Тарзан, годованець великих мавп - Берроуз Эдгар Райс - Страница 47
- Предыдущая
- 47/56
- Следующая
— Нічого! — сказав він по-французькому і, за браком потрібних слів, написав:
“Якби ви бачили, що зробив зі мною Болгані, або Керчак, або Теркоз перед тим, як я вбив їх, — ви б сміялися з такої подряпини”.
Д’Арно передав Тарзанові дві адресовані йому записки.
Першу Тарзан прочитав із сумним виразом обличчя. Другу він довго крутив навсебіч, шукаючи початку; він ніколи досі не бачив заклеєних конвертів.
Врешті-решт він повернув її д’Арно.
Француз стежив за ним і помітив, що той був знічений. Як дивно, що конверт був загадкою для дорослої людини! Д’Арно відкрив його і передав листа Тарзанові.
Той сів на похідний стілець, розгорнув листа й прочитав:
“Тарзанові з племені мавп.
Перш ніж я поїду — дозвольте мені долучити своє визнання до подяки пана Клейтона за виявлену вами доброчинність та дозвіл користуватися вашою хатиною.
Ми дуже шкодували, що ви не прийшли познайомитися з нами. Нам так хотілося побачити й віддячити нашому господареві!
Є ще один, кому я хотіла б подякувати, але він не повернувся, хоча я й не вірю, що він помер.
Я не знаю його імені. Він — білий велет, який носить на грудях діамантовий медальйон.
Якщо ви знаєте його і розмовляєте його мовою, перекажіть йому мою подяку і скажіть, що я сім днів чекала на його повернення!
Також перекажіть, що в мене дома в Америці, у місті Балтімор, він завжди буде бажаним гостем, якщо захоче бачити мене.
Я знайшла вашу записку, адресовану мені: вона лежала між листям під деревом біля хатини. Я не знаю, яким чином ви, ніколи не говоривши зі мною, встигли мене покохати, і я дуже шкодую, якщо це правда, бо я вже віддала своє серце іншому.
Але знайте, що я завжди буду вашим товаришем.
Джейн Портер”.
Майже годину сидів Тарзан, утупившись у підлогу. Із записок йому стало зрозуміло, що вони не знали, що він і Тарзан — одна й та сама людина.
“Я вже віддала своє серце іншому”, - нескінченно повторював він подумки.
Отже, вона його не кохає? Як могла вона прикидатись закоханою і підносити його на таку верховину надії лише задля того, щоб скинути в безодню відчаю?
Може, й поцілунки були лише виявом дружнього ставлення? Що може сказати він — той, хто нічогісінько не знає про звичаї людських істот?
Несподівано він підвівся, побажав д’Арно на добраніч, як той навчив його, і кинувся на постіль із папороті, на якій спала Джейн Портер.
Д’Арно загасив лампу і сів на ліжко.
Цілий тиждень вони спочивали і д’Арно вчив Тарзана французької мови. Через тиждень вони вже могли більш-менш розмовляти.
Одного разу увечері, коли вони сиділи в хатині і збиралися лягати спати, Тарзан звернувся до д’Арно.
— Де Америка? — спитав він. Д’Арно показав на північний захід.
— За океаном, у багатьох тисячах кілометрів звідси, — сказав він. — А що?
— Я збираюсь туди.
Д’Арно похитав головою.
— Це неможливо, друже мій, — сказав він.
Тарзан підвівся, підійшов до шафи і дістав зачитану географію. Він розгорнув її на сторінці, де була карта світу, і сказав:
— Я ніяк не міг зрозуміти всього цього; поясніть, будь ласка.
Коли д’Арно виконав його прохання і сказав, що синя барва означає всю воду на землі, а плями інших барв — материки й острови, Тарзан попросив його вказати місце, де вони перебувають.
Д’Арно зробив це.
— А тепер покажіть Америку, — сказав Тарзан.
І коли д’Арно торкнувся пальцем Північної Америки, Тарзан усміхнувся й поклав долоню на сторінку, так що закрив океан між двома материками.
— Ви бачите, що це недалеко, — сказав він, — менше, ніж ширина моєї долоні.
Д’Арно засміявся. Як пояснити цій людині? Він узяв олівець і поставив маленьку крапку на узбережжі Африки.
— Ця маленька позначка, — сказав він, — на цій карті у багато разів більша, аніж ваша хатина на землі. Тепер бачите, як це далеко?
Тарзан довго думав.
— В Африці є білі люди? — спитав він.
— Так.
— Де живуть найближчі?
Д’Арно вказав інше місце на узбережжі, трішечки північніше.
— Так близько? — здивовано спитав Тарзан
— Так, — сказав д’Арно, — але це не близько!
— Чи є у них великі кораблі, щоб перепливати океан?
— Так.
— Ми підемо туди завтра! — оголосив Тарзан.
Д’Арно знову всміхнувся й похитав головою.
— Це надто далеко. Ми помремо набагато раніше, аніж дістанемося до них!
— Ви що, назавжди хочете залишитись тут? — спитав Тарзан.
— Ні! — сказав д’Арно.
— Тоді ми вирушаємо завтра! Я більше не хочу залишатися тут. Я радше вмру, аніж лишуся тут!
— Гаразд, — примирливо знизав плечима д’Арно. — Я напевне знаю, мій друже, що також ліпше помру, аніж залишусь тут. Якщо ви йдете — я йду з вами!
— Отже, згода, — сказав Тарзан, — завтра я вирушаю до Америки.
— Як ви дістанетеся до Америки без грошей? — спитав д’Арно.
— Що таке гроші? — здивувався Тарзан.
Збігло чимало часу, перш ніж він хоча б приблизно втямив, що це таке.
— Як люди дістають гроші? — врешті спитав він.
— Заробляють їх.
— Дуже добре. Я зароблю.
— Ні, друже, — заперечив д’Арно. — Вам не потрібно буде турбуватись про гроші або заробляти їх. Я маю досить для двох, вистачить і на дванадцятьох, це багато більше, ніж потрібно для однієї людини, і ви матимете все необхідне, щойно ми дістанемось до цивілізації!
Тож другого ранку вони рушили вздовж берега на північ. Кожен ніс гвинтівку і набої, а також постіль, харчі та кухняне начиння. Останнє здалося Тарзанові зовсім зайвим вантажем, і тому він викинув своє.
— Але ви повинні навчитися їсти варену їжу, мій друже, — запротестував д’Арно. — Жодна цивілізована людина не їсть сирого м’яса!
— Я встигну привчитися до вареного, коли ми дістанемося до цивілізації, - сказав Тарзан. — Мені ці витівки не подобаються. Вони лише псують смак гарного м’яса.
Цілий місяць вони йшли на північ. Інколи здобували багато їжі, а інколи голодували по кілька днів.
Вони не бачили жодних ознак присутності тубільців і не зазнали нападу диких звірів. їхня подорож була напрочуд легка.
Тарзан ставив д’Арно безліч запитань, і його знання швидко збільшувались. Д’Арно навчив його багатьох тонкощів цивілізації, навіть уживання ножа й виделки, але Тарзан подеколи з огидою відкидав їх, брав шматок дужими засмаглими руками, шматував його зубами, мов хижий звір.
У таких випадках д’Арно обурювався.
— Ви не повинні їсти, наче тварина. Тарзане, — казав він, — коли вже я намагаюся зробити з вас виховану людину! Мій Боже! Джентльмени так не роблять, це жахливо!
Тарзан сором’язливо всміхався і знову брався за ножа й виделку, хоча в душі ненавидів їх.
Дорогою він розповів д’Арно, що підгледів, як матроси закопували велику скриню, викопав її, відніс на галявину, де збираються мавпи, і там закопав.
— Це, певно, скриня зі скарбом професора Портера, — сказав д’Арно. — Дуже шкода — але ж ви не знали!
Тоді Тарзан пригадав листа Джейн до подруги, якого він викрав у перший день, коли вони поселилися в його хатині, і зрозумів, що це за скриня і що вона важить для Джейн.
— Завтра ми підемо назад по неї! — заявив він д’Арно.
— Назад? — вигукнув д’Арно. — Але, любий мій друже, ми вже три тижні в дорозі! Нам потрібно буде ще три, щоби повернутися по скарб, і тоді сплинуть місяці, перш ніж ми повернемося сюди з такою величезною ношею; ви самі сказали, що її несло четверо матросів!
— Це необхідно, любий друже, — наполягав Тарзан. — Ви можете йти далі до цивілізації, а я повернуся по скарб. Я набагато швидше подорожую самотужки!
— Я придумав краще, Тарзане! — вигукнув д’Арно. — Ми разом дістанемося до найближчого селища, а там наймемо корабель і повернемося по скарб морем уздовж берега. Це буде певніше й швидше, і нам не треба буде розлучатися. Що ви на це скажете, Тарзане?
- Предыдущая
- 47/56
- Следующая
