Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. - Страница 41

• Предыдущая
• 41/191
• Следующая

Піддавати сумніву цю ґрунтовну очевидність є відважною справою. Але приступати до філософії з такою постановкою питання – це принаймні дошукуватися першоджерел по той бік літератури та її патетичних проблем.

2. Сучасна онтологія

Особливістю звернення сучасної філософії до онтології є те, що пізнання буття взагалі, тобто фундаментальна онтологія, має на увазі дійсний стандуху, який пізнає. Розум, звільнений від тимчасових випадковостей, душа, яка є співвічною Ідеям, – ось образ, що творить сам собі розум, який не знає або забув себе, розум наївний. Онтологія, що її називають автентичною, збігається зі штучністю (facticite) тимчасового існування. Зрозуміти буття як таке – це існувати тут. Це не “тут”, яке обтяжене випробуваннями, підносить та очищає душу, сприяє тому, щоб вона могла навіть набути сприйнятливості щодо буття. Не те, що “тут”, відкриває історію, прогрес якої вже сам зробив би мислимою ідею буття. “Тут”не має онтологічного привілею ні від аскези, яку допускає, ні від цивілізації, якої вимагає. Вже в його тимчасових турботах читаю по складах розуміння буття. Онтологія здійснюється не через перемогу людини над своїм станом, але через саму напругу, в якій цей стан освоюється.

Така здатність осягнути випадковість і штучність (faqcticite) не як факти, запропоновані процесу мислення, а як акт такого процесу, здатність показувати в брутальності факту й конкретних змістів, перехідність розуміння й “значущу інтенцію”, здатність, яку відкрив Гуссерль, але яку Гайдеґґер знов відніс до процесу мислення буття взагалі, – стверджує велику новітність сучасної онтології. Відтоді розуміння буття передбачає не лише теоретичну позицію, але й всю людську поведінку. Кожна людина є онтологією. її наукова творчість, чуттєве життя, задоволення її потреб та її праця, соціальне життя і смерть з’єднуються із суворістю, яка надає кожному з цих моментів детерміновану функцію, розуміння буття або істини. Вся наша цивілізація розвивається у цьому розумінні, хоч і в забутті буття. Істина існує не тому, що існує людина, а тому, що буття взагалі є невід'ємним від свого “розкриття” ( ap e rit e).Бо є істина, або, якщо хочете, людство існує тому, що буття є інтелігібельним.

Повернення до вихідних тем філософії – й саме тому творчість Гайдеґґера залишається разючою – походить не з доброго рішення повернутися нарешті до невідомо якої philosophia perennis (вічної філософії),а з докорінної уваги, яка приділяється нагальним турботам сучасності. Абстрактне питання значущості буття як такого й питання теперішнього часу спонтанно поєднуються.

3. Двозначність сучасної онтології

Ідентифікація розуміння буття з повнотою конкретного існування ризикує спочатку втопити онтологію в існуванні. Ця філософія існування, від якої для власної зручності відмовився Гайдеґґер, є лише протилежною, проте неминучою складовою його концепції онтології. Історичне існування, що цікавить філософа настільки, наскільки є онтологією, цікавить людей і літературу, бо воно – драматичне. Коли філософія й життя переплутані, то невідомо, чи схиляються до філософії, позаяк вона є життям, чи тримаються життя, позаяк воно є філософією. Суттєвий внесок нової онтології може проявитися в його протистоянні класичному інтелектуалізмові. Зрозуміти знаряддя означає не бачити його, але вміти ним користуватися; зрозуміти наше становище в дійсності – це не визначити його, але перебувати в чуттєвій даності; зрозуміти буття – це існувати. Все вказує, здається, на розрив із теоретичною структурою західної думки. Думати – це більше не споглядати, але залучатися, бути зануреним у те, що думають, бути втягненим драматичною подією буття-в-світі.

