Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. - Страница 39

• Предыдущая
• 39/191
• Следующая

Люди “благородного походження” відчували себе “щасливими”; їм не потрібно було будувати штучно своє щастя, дивлячись на своїх ворогів, не потрібно було при нагоді переконувати себе в цьому, обдурювати себе, як це звичайно доводиться робити людям ressentiment. Вони уміли так само, як люди, в повному розумінні, сповнені сил, отже, неминуче активні люди, не відокремлювати щастя від діяльності; діяльність з необхідністю відносять вони до поняття щастя. Це є повною протилежністю поняттю “щастя” на рівні безсилих, пригноблюваних, переповнених отруйними і ворожими відчуттями, у яких поняття “щастя” виступає в своїх істотних рисах, як наркоз, оглушення, спокій, тиша, “шабаш”, заспокоєння духу, відпочинок органів тіла, одним словом пасивно.

Тоді як людина благородний живе з довірою і відверто – людина ressentiment не відверта, не наївна, і не чесна, і не відверта сама з собою. Душа його косить; розум його любить закутки, таємні дороги і задні двері, все приховане подобається йому, як його світ, його безпека, його утіха; він уміє мовчати, не забувати, чекати, заздалегідь принижуватися і підкорюватися. Раса таких людей ressentiment неминуче стає врешті-решт розумніше, ніж яка-небудь благородна раса, і буде зовсім в іншій мірі цінувати розум; вона цінує розум як першу умову існування, тоді як розум благородних рас має тонкий відтінок розкоші, витонченості: він не має тут того істотного значення, яке має повна упевненість у функціях регулюючих несвідомих інстинктів або навіть відома безрозсудність, сміливе настання, чи буде це по відношенню до небезпеки або до ворога, або мрійливий вибух гніву, любові, шанобливості, подяки і помсти, що у всі часи відрізняло благородні душі. Навіть сама спрага помсти благородних людей, коли вона ними опановує, відбувається і вичерпується в негайній реакції і тому не отруює; з іншого боку, вона зовсім не має місця в незліченних випадках, коли це неминуче у всіх слабких і безсилих. Невміння довгий час серйозно відноситися до своїх ворогів, своїх невдач, навіть до своїх поганих вчинків – це ознака сильної, довершеної натури, в якій є надлишок пластичним, освітнім, таким, що зціляє і дозволяє забути сили (хороший приклад цьому в сучасному світі представляє Мірабо, який не пам'ятав образи і підлоти, які по відношенню до нього здійснювали і який не міг прощати тільки тому, що він забував).

Так саме людина одним рухом скидає з себе багато гадів, які впиваються в іншого; тільки в даному випадку і можлива – припустивши, що це можливо взагалі, – справжня “любов до своїх ворогів”. Як багато шани проявляє благородна людина по відношенню до своїх ворогів! – а така пошана вже є мостом до любові... Він вимагає свого ворога як відмінності, він не виносить іншого ворога, окрім такого, в якому немає нічого гідного презирства і дуже багато що гідне пошани!

Зате уявіть собі “ворога” в тому вигляді, як його уявляє собі людина ressentiment! – саме тут це його справа, його творчість: він створив “злого ворога”, “злого” саме як основне поняття, виходячи з якого, як його віддзеркалення і протилежність, він вигадує і “хорошого” – себе самого!

Отже, відбувається це, абсолютно обернено тому, як у благородного, який створює основне поняття “добрий” первинно і незалежно, виходячи саме з себе, і тільки тоді створює уявлення про “поганий”! Це “погане” благородного походження і те “зле” з бродильного казана ненаситної ненависті – перше, створене згодом, побічне, додатковий колір; друге, навпаки, оригінал, початок, справжнє діяння в концепції моральності рабів, – як протилежні ці обидва поняття “поганого” і “злого”, які, мабуть, протиставляются одному і тому ж поняттю “хороший”! Але це не одне і те ж поняття “хороший”. Навпаки, потрібно запитати себе, хто, власне, є злим згідно моралі ressentiment. Строго кажучи, це і є саме “хороший”, з погляду іншої моралі, саме благородний, могутній, пануючий, такий, що тільки отримав інше забарвлення, інше значення, зворотне зображення в отруйному оці.

Ці носії пригнічених і спраглих відплати інстинктів, нащадки всього європейського і неєвропейського рабства, зокрема всього доарійського населення, представляють регрес людства! Ці “знаряддя культури” – ганьба людини і скоріше порушують підозру проти “культури”, є документом проти неї. Остерігаються білявої бестії, яка таїться у всіх благородних расах; але багато хто скоріше вважатиме за краще боятися, за умови, що можна в той же час захоплюватися, ніж взагалі не мати страху, але разом з тим бути не в змозі позбавитися від огидного видовища невдачі, здрібніння, звироднілості, отруєння.

А хіба ми не в таких умовах? Що в даний час порушує нашу огиду до людства? Адже ми страждаємо побачивши людини, в цьому немає сумніву. Не від страху. Скоріше тому, що нам нічого боятися людини. Ми страждаємо, що плазуюча “людина” зайняла авансцену і аж кишить на ній, що “ручна людина”, безнадійно посередня, осоружна, навчилася вважати себе метою і вершиною, сенсом історії, “вищою людиною”; вона відчуває навіть, що вона має на це право, а також вона відчуває свою відмінність від того надлишку невдалості, хворобливості, втоми, чим починає смердіти теперішня Європа, він відчуває себе чимось принаймні порівняно вдалим, принаймні порівняно життєздатним, принаймні не заперечуючим життя.

Але час від часу – припустивши, що по той бік добра і зла існують небесні небожителі, – дайте мені поглянути, тільки поглянути на що-небудь здійснене, що до кінця вдалося, щасливе, могутнє: торжествуюче, чого ще можна було б боятися! Покажіть мені людину, яка виправдовувала б назву людини, додатковий спокутуючий щасливий зразок людини, щоб завдяки ньому можна було б зберегти віру в людину!... Тому що справа йде так: у здрібнінні і урівнянні європейської людини таїться наша найбільша небезпека, тому що видовище це стомлює... Ми не бачимо тепер нічого, що прагнуло б стати більше, можна припускати, що падіння буде все нижче і нижче, до більш рідкого, добродушного, розумнішого, затишнішого, помірнішого, байдужішого, китайського, християнського, – людина, без сумніву, стає все “кращою”...

У цьому-то і полягає небезпека Європи – разом із страхом перед людиною ми втратили і любов, пошану до неї, надію на неї, навіть бажання неї. Вид людини стомлює – що ж інше сучасний нігілізм, якщо не це?.. Нам набридла людина...

Але повернемося до попереднього; потрібно покінчити з проблемою щодо іншого джерела “добра”, добра в тому вигляді, як його вигадали люди злопам'ятства і спраги помсти (ressentiment).

Що ягнята не люблять великих хижих птахів – це зрозуміти неважко, але це не є ще причиною ставити в докір великим хижим птахам, що вони хапають маленьких ягнят. І якщо ягнята говорять між собою: “Ці хижі птахи злі, і той, хто найменше подібний до хижого птаха, хто, навпаки, є їх протилежністю — ягням, хіба той не хороший?”, то нічого не можна заперечити на таку побудову ідеалу, хоча хижі птахи подивляться на це з насмішкою і скажуть: “Ми нічого не маємо проти цих добрих ягнят, ми їх навіть любимо, що може бути смачніше за ніжного ягняти”.

Вимагати від сили, щоб вона не проявляла себе силою, щоб вона не була бажанням здолати, скинути, бажанням панування, жаданням ворогів, опорів і торжества, це так же безглуздо, як вимагати від слабкості, щоб вона виявлялася у вигляді сили. Відому кількість сили представляє така ж кількість прагнення, воля, діяльності – більш того, це не що інше, як саме сама ця діяльність, хотіння, діяння.

Пригноблювані, пригнічені, ті що піддалися насиллю, в мстивому лукавстві безсилля говорять: «Будемо іншими, чим злі, тобто добрими. А добрий всякий, хто не проводить насильства, нікого не ображає, не нападає, не віповідає злом за зло, хто помсту надає богові, хто, подібно нам, ховається, поступається дорогою всьому злому і взагалі небагато чого вимагає від життя, подібний до нас, терплячим, скромним, справедливим». Якщо розглянути це холодно і неупереджено, це означає, власне кажучи, тільки одне: «Ми слабкі-слабкі: добре, якщо ми не будемо нічого такого робити, на що у нас не вистачає сили», але це нав'язливе визнання факту, цей розум нижчого порядку, властивий навіть комахам (які прикидаються мертвими, щоб не робити дуже багато у разі великої небезпеки).

• Предыдущая
• 39/191
• Следующая