Повернення Тарзана - Берроуз Эдгар Райс - Страница 29

• Предыдущая
• 29/54
• Следующая

І тоді вже Нума заревів. Розлючений, голодний, ошуканий, він заходив під деревом туди-сюди, а нагорі сидів його щасливий супротивник. Ось лев зупинився, став дибки і величезними кігтями передніх лап заходився відривати цілі шматки кори, оголюючи білий стовбур.

А Тарзан у цей час витяг Горту, який борсався, на сусідню гілку. Міцні пальці завершили те, що розпочав безжалісний зашморг. Тарзан не мав ножа, але природа нагородила його вмінням віддирати м’ясо від кісток руками, і ось, врешті, його зуби з насолодою вп’ялися у соковите м’ясо тоді, як ошаленілий лев люто дивився знизу, як інший насолоджується обідом, що він його вже вважав за свій.

Коли Тарзан наївся, було вже зовсім темно. Так, обід був чудовий. Він так і не привчив себе до смаку м’яса, яким його частували цивілізовані люди; в глибині його первісного єства завжди жила жадоба за теплим, паруючим м’ясом щойно вбитої дичини та за смачною, червоною кров’ю.

Він витер закривавлені пальці жмутом листя, взяв на плечі рештки своєї здобичі і вирушив у зворотний шлях. Він вже не йшов по землі, а перелітав з гілки на гілку, користуючись сплетіннями ліан. А саме в ці хвилини за тисячі кілометрів на схід звідси, в Індійському океані, Джейн Портер та Вільям Сесіль Клейтон закінчували смачну вечерю на палубі “Леді Еліс”.

Внизу біг лев Нума, і коли Тарзан зиркав на нього, то його погляд зустрічався з яскравими вогниками злості в очах старого Нуми, які світилися в мороці джунглів. Нума вже не ревів — навпаки, він нечутно біг уперед, мов тінь велетенської кішки, але жоден його крок не поминув сторожкого Тарзанового вуха.

Тарзан переймався лише тим, що, можливо, Нума скрадатиметься за ним до самісіньких дверей хатини. Це його ніяк не влаштовувало, тому що тоді на нього чекала безсонна ніч у незручній позі, в розгалуженні гілок, а йому хотілося виспатися на постелі з трав у своїй хатині. Втім, на той випадок, якби йому довелося пробути ніч поза хатиною, він уже вибрав дерево, на якому найзручніше було б заночувати. В минулому сотні разів така сама велика кішка супроводжувала його з нічного полювання до хатини і змушувала шукати прихисту на цьому самому дереві. Він сидів тут звичайно доти, доки зміна настрою переслідувача або схід сонця позбавляли його від малоприємного сусідства.

Але цього разу Нума, схоже, відмовився від подальшого переслідування. Він дико заревів і рвучко повернув назад у пошуках іншої легшої здобичі. Отже, Тарзан без перешкод дістався до своєї хатини і за кілька хвилин згорнувся клубком на м’якій копиці напівзітлілого сіна. Так мосьє Жан К. Тарзан легко й невимушене скинув із себе оболонку цивілізації і, щасливий та втішений, поринув у глибокий сон, який природа дарує лише дикому звіру після того, як він наїсться донесхочу. А коротеньке жіноче “так” могло назавжди прив’язати його до того іншого життя, і тоді б навіть думка про це дике буття здавалася б йому неймовірно бридкою.

Наступного дня Тарзан прокинувся пізно, бо дуже втомився протягом минулої доби; зокрема перебування в океані, і полювання в джунглях змусило його м’язи попрацювати так, як вони не працювали майже два роки. Коли він прокинувся, то найперше побіг до струмка і напився, потім десь з півгодини плавав у океані. Повернувся до хатини і поснідав м’ясом Горти, а решту здобичі закопав біля дверей хатини, щоб мати ще й вечерю.

Він знову зняв свій аркан і вирушив у джунглі. Цього разу його здобич мала бути шляхетнішою: він шукав людину. Втім, якби його попросили сказати щось з цього приводу відверто, він, безперечно, перелічив би інших мешканців джунглів, на його думку, значно шляхетніших, аніж людина. Метою сьогоднішньої виправи була потреба в зброї.

Тарзана дуже цікавило, чи в селищі Мбонга залишилися жінки й діти після каральної експедиції з французького крейсера, яка винищила у відповідь за гадану смерть Д’Арно все чоловіче населення села. Він сподівався знайти там хоча б кількох вояків, тому що цілковите знищення чоловіків видавалося йому малоймовірним.