Комедія починається з найпростіших наших жестів. Кожен, із них містить у собі якусь неминучу невправність. Простягаючи руку, щоб присунути стілець, спричиняю зморшку на рукаві піджака, лишаю подряпини на паркеті, мимоволі струшуючи попіл з моєї цигарки. Роблячи те, що хотів зробити, я чиню тисячу речей, яких не прагнув. Дія не була чистою, залишилися сліди. Знищуючи ці сліди, залишаю інші. Якщо Шерлок Холмс застосує своє вміння до неуникної брутальності кожного з моїх починань, то комедія перетвориться на трагедію. Коли невправність дії обертається проти поставленої мети, ми опиняємось у суцільній трагедії. Лай, аби запобігти здійсненню зловісних віщувань, заходиться робити саме те, що необхідно для їх виконання. Едіп своїми успішними діями працює на поразку. Немовби дичина, що на рівнині, вкритій снігом, біжить по прямій лінії від галасу мисливців і залишає саме ті сліди, які принесуть їй згубу.

Таким чином, ми є відповідальними по той бік наших намірів. З погляду, який керує дією, неможливо запобігти вчинку через недогляд. Наш палець – між зубчастими коліщатами, речі обертаються проти нас. Це засвідчує, що наша свідомість і наше опанування дійсності завдяки свідомості не вичерпують наших взаємин із нею, що ми присутні в ній всією суцільністю нашого буття. Саме те, що усвідомлення реальності не збігається з нашим існуванням у цьому світі, найбільше вразило літературний світ у філософії Гайдеґґера.

Проте досить швидко філософія існування поступається місцем онтології. Цей факт втягненого буття, ця подія, в якій я стаю учасником, з’єднаним із тим, хто повинен бути моїм об'єктом завдяки стосункам, які не обмежуються думками, – це існування витлумачується як розуміння. Відтоді перехідний характер дієслова “пізнавати” додається до дієслова “існувати” ². Перша фраза “Метафізики” Арістотеля “Всі люди за природою прагнуть пізнання” залишається істинною для філософії, яку легковажно вважали не гідною уваги інтелекту. Онтологія з’являється не лише, аби увінчати наші практичні взаємини з буттям, як споглядання сутностей у десятій книзі “Нікомахової етики” увінчує чесноти. Онтологія – це сутність усіх взаємин із буттям і навіть усіх відношень у бутті. Хіба факт, що суще є “відкритим”, не належить до самого факту свого буття? Наше конкретне існування витлумачується у функції його входження у “відкритість” цього буття взагалі. Ми існуємо в кругообігу розуміння з реальністю – розуміння є тією подією, яку артикулює існування. Будь-яке нерозуміння є лише недостатнім способом дій розуміння. Виявляється, таким чином, що аналіз існування й того, що називається ессе i te (Dа)(“Ось-цевість”), є лише описом сутності істини, умови самої інтеліґібельності буття.

4. Інший як співрозмовник

Те, що можна підтримувати розсудливе мовлення, – не на користь розлучення філософії та розуму. Але ми маємо право запитати себе: чи розум, проголошений як можливість такого мовлення, завжди передує йому, чи мовлення не виникло із відношення, яке передує розумінню, і яке встановлює розум? Це характеризує у дуже загальному вигляді відношення, що не зводиться до розуміння, – навіть такого, яке поза класичним інтелектуалізмом зафіксував Гайдеґґер, – цьому й буде присвячено наступні сторінки.

Для Гайдеґґера розуміння в останню чергу спирається на відкритістьбуття. Якщо беркліанський ідеалізм бачив у бутті відношення до думки через якісні змісти буття, то Гайдеґґер віднайшов у дещо формальному факті, що суще існує у його творенні буття, у самій його незалежності, – його інтелігібельність. Це не включає попередню залежність відносно суб'єктивної думки, а є немовби вільним службовим місцем, яке очікує на штатного працівника, місцем, яке відкрите вже тим фактом, що суще є. Так, Гайдеґґер описує, в найформальнішій своїй структурі, артикуляції бачення, де відношення суб'єкта до об'єктом підпорядковане відношенню об'єкта до світла, яке не є об'єктом. Розумність сущого полягає тепер у тому, щоби рухатися по той бік сущого, саме у відкрите,й сприйняти його на обрії буття.Це свідчить, що розуміння у Гайдеґґера знову з’єднується з великою традицією західної філософії: розуміти окреме буття – це вже розташуватися поза окремим, зрозуміти – це відповідати окремому, що єдине існує, за рахунок пізнання, яке є завжди знанням універсального.

• Предыдущая
• 41/191
• Следующая