Выбери любимый жанр

Повернення Тарзана - Берроуз Эдгар Райс - Страница 35


Изменить размер шрифта:

35

Коли араби й мануєми помітили, що єдиними ознаками насильства на тілі їхнього товариша були сліди велетенських пальців на спухлій шиї, їх охопив ще більший страх і відчай. Особливо їх вражало те, що вони не були в безпеці навіть усередині селища, обнесеного огорожею. Те, що ворог пройшов у самісіньку середину і голіруч убив їхнього вартового, — цього вони не могли збагнути. Забобонні мануєми відразу почали пояснювати собі поразки надприродними силами. Та й білі не могли дати кращого пояснення усьому, що відбувалося.

Близько п’ятдесяти душ утекло в джунглі. Решта, хто залишився в селищі, не мали ані найменшого уявлення, коли незримий ворог знову почне своє моторошне винищення. Паніка перетворила їх на зграю спантеличених бандитів.

Вони не спали до світанку. Лише коли араби пообіцяли мануємам рано-вранці лишити селище і рушити назад у свої краї, ті погодилися пробути в селищі ще кілька годин. Крижаний страх, який охопив їх, був дужчий за страх перед жорстокими командирами.

Коли наступного ранку Тарзан з вояками вернулися, щоб поновити обстріл ворога, то побачили, що противник готується до відходу з селища. На мануємів було навантажено пограбовану слонову кість. Коли Тарзан це побачив, на його обличчі з’явилася посмішка, бо він знав: далеко свою поклажу вони не занесуть. Але раптом він побачив те, що дуже занепокоїло його. Декотрі з мануємів запалювали від недотлілого багаття смолоскипи. Вони замірилися спалити селище.

Тарзан сидів за кількасот метрів від них на високому дереві. Він приклав руку до рота рупором і голосно крикнув по-арабському: “Знищимо! Не підпалюйте хатин, інакше ми вас усіх знищимо!” Він крикнув це кілька разів. Мануєми завагалися, потім один з них кинув смолоскип у вогнище. Решта вже ладні були зробити те саме, як раптом один з арабів кинувся до них і палицею почав гнати до хатин. Тарзан бачив, що він наказує підпалити маленькі хатки під соломою. Тоді Тарзан став на повен зріст на гілці, приклав до плеча відібрану в арабів гвинтівку і вистрілив. Араб, що змушував своїх підлеглих підпалювати, впав на землю, а мануєми покидали смолоскипи і чкурнули з селища. Вони бігли, не оглядаючись, а навздогін їм стріляли араби.

Хоч як сердилися араби на рабів за непослух, вони, однак, розуміли, що єдиний і найліпший вихід із того, що трапилося, — це полишити намір підпалити селище, яке двічі зустріло їх так непривітно. Подумки вони клялися повернутися сюди з такою силою, яка дозволить їм винищити навіть сліди духу людини в цих краях на багато кілометрів довкола.

Араби марно шукали того, хто своїм криком злякав паліїв. Навіть ті, що мали найгостріший зір, не змогли побачити винуватця. За пострілом, який звалив одного з них, над листям дерева знявся легенький димок. Це помітили і кілька разів вистрілили по дереву. Проте постріли не посягли мети.

Тарзан був надто передбачливий, щоб втрапити у таку халепу. Ще не змовкло відлуння пострілу, а він уже був на землі й щодуху біг до іншого дерева, за сотню метрів від першого. Тут вія знову зручно влаштувався, так, що бачив ворожий табір, мов на долоні. Йому спало на думку, що можна трохи побавитися, і, склавши долоні рупором, він закричав:

— Лишіть слонову кість! Лишіть слонову кість! Мертвим вона не потрібна.

Декотрі з мануємів почали кидати свій вантаж, але все це разом урвало арабам терпець. Голосно лаючись, вони націлили гвинтівки на своїх рабів, погрожуючи смертю тим, хто насмілився кинути вантаж. Вони могли зректися підпалу селища, але не могли навіть подумати, щоб відмовитися від такого багатства. Краще вже смерть!

І коли вони вийшли з селища Вазирі, на плечах невільників були в’язки слонячих ікол, вкрадені з запасів, що їх збирали цілі покоління. Вони йшли назад до свого селища на північ, дикі й незнані терени, аж за Конго, в саму гущавину Великих Джунглів. А обабіч колони, яка відступала, скрадалися незримі безжальні вороги.

