Выбери любимый жанр

Егоїст - Гримич Марина - Страница 9


Изменить размер шрифта:

9

А ще Георгій чомусь конче хотів зустрітися з тим малолітнім хлопчиськом біля хлібного рундучка. Дивлячись на свій шикарний гардероб, де була маса непотрібних речей, він з ніжністю згадував його акуратно поштопану вовняну кофтину з акуратно, вручну оверлоченими дірочками для ґудзиків і відпрасовані штанята.

Увечері йому передзвонив Борис і відразу ж наступив на «болюче місце»:

— Ну що, Джордже, прокатали тебе твої? Ха-ха-ха! Ти мені вибач, але хоч вони й патріоти, однак придурки рідкісні! Не вміють цінувати свої кадри. Згадаєш мої слова — ніколи в них нічого не вийде! Я тобі давно вже говорив: іди до нас, не пожалієш! Хоч нас і критикують: партія влади, партія влади, а ми потихеньку робимо свою справу. До речі, на благо України!

Бориса просто заливало від нещирого красномовства. Здається, він був напідпитку. Що з ним діється? Борис — напідпитку — це ж нонсенс!

— Слухай, — обірвав його Георгій, — ти щось у своїх дружніх почуттях до мене надто активний став! З чого б це? Що ти хочеш від мене: кажи прямо!

— Та нічого я не хочу від тебе! Я по-дружньому! — казав той, однак голос був нещирим. — Я ж бачу — ти один як перст. Б'єшся як риба об лід. І принципи свої бережеш, як стара дівка свою цноту. Переходь до нас! Ти ж нас знаєш: ми, як ті мусульмани: варто тобі промовити «Вірую в єдиного Аллаха», тобто, пардон, президента, і ти наш. І ми за тебе будь-кому голову відкрутим.

— Я краще стану націонал-комуністом! — без ентузіазму віджартувався Георгій.

— Ти — націонал-комуніст? З твоїми аристократичними генами? Не сміши людей!

— Тоді націонал-анархістом!

— У нас в Україні націонал-анархізму немає. А коли б і був, то ти з твоїм педантизмом не потягнеш!

— Ну досить з мене. Знаю, ти чогось хочеш від мене. Вирішуй, де будемо зустрічатися: в твоєму ресторані чи у мене вдома з Ромком?

— Звичайно, у тебе з Ромком!

Ромко — власник ресторану «Вавилонська вежа» — приходив до Георгія готувати їжу зі своїми ножами і спеціями. Георгія це спочатку ображало. Він привіз був собі із-за далеких морів професійні ножі, якими можна було не те що різати м'ясо, а й робити харакірі, однак Ромко продовжував довіряти лише своїм знаряддям праці...

Ромко стояв на кухні у білосніжно-білих шортах, з холош яких виглядали чорні волохаті ноги, й у білому фартушку та своєму улюбленому білому кухарському ковпаку. Він м'яв м'ясо своїми товстими волохатими пальцями, потім підкидав його майже до стелі, майстерно ловив на льоту і плескав по ньому обома руками. Георгій з Борисом як завжди виконували рутинну роботу — чистили овочі, кришили зелень, розмішували борошно у вершках для соусу тощо.

Борис справді дивно себе поводив: зазвичай він не мав вільної хвилини, а тут теревенив без угаву:

— Джордже! Якби ти знав, як я тобі заздрю за твоє холостяцтво! З мене моє сімейне життя випиває останні соки. Чого я досяг би, якби не сімейний тягар!

«Коли б це було правдою, то в парламенті було б набагато більше холостяків, аніж я, Ігнатенко і Головатенко», — подумав Георгій.

Тим часом Борис продовжував:

— Олька — ти ж її знаєш — увесь свій комсомольський запал реалізує вдома. Сидить собі, на роботу не йде, хоч би путнім чимось зайнялася. Так ні. Навіть за собою не дивиться. Соромно вийти з нею на люди. Уявляєш: кажу їй — причепурися, ідемо до французького посла. Французького! Знаєш, у чому вона прийшла? У червоному пл ітті в білий горошок і «крильцями». Тільки комсомольського значка бракувало. Я мало не вмер з сорому! Тікав від неї по всій резиденції, а вона — за мною... І чого я, бовдур, на ній оженився?

Георгій мовчки общипував листочки кінзи (Ромко не дозволяв різати цю травичку). Він прекрасно пам'ятав комсомолку Олю. Вона була дуже активна, особливо щодо осіб чоловічої статі. Правильно одного разу підмітила Таміла: її комсомольський запал мав не ідеологічну, а суто приватну мету. Вона хотіла якнайшвидше вийти заміж. І причому мітила не на найгірших хлопців. Навіть до Георгія раз напросилася в гості. Щоправда, Георгієва мама після тих відвідин делікатно похитала головою і сказала одну фразу, яку він запам'ятав на все життя: «Синку, треба одружуватися з рівнею». Звичайно, вона мала на увазі соціальне походження і гени. «Ми, звичайно, не Ханенки і не Скоропадські, — повчала вона сина, — але гонор свій маємо».

