Заборонені ігри - Покальчук Юрко - Страница 3

• Предыдущая
• 3/20
• Следующая

А Вован зустрічає мене єхидною посмішкою.

— Ну як справи?

Нормально, кажу, і думаю, невже він, курва, не бачить, що я не в настрої і хочу, щоб він відстав від мене.

А він:

— Та не дмися, як миша на крупу, в мене для тебе анекдот свіжий є!

— Ну, — кажу я без всякого захоплення.

Вован — високий, худорлявий, трохи схожий

на Шона Пенна, як каже мій брат Женька, крутий неформал, бо у свої двадцять вісім і далі носить довге волосся, джинси, кросівки і ті шорти. При цьому він одружений і має доньку, яка вже ось-ось до школи піде. Але бачите, неформал. He знаю, це добре чи погано? Але Женьці він подобається.

Я вдягаюсь більш менш так само, лише стрижуся коротко, але Женька ще блядський тінейджер, з тих які вважають, що треба всіх старших вчити жити, бо вони ні хера не розуміють, і він каже — от Вован крутий, а ти — ні. Ти просто так. Я врешті ніколи не хотів бути, як хтось, тому мені пофіг, але трохи така сегрегація дістає. Особливо від свого молодшого брата. Коли тебе малоліток отак, ніби між іншим, але доволі нещадно таки опускає, це не тільки мене, а й кожного заїбе.

Вован весело усміхається.

— Слухай! Приходить зі школи додому учень восьмого класу. Батьків нема вдома, а вони, типу, круті нові українці. А в щоденнику у пацана велика двійка, червона, як сором.

Він дивиться на шоденник, потім дістає мобільний телефон, набирає номер.

Приємний глибокий жіночий голос говорить:

— Секс по телефону, слухаю вас? Пацан мрячно питає:

— А училки є у вас?

От падло, подумав я. Та врешті в сраці я мав усю що історію. Доведу до кінця, напишу крутий репортаж, зароблю свої бабки і забуду всю цю пизцувату трахомудрію з цими педофільними тьотками і малолітніми йобарями. Куди я вліз, і на хріна воно мені!

Мало того, що вчора всі сучки як зговорились — та хвора, та зайнята, до тієї родичі приїхали, та йдіть ви всі до йобаної мами. Я ото так подумав і меланхолійно набухався вчора сам з собою, компанія була неговірка і приємна, але трохи мрячна, отож і настрій сьогодні такий, а тут Вован зі своїми підйобками.

Отоді поночі я раптом зрозумів, що мені бракує простого і звичайного почуття. He сексуального задоволення, а простого і звичайного почуття закоханості в когось чи у щось. А ще простіше простого — я раптом побачив свою власну істину, голу і дурну, як пень. Виявилось, ідо я просто хочу, щоби біля мене на ліжку вранці лежав хтось, кого я люблю не тільки в момент пристрасті, а просто так, навіть не їбатись, просто, щоби був, щоби був поруч або хоч десь поряд, або навіть десь на кухні... Тут я сам із собою забалакався, то все ж де — на кухні чи на ліжку — питаю себе сам. I чесно кажу — коли прокинусь, щоби поряд простий доторк іншого тіла доставляв мені приємність.

Колись так було, колись, коли я закохався в свою колишню дружину, так, я пригадую, як лишив її в квартирі, яку тоді винаймав, після першої з нею ночі, і поїхав на роботу, а вона відсипалась там, і я почував її цілий день, і цілий день хотів до неї, не можу сказати, що хотів її тільки фізично, хотів її по-всяко-му, але над усе, просто як її, щоб вона була тут.

I я певний час був щасливий, коли вона була вранці біля мене, і я вночі засинав у млосному розніженні, здавалось розминався в ній, з нею, ми зливались тілами в одне ціле, з нею я зникав, ставав іншим, не собою, не я, неіснування, небуття. Знею — це одне слово, ці звуки не розчіпляються, — знею, знею, знею...

А потім все почало руйнуватись, як замки на піску. 3 нічого раптом виникали проблеми, з нізвідки піднімались вулкани нерозумінь, негараздів, неприйняття, і одного разу вона сказала — я більше не можу, і я розумів, що вона не може, і я не міг теж, і вона пішла, і так минуло п’ять років, і тепер я тужу не за нею, а за тим відчуттям і почуттям, якого по тому ні з ким так не мав, тепер я прагну того, що не вмів поцінувати, коли воно народилося, але тепер я інший, і я не маю, не можу, не вмію...

I може, тому я захопився цією безумною, шаленою, нереальною, неймовірною історією позасвітнього кохання, незглибної пристрасті, шаленого сексу, який потряс суспільство і вивільнив глибокі води сумнівів у всіх верствах нашого засраного світу, який так жорстоко засудив їх, бо злякався того, чого не можна, бо ніззя, бо не можна, бо ніззя...

А насправді довкілля наше злякалося істини, на яку раптом доля показала суворим пальцем — бува й таке! А таке — руйнує ситему, укладені цінності, устоєний тип життя, революція, бунт, вулкан, гейзер, таку вашу мать!!! Гейзер-шмейзер, а тюрма

попереду!

Але кохання не має кордонів, і любов, як океан, і як полум’я — це стихія. Коли любиш, тебе піднесе у небо, або зімне і кине на дно провалля, спалить і зігріє, вивищить над світом і знищить у тартарах.

Я відчувся іншим після того, як вліз в цю дивну історію, химерним чином до неї причетним і навіть більше того — її учасником в якійсь формі, хоч я досі ще не бачив жодного з діючих осіб цієї драми.

Сни дедалі посідали мене, і часом повторювався з варіантами один сон, в якому я стою на рівнині, і довкола не було ні душі, і переді мною біле велетенське увігнуте всередину дзеркало, в якому я не міг бачити себе, але бачив щось інше, і це дзеркало якось втягало мене в себе, я підходив до нього ближче і вдивлявся вглиб, бо воно, коли я підходив, ставало ніби такою воронкою, з отвором посередині, в якому виринали якісь невиразні по-статі. Дивна річ, я зовсім цього не боявся, але ніби в нерішучості зупинявся перед самим входом у дзеркало. Воно мене вабило, але не лякало і не затягало. Мені давалась можливість ступити туди, і я почував, що це буде цікаво і приємно. Більше того, я знав, що зроблю цей крок. Але стояв і дивився у дзеркало і не ступав уперед.

Я прокинувся, згадуючи сон, подивований, але не наляканий, а навпаки, в якомусь погідному настрої, наче перед святом чи подарунком від коханої дівчини, чи від мами, коли я був ще малий і чекав подарунка, бо завтра мав бути день народження або святий Миколай або ще щось урочисте, приємне очікування.

Коли цей сон приснився мені втретє, я вже до нього звик, я почав там роззиратися і дивився не тільки в оте велике кругле дзеркало, але й довкола. Це не була пустеля, це ніби був степ, світило яскраве сонце, на небі ні хмаринки, і мене огортав дивний спокій, я збагнув, що зроблю крок у дзеркало, коли буде для цього належний час і це буде очевидно.

Я вже починав хотіти, щоб це сталося, хоч і не знав, що з цього буде, я хотів завершення, закінчення, знання.

Але воно поки що не приходило.

Я не можу не думати про нього... я божевільна... я причинна... я нічого і нікого не люблю так як його... я тільки про нього думаю... його очі... його усмішка... його хлопчача чоловічість... його намагання і водночас впевненість мною керувати... керувати всім що з нами сталось і що відбувається... і мені приємно... божевільно приємно піддаватися йому грати в його чоловічість і кайфувати від його чоловічих рухів і дій і від його незмірної дитинності у всьому... я собі вже не належу... я належу йому... і тільки йому який він прекрасно хижий у пристрасті... як він гарчить як дикий звір коли кінчає... який гортанний крик виривається із нього... аж холодіє душа... здається так не може гарчати і вити людина... але в цьому страшна сила... в цьому його неймовірна чоловіча міць його прагнення і його володіння моїм тілом моєю душею... я зачарована... я причинна... я сомнамбула... але я належу йому тільки йому... він слухає мене він розпитує мене про все годинами наївно годинами... несамохіть забуваючи про свою чоловічу роль... і враз стає малою дитиною... але коли в ньому раптом вибухає хіть і я чую як він хоче мене як його очі pan-том туманіють і його смаглява шкіра і його розкішна кучерява шевелюра і його образ темношкірого ангела і з білозубою усмішкою... Боже який він гарний... який він прекрасний зараз... і я не могла... я не повинна була... я опиралась сама собі... я не думала і водночас вже думала... я не хотіла і хотіла водночас... я знала що гріх... я знала що не мушу... але є кажуть що шлюби справжні складаються на небесах... і я відчувала що це він... що це той хто посланий мені Богом... і я спокутую... я все перейду... я падаю у провалля... але зараз він мій він мій він мій...

• Предыдущая
• 3/20
• Следующая