Тарзан, годованець великих мавп - Берроуз Эдгар Райс - Страница 23

• Предыдущая
• 23/56
• Следующая

Цей маневр йому вдався легше, аніж він сподівався: дурний звір, не розуміючи намірів Тарзана, не намагався перешкодити йому сягнути мети. Але коли, нарешті, він утямив, що його супротивник учепився в нього там, де він не міг дістати його ані зубами, ані кулаками, Теркоз так стрімко кинувся додолу, що Тарзанові лишилося тільки відчайдушно чіплятися за вертке й неймовірно рухливе тіло, що безупинно стрибало. І перш ніж він устиг завдати хоча б одного удару, сильний поштовх вибив ножа з його руки, і Тарзан залишився без захисту.

У наступні кілька хвилин Тарзан багато разів змінював положення рук, доки врешті несамохіть одна з таких швидких змін дала йому змогу зробити новий захват правою рукою, від якого, як він швидко зрозумів, супротивник не зуміє звільнитися.

Він пропустив руку із-за спини під рукою Теркоза так, що передпліччя й долоня лягли ззаду на шию мавпи. Це був “напівнельсон”, сучасний спосіб боротьби, на який випадково наштовхнувся молодий англієць; але вищий розум підказав йому цінність того, що він винайшов. Від цього способу залежало його життя.

Він досяг такого самого положення для лівої руки, і через кілька хвилин бичача шия Теркоза затріщала під цілим “нельсоном”.

Теркоз більше не звивався. Обоє лежали спокійно на землі — Тарзан на спині Теркоза. Кругла голова мавпи повільно пригиналася дедалі ближче до грудей.

Тарзан знав, чим це закінчиться. Через мить шия зламається. І тут, на щастя Теркоза, в Тарзанові заговорила та сама здатність, яка допомогла йому подолати мавпу — вміння розмірковувати.

“Якщо я його вб’ю, — думав Тарзан, — яка мені від цього буде користь? Адже це означає позбавити плем’я сильного бійця! І якщо Теркоз буде мертвий — він нічого не буде знати про мою перевагу, а живий він завжди правитиме за приклад іншим мавпам”.

— Ка-года? — просичав Тарзан на вухо Теркозові У вільному перекладі з мови мавп це означає: “Здаєшся?”

Відповіді не було, і Тарзан трішки наліг, що викликало у звіра жалібний зойк страждання.

— Ка-года? — повторив Тарзан.

— Ка-года! — проревів Теркоз.

— Слухай, — сказав Тарзан, припинивши тиск, але не звільняючи його. — Я, Тарзан, цар мавп, могутній мисливець, могутній боєць! У всіх джунглях нема нікого, хто був би дужчий за мене! Ти мені сказав “ка-года”. Усе плем’я чуло! Не сперечайся більше ані зі своїм царем, ані зі своїми одноплемінниками, тому що наступного разу я тебе вб’ю. Зрозумів?

— Хух, — ствердив Теркоз.

— Ти задоволений?

— Хух, — сказала мавпа.

Тарзан відпустив його, і кількома хвилинами пізніше кожен знову зайнявся своєю справою, начебто ніщо не порушувало первісного спокою лісових пасовиськ.

Але в свідомості мавп глибоко вкорінилося переконання, що Тарзан — славетний боєць і дивна істота. Дивна тому, що мав у своїх руках життя ворога — і відпустив його, не завдавши йому шкоди!

Коли за звичаєм усі мавпи зібралися перед заходом сонця, Тарзан, промивши свої рани в прозорих водах струмка, підкликав до себе старих самців.

— Ви бачили сьогодні, що наймогутніший серед вас — це Тарзан? — запитав він.

— Хух! — відповіли вони хором. — Тарзан славетний І

— Тарзан, — провадив він далі, - не мавпа. Тарзан не подібний до свого народу! Його вчинки — не ваші вчинки, і тому Тарзан іде в лігво своєї породи на берег великого озера, біля дальнього берега. Ви повинні вибрати іншого вождя, тому що Тарзан більше не повернеться!

Так молодий Грейсток зробив перший крок до поставленої мети — пошуків подібних до себе білих істот.

Другого ранку Тарзан, страждаючи від ран, яких завдав йому Теркоз, вирушив на захід до морського берега.

Він посувався дуже повільно і, переночувавши в джунглях, дістався до хатини лише пополудні другого дня.