Тарзан швидко йшов лісом і надвечір дістався до селища.

Але він був дуже здивований, коли побачив, що поля поглинули джунглі, а хатини під соломою майже цілком зруйнувалися. Ніщо не свідчило про те, що тут живуть люди. З півгодини Тарзан обстежував руїни, сподіваючись знайти хоч якусь забуту зброю, але марно. Тоді він пішов проти течії, бо поблизу води, напевне, можна було знайти якесь інше селище.

Дорогою Тарзан полював так, як вчила його колись Кала, і це виразно нагадало йому дитинство і юність рідних мавп.

Він перекидав гнилі колоди, щоб знайти в землі їстівного хробака, видирався високо на дерева, шукаючи пташині гнізда, мов кішка, прожогом кидався на дрібних лісових тваринок. Він їв ще багато чого іншого, але чим менше ми зупиняємося на меню дикої мавпи, тим, повне, буде краще — адже Тарзан знову був мавпою жорстокою, дикою, розумною твариною, якою виховала його Кала і якою він був перші двадцять років свого життя!

Він усміхнувся, коли згадав декотрих своїх друзів, які, можливо, саме в цю мить спокійно і зручно сидять у його улюбленому паризькому клубі так само, як і він кілька місяців тому. Час від часу його думки набирали цілковито іншого напрямку, коли легкий вітерець з моря доносив до його розширених ніздрів запах якоїсь нової здобичі або небезпечного ворога.

Цю ніч він перебув далеко від рідної хатини, на гілці велетенського дерева, за десятки метрів від землі. Перед сном він знову наївся досхочу — цього разу м’яса оленя Бари, який потрапив у його безжалісний зашморг.

Рано-вранці він знову вирушив у дорогу, так само вздовж річки. Він проводив свої пошуки три дні, доки потрапив у цілковито незнайому для нього місцевість. Тут, на височині, ліс був не такий густий і у просвітах між деревами виднілися хребти височенних гір, а перед ними стелилася яснозелена рівнина. В густій траві бавилися незліченні табуни антилоп та зебр. Тарзан був геть заворожений цим видовищем і зразу вирішив: щойно випаде нагода, грунтовніше провідати мешканців цього райського куточка.

На четвертий день уранці він відчув новий слабкий запах і непомильно визначив, що це запах людини, яка перебуває дуже далеко. Тарзан аж підстрибнув з радощів. Він був граничне уважний і насторожений, коли крався деревами до своєї здобичі.

Нарешті він наздогнав людину. Джунглями ішов самотній чорний вояк.

Тарзан крок за кроком ішов по деревах над головою своєї жертви, шукаючи просвіту між листям, щоб зручніше було кинути аркан.

І ось тоді, коли він вистежував беззахисну людину, яка нічого не підозрювала, в його серці загніздилися нові думки, що зродилися під впливом цивілізації. Йому спало на думку, що цивілізована людина рідко, а точніше, ніколи безпричинно не вбиватиме таких, як сама. Щоправда, причина у Тарзана була: зброя. Але хіба для цього потрібно було обов’яз ково вбивати? Чим більше він думав про це, тим бридкішою здавалася йому сама думка, що він може просто так убити людину.

Доки він розмірковував, вони дісталися до невеликої галявини, на протилежному боці якої виднілося обнесене загорожею селище, що складалося з кількох жалюгідних халуп.

Тільки-но вони вийшли з лісу на галявину, як Тарзан помітив, що неподалік, у густій переплутаній траві швидко майнуло руде хутро, і велике тіло почало скрадатися до його жертви. Це був лев Нума. Він також вистежував бідолашного вояка. Щойно Тарзан помітив небезпеку, яка загрожувала його одноплемінникові, як ставлення до нього цілковито змінилося. Тепер перед ним була близька по духу істота, якій загрожував спільний лютий ворог.

Нума приготувався стрибнути — надто мало було часу для того, щоб вибирати якийсь із способів полювання і спробувати передбачити його наслідки. Кілька подій трапилося майже водночас: лев стрибнув із засідки на чорношкірого, який злякано сахнувся, бо Тарзан криком встиг попередити його про небезпеку і вояк устиг відстрибнути назад саме тоді, коли Нуму в стрибку зупинив зашморг аркана, який затягнувся довкола його шиї.

• Предыдущая
• 29/54
• Следующая