно писнувши вiд захвату, перевернулася на спину, широко розкинула ноги, i, вже хмелiючи, нi, крiзь хмiль зрозумiла, що її душить невiдоме почуття, можливо, радiсть, можливо, страх, можливо, ненависть, але, достобiса, — це так приємно. Приємно лежати i думати невiдомо про що у цiй тишi, наче повернулося спекотне дитинство, десь на кордонi юностi, де поруч все, що ти можеш втримати у руках. Потiм тривога луснула в її головi чорною зiркою. Щось замиготiло, спочатку нерозбiрливе, а далi чимдужче, вже при самому зникненнi набираючи обрисiв, до пустоти знайомих. Так, пустка сну ковтнула, накрила її i потягла своїми шляхами.

Прокинулася вона вже затемно, принаймнi Iлонi так видалося. Прокинулася вiд того, що хтось слiдкував за нею у велетенськiй, з одним, на всю стiну, вiкном, кiмнатi; але, на диво, вона не вiдчула страху (якого зроду не вiдчувала), вона навiть не знала, як називається це вiдчуття. Просто витягнувшись на лiжку, солодко, а водночас вдавано потягнулася, сiла, знову-таки рвучко, i увiмкнула нiчники, вмонтованi у стiну.

Борис сидiв, одягнений у пiсочного кольору костюм, на великому пуфi й курив, дивлячись на неї, не вiдриваючи погляду. Iлона потягнулася було до атласного халатика, але облишила, взяла склянку з тумби, випила теплу рiдину, продовжуючи мовчати, знаючи, що Бориса природа не обдiлила делiкатнiстю тупого селянина; нарештi, коли легенький, з тошнотворним присмаком хмiль повернув її до дiйсностi, вона, схрестивши мiцно ноги, закурила i, випускаючи синю цiвку диму, грубо запитала:

• Предыдущая
• 34/51
• Следующая