Наступні кілька днів він виходив з хатини, тільки щоб назбирати плодів та горіхів для вгамування голоду. Через десять днів він уже цілком одужав, якщо не вважати на страшний напівзагоєний шрам, який, починаючись над лівим вухом, ішов впоперек голови і закінчувався біля правого вуха. Це був слід, залишений Теркозом, який зірвав у нього частину шкіри на голові.

Одужуючи, Тарзан пробував зробити собі плащ із шкури Сабор. Шкура пролежала увесь час у хатині й задубіла, а що він не мав жодного уявлення про кушнірство, то йому довелося відмовитися від омріяної мети.

Тоді Тарзан подумав украсти одяг у когось із чорних людей селища Мбонги. Він вирішив відзначити свій розрив із мавпами всіма можливими способами, і ніщо не здавалося йому прикметнішою ознакою людини, аніж прикраси та одяг.

Він зібрав зняті із загиблих від його швидкого й нечутного зашморгу вояків прикраси для рук та ніг і надів їх так само, як надівали дикуни.

На шиї в нього висів на золотому ланцюжку всипаний діамантами медальйон його матері, леді Аліси. За спиною, на паскові, знятому з переможеного негра, висів сагайдак зі стрілами. ^

На поясі він також носив саморобний пасок із невеликих шматків невичиненої шкіри, з якого звисали піхви, також його виробництва, а в піхвах — батьківський мисливський ніж. Довгий лук Кулонги висів у Тарзана на лівому плечі.

Молодий Грейсток становив собою доволі дивну й войовничу постать. Густе чорне волосся опадало йому ззаду на плечі, а над чолом воно було нерівно обрізане мисливським ножем, щоб не закривало очей. Його рівний досконалий торс, так само м’язистий, як у найкращих римських гладіаторів, але з м’якими і ніжними обрисами еллінського бога, з першого погляду свідчив про неймовірну силу, поєднану з гнучкістю та спритністю.

Тарзан був взірцем первісної людини, мисливця-воїна. Зі шляхетним поворотом гарної голови на широких плечах, з живим вогнем розуму у чудових ясних очах, він здавався напівбогом з того дикого народу стародавніх лісів, який пішов у вічність.

Але Тарзан не думав про це. Він непокоївся, що не має одягу, аби показати усьому населенню джунглів, що він — людина, а не мавпа, і ще тому, що його душу часто охоплювало побоювання, чи не може він знову перетворитись на мавпу.

Чи ж не пробивалось у нього на обличчі волосся? У всіх мавп обличчя були волохаті, але чорні люди були, за нечисленними винятками, безволосі. Щоправда, у книжках він бачив малюнки людей, оброслих волоссям над губами, на щоках та підборідді; і однак Тарзан побоювався. Майже щодень він правив гострий ніж і зішкрябував свою молоду бороду, щоб знищити цю ганебну відзнаку мавп.

Так він навчився голитися: грубо й болюче, проте успішно.

Одного ранку, відчувши, що одужав після двобою з Теркозом, Тарзан вирушив до селища Мбонги. Він безпечно йшов звивистою лісовою стежкою замість того, щоб пересуватися по деревах, — і раптом опинився віч-на-віч із чорним вояком.

Вираз подиву на обличчі дикуна був майже кумедний, і, перш ніж Тарзан устиг зняти зі спини лука, той повернувся й побіг стежкою із застережливим криком, наче був не сам.

Тарзан кинувся навздогін по деревах і хвилини через три побачив попереду, як тікали люди. їх було троє, і вони чимдуж гнали один за одним крізь густий чагарник.

Тарзан обігнав їх, і вони не помітили ані його нечутного бігу у них над головами, ані постаті, яка причаїлася попереду на низькій гілці, під якою пролягала стежка.

Тарзан пропустив двох перших; але, коли наблизився третій утікач, нечутний зашморг охопив чорну шию і рвучко затягнувся наглухо.

Озирнувшись на передсмертний крик жертви, воїни побачили, як її зсудомлене тіло якимись чарами піднеслося з землі і зникло в густому листі крислатого дерева. З криками жаху дикуни наддали ходи.

Швидко й нечутно Тарзан відправив полоненого на той світ, знявши з нього зброю та прикраси і — о радість! — чудову пов’язку на стегна, яку тут-таки надів на себе.

Тепер він був справді одягнений, як і належить людині. Ніхто не зможе більше сумніватися в його високому походженні! Як йому захотілося повернутися до племені і покрасуватися перед його заздрісними поглядами цією дивовижною знахідкою!

• Предыдущая
• 23/56
• Следующая