Під проводом Тарзана чорношкірі вазирійці заздалегідь розташувалися обабіч стежки, якою мав пройти супротивник. Вони причаїлися в чагарях на великій відстані один від одного. Коли проходила колона, меткий спис або невблаганна стріла пронизувала араба або мануєма. Відтак вазирієць зникав у хащах, перебігав наперед, у нову засідку. Стріли й списи вилітали рідко, але так невблаганно й послідовно, що колона людей з вантажем слонової кості постійно панікувала від вигляду вбитих товаришів і від страшного очікування: хто наступний? Арабам коштувало великих зусиль запобігати намірам, які не раз виникали у мануємів — кинути все посеред дороги і тікати. День наближався до кінця. Кошмарний для арабів і важкий, але вдалий для вазирійців. На ніч араби поставили похідну “бому” на маленькій галявині біля річки і стали на ночівлю.

Уночі над їхніми головами час від часу свистіли жорстокі кулі і неминуче один з нічних вартових падав мертвий. Становище ставало безвихідним. Вони виразно бачили, що таким чином ворог винищить їх усіх до ноги без жодних збитків для себе. Одначе із впертості й захланності, притаманної білим, араби й далі трималися за здобич. Удосвіта вони навантажили на спини цілковито занепалих духом мануємів вантаж, який ставав смертельним, і рушили в дорогу.

Три дні колона чисельно зменшувалася, але йшла далі.

Щогодини прилітала нова смертельна стріла або вбивчий спис. Ночі були ще гірші, бо постріли незримих гвинтівок перетворювали пости варти на місця страти.

Уранці на четвертий день араби змушені були застрелити двох зі своїх чорношкірих, перш ніж зуміли змусити решту тягнути далі трикляту слонову кість. І в цю мить з джунглів долинув виразний і гучний голос: “Сьогодні ви, мануєми, помрете, якщо не скинете з плечей свій вантаж. Киньтеся на своїх жорстоких господарів і вбийте їх. У вас є рушниці. Скористайтеся ними! Вбийте арабів, і ми вас більше не зачепимо. Ми відведемо вас назад у наше селище, нагодуємо і виведемо з нашої землі, спокійно і без насильства. Складіть слонову кість і бийте своїх командирів. Ми вам допоможемо. Інакше смерть вам усім!” Коли голос замовк, люди закам’яніли на місці. Араби втупилися у своїх невільників. Мануєми перезиралися, чекаючи, хто б почав. Арабів лишалося десятків зо три, а чорношкірих з півтораста. Всі мануєми мали зброю, навіть у носіїв за спинами були гвинтівки.

Повернення Тарзана - i_011.png

Араби зібралися в гурт. Шейх наказав вирушати, підняв рушницю і звів курок. Але в цю мить один із чорношкірих випередив його, кинув вантаж на землю, зірвав я плеча свою гвинтівку і вистрілив просто в гурт білих. Умить усе перетворилося на вир демонів, що вили й билися між собою ножами, стріляли з револьверів та гвинтівок. Араби скупчилися в одну групу. Вони захищалися хоробро, але свинцевий град, який сипали на них їхні раби, та злива стріл і списів з джунглів прирекли їх на смерть. За десять хвилин по тому, як перший носій кинув свій вантаж, останній араб упав мертвий на землю.

Коли стрілянина вщухла, Тарзан знову звернувся до мануємів зі своєї криївки:

— Візьміть слонову кість на плечі й несіть її назад до нашого селища, туди, де ви її вкрали. Ми вас не зачепимо.

Хвилину мануєми вагалися. На важкий триденний перехід у них уже не було сил. Вони почали тихо перемовлятися між собою. Врешті один з них повернувся обличчям до джунглів і крикнув:

— Звідки ми знаємо, що ви не повбиваєте нас, коли ми прийдемо у ваше селище?

— Ви мусите повірити на слово, — відповів Тарзан, — що ми вас не зачепимо, якщо повернете слонову кість. Ви повинні затямити: якщо не погодитеся, ми вас усіх переб’ємо тут. Хіба не ясно, що ви загинете тоді, якщо дратуватимете нас, а не тоді, коли слухатиметеся?

— Хто там говорить мовою наших арабських вождів? — гукнув мануєми. — З’явися, ми відповімо тобі.

Тарзан вийшов з гущавини джунглів і зупинився за двадцять кроків від мануємів.

— Дивіться, — сказав він.

Коли вони побачили білого, їх огорнув побожний страх, бо досі вони не бачили ще білого дикуна. А його велетенські м’язи та величезний зріст здивували і захопили їх.

35
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело