Тарзан, годованець великих мавп - Берроуз Эдгар Райс - Страница 20

• Предыдущая
• 20/56
• Следующая

У всьому селищі запарували казани: перед кожною хатиною сиділа жінка, яка готувала вариво. Усі тримали в руках млинці з проса та маніоки.

Раптом з лісової галявини долинув крик. Тарзан придивився. Це був загін мисливців, які припізнилися. Вони поверталися з півночі і напіввели-напівволочили тварину, що пручалася.

Коли вони наблизилися до селища, ворота широко розчинилися перед ними навстіж. Побачивши жертву полювання, плем’я зняло дикий крик. Здобиччю була людина.

Коли полоненого потягли вулицею, жінки та діти накинулися на нього з палицями й камінням. Тарзан, молодий та дикий звір джунглів, здивувався безглуздій жорстокості своєї породи.

Зі всіх мешканців джунглів лише леопард Шіта мордував свою здобич. Етика решти вимагала швидко і милосердно добити жертву. З книжок Тарзан набрався лише уривчастих відомостей про життя людських істот. Коли він вистежував у лісі Кулонгу, то сподівався, що прийде в місто дивних будинків на колесах, які пускають хмари чорного диму з великого дерева, встромленого в дах одного з них, або до моря, вкритого великими плавучими помешканнями, які називалися, як він вичитав, по-різному: кораблями, вітрильниками, пароплавами та баржами.

Він був дуже розчарований убогим маленьким селищем чорношкірих, яке причаїлося в його власних джунглях і в якому не було жодного будинку хоча б такого завбільшки, як його власна хатина на далекому березі.

Він бачив, що ці люди зліші за його мавп і так само люті й жорстокі, як сама Сабор. Тарзан починав утрачати повагу до своєї породи.

Ось вони прив’язали нещасну жертву до стовпа, приблизно посередині селища навпроти хатини Мбонги. І вояки, розмахуючи ножами та списами, з вереском і танцями закружляли довкола полоненого. Жінки утворили інше, ширше коло і, всівшись, почали бити в барабани. Це нагадувало Тарзанові думдум, і він знав, що буде далі. Він міркував, чи не накинуться вони на м’ясо ще живої жертви? Мавпи не робили цього ніколи.

Кільце вояків довкола полоненого дедалі звужувалось у міру того, як вони хмеліли від дикого танцю під оглушливий гуркіт барабанів. Раптом майнув спис і вколов жертву. Це послужило сигналом для півсотні інших. Очі, вуха, руки та ноги жертви було прохромлено. Кожна частина тіла, яка не захищала життєво важливих органів, стала мішенню лютих списоносців.

Жінки й діти радісно верещали. Вояки облизували свої бридкі губи і силкувалися перевершити один одного в дикості та мерзенності жорстоких принижень і тортур, на які наражався бранець, який ще не втратив притомності.

Саме тоді Тарзан, годованець мавпи, вирішив, що зручна мить настала. Погляди всіх були спрямовані на жахливе видовище біля стовпа. Денне світло змінилося темрявою безмісячної ночі, і лише запалене поблизу оргії вогнище кидало тремтливий посвіт на моторошну сцену.

Він обережно зістрибнув на м’яку землю в кінці селищної вулиці і швидко зібрав стріли, цього разу всі, бо захопив із собою гнучкі лозини, щоб зв’язати їх в оберемок. Не кваплячись, він старанно їх обв’язав, а потім, коли повернувся, щоб піти, його пойняв біс жарту. Він почав озиратись, бажаючи влаштувати яку-небудь капость цим дивним, грубим істотам, щоб вони знову відчули його присутність серед них.

Поклавши в’язку стріл біля підніжжя дерева, Тарзан почав скрадатися по затіненому боці вулиці, доки дістався до тієї самої хатини, у якій побував першого разу.

Всередині була темрява, але, помацавши руками, він знайшов те, по що прийшов, і негайно рушив до виходу. Та ледве він устиг зробити крок, як його сторожке вухо вловило звук кроків за стіною, які наближалися. Наступної миті постать жінки заступила вхід до хатини. Тарзан нечутно притиснувся до протилежної стінки і намацав руків’я гострого батьківського ножа.

Жінка швидко пройшла на середину хатини і зупинилася, пробуючи намацати в темряві річ, по яку прийшла. Напевне, її не було на звичному місці, бо вона й далі мацала і все ближче до того місця, де стояв Тарзан. Вона була так близько, що юнак відчув тваринне тепло її тіла. Він замахнувся ножем, але в цю мить жінка відійшла вбік, і невдовзі клекотливий вигук підтвердив, що вона знайшла те, що їй було потрібно. Жінка повільно повернулась, вийшла з хатини, і Тарзан побачив, що вона тримає в руках горщика.

Він пішов за нею слідом і, виглянувши надвір, побачив, що всі жінки квапливо йшли до хатин і виходили з них із горщиками та казанками, які вони наповнювали водою і ставили на маленькі вогнища довкола стовпа, на якому висіла жертва, живе втілення муки.

Вибравши момент, коли поблизу нікого не було, Тарзан побіг до своєї в’язки стріл, яку залишив біля підніжжя дере ва в кінці селища. Як і минулого разу, він, перш ніж гнучким кошачим стрибком злетіти на нижні гілки лісового велетня, перекинув казан.

Потім нечутно заліз високо на дерево і знайшов місце, з якого міг крізь листя дивитися на сцену, що відбувалася внизу.

Жінки були заклопотані розподілом м’яса полоненого по горщиках, а чоловіки стояли осторонь, спочиваючи від дикого танцю. У селищі було більш-менш спокійно.

Тарзан високо підняв предмет, який поцупив з хатини, і з легкістю, якої набув, кидаючи плоди та кокосові горіхи, метнув його на групу дикунів.

Той предмет упав посеред них, кресонувши одного по голові і збивши його з ніг. Потім покотився по землі у бік жінок і зупинився біля напіврозшматованого тіла.

Кілька секунд негри безтямно дивилися на нього, а потім кинулися врозтіч до хатин.

На землі лежав, вишкіривши зуби, людський череп.

Його падіння з неба було дивом, яке сильно вплинуло на забобонних негрів.

Тарзан перелякав їх, вони знову відчули у своєму середовищі присутність якоїсь незримої та неземної злої сили, що причаїлася в лісі поруч із їхнім селищем.

Пізніше, коли вони знайшли перекинутий казан і переконалися в повторній крадіжці стріл, то почали думати, що, певне, образили якогось могутнього бога, котрий править цією частиною джунглів, — образили тим, що замешкали тут, попередньо його не вблагавши. Відтоді вони щодень ставили їжу під деревом, під яким зникали стріли, — це була спроба приборкати гнів могутнього бога. Але насіння страху вже було посіяне, Тарзан, сам того не знаючи, започаткував численні незгоди, які невдовзі спадуть на нього і на його мавпяче плем’я.

Тієї ночі він спав у лісі, неподалік селища, і рано-вранці повільно рушив у зворотному напрямку, полюючи по дорозі. Він знайшов лише кілька ягід та хробаків і був дуже голодний, коли несподівано, відвівши очі від поваленого стовбура, під яким порпався, побачив посеред стежки, не далі як у двадцяти кроках, левицю Сабор.

Великі жовті очі дивилися на нього й палахкотіли похмурими вогниками люті, а червоний язик облизував жадібні губи. Сабор скрадалася повзучи, як хробак, притискаючись животом до землі.

Тарзан і не думав тікати. Навпаки, він вітав нагоду, якої так довго чекав: тепер він був озброєний не лише одним трав’яним мотузком. Юнак зірвав зі спини лук, поклав на нього добре змащену отрутою стрілу, і, коли Сабор стрибнула, стріла зустріла її на півдорозі. Ту ж мить Тарзан від стрибнув убік і, щойно величезна кішка торкнулася землі, глибоко встромив їй у стегно другу смертельну стрілу.

З диким ревінням звір озирнувся і стрибнув удруге, зу стрівши третю стрілу, що уп’ялася йому в око. але цього разу він був надто близько до Тарзана, і той не зміг вчасно уникнути поштовху тіла, що падало на нього.

Юнак повалився під величезну тушу свого ворога, але встиг вихопити ножа і завдати ним кількох ударів. Якусь мить вони пролежали, і Тарзан зрозумів: нежиттєва маса, що лежить на ньому, віднині нездатна зашкодити ані люди ні, ані мавпі. З труднощами він виліз з-під важкої туші, і. коли, випроставшись, позирнув на мертву Сабор, його єство сповнила хвиля захоплення. Випнувши груди, він поставив ногу на тіло свого могутнього ворога і, закинувши назад гарну молоду голову, проревів страхітливий клич мавпи-переможця.

• Предыдущая
• 20/56
• Следующая