Вискочивши заміж за Бориса, Ольга відразу ж охолола до комсомольської роботи і швиденько, поки той не очухався, народила йому доньку.

Борис продовжував свою тираду:

— Коли б ти знав, як мені не хочеться йти додому. Я приходжу о першій ночі, а йду з дому о восьмій, і мені цього забагато.

— А дг'И? — байдуже спитав Георгій.

— Ти знаєш, Джордже, мені страшно у цьому зізнатися, але я щось пропустив. Вони виросли абсолютно чужими. Я ловлю себе на думці, що мені абсолютно нема про що з ними говорити. Особливо з донькою.

— Погано, — втрутився в розмову Ромко. — Донька для чоловіка — на другому місці після матері. Це особливий емоційний зв'язок. Нормальний чоловік повинен обожнювати доньку. Якщо цього немає, то з ним не все гаразд.

Ромко знав це напевне. В нього було троє дітей — син і дві доньки.

Борис і не опирався. Він озирнувся і спитав у багатодітного батька:

— Коли вже буде готово? Я зголоднів як вовк.

— Кидаю стейк на розпечену сковорідку.

— Я — пас, — ліниво сказав вегетаріанець Георгій. — їстиму тільки «травичку».

— Це не їжа для справжнього мужчини, — скривився Ромко.

— Де вже мені до справжнього мужчини! — сумно усміхнувся Георгій.

Тим часом Борис продовжував свою наболілу сімейну тему:

— Уявити собі важко: приходиш додому, як Георгій, і ніхто тобі не капає на мізки, ніхто не доймає — ні жона, ні діти, ні теща. Можливо, я тільки тому й зробив таку-сяку кар'єру, що постійно тікав з дому.

Георгій відмовчувався. В розмову знову устряв Ромко.

— Ти — нещасний чоловік, — із знанням справи сказав він чи то Борису, чи Георгієві. — Робота — це ніщо, а сім'я, діти — це все. Заради ваших буквоїдських справ не варто жити — тільки заради дітей!

— А чого ж ти стоїш зараз тут, на Джорджевій кухні, а не на своїй?

—Я також маю право на приватне життя! — посміхнувся той у чорний вус.

Борис зиркнув на годинника:

— Ромку, закругляйся, в мене через годину нарада.

— Знаємо ми твої наради! — засміявся Ромко. — Тобі аби додому не йти!

— Саме сьогодні дуже відповідальна зустріч, — сказав Борис. — До речі, тебе вона теж стосується... — він двозначно подивився на Георгія. — Подання по генпро-курору. Нам потрібна на цьому посту своя людина.

— Як я раніше не здогадався? — гмикнув Георгій. — Ви мене обробляєте, бо не вистачає голосів?

— Ніякої політики! — гаркнув на друзів Ромко. — Бо зараз ці гарячі стейки з кров'ю опиняться у вас на голові!

Однак Борис навіть не відреагував. Він дивився впритул на Георгія. Той наморщив лоба, а потім сказав:

— Слухай, ти думаєш, що якщо я не стану головою комітету, я ображуся на своїх і перейду до вас? Адже так?

Борис відвів очі.

— Я так не думав. Я надто добре тебе знаю. Але в моїй фракції вперлися рогом: переговори з ним, переговори! Нам він конче потрібен! Він класно «шарить»... Знаєш, хто найбільше хоче тебе бачити у нас?

— Хто?

— Діма Білоцерківський.

— Чому ж він сам до мене не підходить?

— Він тебе побоюється... Тебе всі побоюються...

— Мене?

— Не тебе, а твоєї аристократичності... Ти — аристократ У білих рукавичках. Це твій позитив і негатив.

— Який негатив?

— Аристократи у білих рукавичках сьогодні незатре-бувані. Таким, як ти, чистоплюям нема чого робити у нинішньому житті.

Георгій сумно посміхнувся.

У розмову знову втрутився Ромко:

— Борисе, ти ж непоганий юрист! Невже тобі не хочеться чесно служити народу, а не плести двірцеві інтриги!

— Уяви собі — хочеться! Ще й як хочеться, але не виходить! Не можу я виплутатися з тенетів кулуарності. Ось уночі вирішую: все, баста, нікому не буду лизати п'яти! Буду чесним, відкритим політиком, законодавцем з чистими руками. А вранці викликають на килимок — і я стаю по стійці струнко!

9
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Гримич Марина - Егоїст Егоїст
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело