Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап - Страница 41
- Предыдущая
- 41/73
- Следующая
Розповідає він мені, що на солідну рибну ловлю він їздить на Рейн. Отам риба!
А я йому розповідаю, що я так само їжджу в Карачівку на Уди.
Він ловить форелі в гірських річках Шварцвальду, а я ловлю верховодки у Васищеві.
Він з захопленням знайомить мене з цікавим рибальством на форель.
– Одягаєш, – каже, – гумові високі чоботи, щоб ноги не замокли, стоїш у воді й удиш. Раз попалась форель на 27 ф.! Чотири години вовтузився, а таки витяг!
– І зо мною, кажу, такі випадки бувають. Скидаєш штани, щоб штани не замокали, лізеш по пояс у Уди й удиш. Раз попалась, кажу, верховодка 27? ф. У воду втягла!
– Дуже інтересна, – він розказує, – рибна ловля в Швейцарії на Цюріхському озері.
– Не менш інтересна, – я йому розказую, – рибна ловля в Покотилівці.
– В Цюріхському озері, – він каже, – є величезні королівські коропи. Цу гросе фіш! О!
– І в нас, кажу, в Харкові є один Фіш, що за касира служить у редакції. Цу-цу! – кажу. – Гросе фіш. Насилу в касу влазить…
Отак сидимо собі й перекидаємося словами.
Ловиться здебільшого сама малеч. Окунчик там, пліточка, краснопер.
Натягаємо так десятків зо два й несемо свиням санаторійним.
Страсть, як свині свіжу рибу люблять.
Такими приятелями ми з директором свиням поробилися, що підходишно тільки до свининця, а вони всі так привітно хрюкають.
Одного разу з зонабенда на зонтаг[131] сидимо, удимо.
Дивлюсь, до мене підпливає зграя коропів, штук так на п’ятнадцятеро.
І путніх коропів. Прямо-таки великих.
Я за вудку й поміж них потихеньку тільки – кидь!
Один і вхопив гробака.
Ех же ж як і сіртонув!
Вудлище моє вдвоє зігнулось!
Аж затремтів я весь.
Вудка хоч і не на коропів, та міцна, аглицька, така, що при вмінні тягти, витягти можна.
Хворі лежали на лежанках над озером.
Позбігалися всі на цю дивовижу. Цілий ярмарок!
Один те радить, другий те.
– Та так тягніть!
– Та отак тягніть!
– Ох! Ах! Ах! Ох!
Хапають за вудку. Кожний хоче витягти.
Тут у самого вже «нер-р-р-рви не витримують».
Розсердився я.
– Граждани, – крикнув, – а чи знаєте ви анекдота на «чи»?
– Вас іст дас «чи»?
– Даст іст, кажу, чи не пішли б ви звідси! А то хрясне, кажу, вудочка, і коропа «митькою звали»!
– Вас іст дас «Митька»?
– Даст іст, кажу, такий Митька, що дулю собачу матимеш, а не коропа! Увайдіть!
– Вас?
– А Боже мій! Ось не лізьте, кажу, бо, їй-бо, вудлищем, штоком оцим, так і оперіщу! А ще культурні! Та знаєте, який це момент у рибалки? Та це такий, кажу, момент, що наш рибалка, кажу, вас би вже всіх аж по піднебесних канцеляріях порозсилав. Я ще з вами, кажу, по-хорошому! Авек!
Замовкли вони.
Почав-почав я виуджувати, підвів до берега, – раз! Є!
Викинув на берег.
Коропина так фунтів на десяток.
Як узяли мене всі на «гох».
– Гох! Гох! Гох!
Я на всі боки кланяюсь.
Урочисто понесли того коропа на кухню!
Я був героєм дня.
На другий день подали мені «рехнунг».[132]
За впійманого коропа маю я заплатити двадцять марок!
Коропа того з’їв директор, бо мені риби не можна їсти.
Здох би він йому! Короп!
Берлінські музеї
Найголовніше, знаєте, нам по музеях треба! Бути, знаєте, в Берліні і не побувати в музеях – це просто злочинство! Берлінські музеї – це ж квінтесенція всіх музеїв… Ви ж знаєте, що таке німецька культура? А в музеях у них позбирано геть – чисто все! З найдавніших часів! Ще з того періоду, як німець мавпу видумав, і аж до нашого часу! Завтра вранці, як тільки поснідаємо, зразу ж у музеї.
– Тільки в музеї! Як устанемо, так і в музеї. Чого тоді їхати сюди, коли в музеях не побувати?
– Швидше снідаймо – і в музеї! Швидше-швидше!!
– Зараз-зараз! От тільки оце «кезе»[133] проковтну й біжимо!
– Пішли-пішли, бо музеї тільки до 3-ї години.
– Гайда!
Пішли.
– Швидше-швидше, товаришу! Музеї великі, а часу небагато!
……………………………….
– А дивіться сюди! Ось ідіть сюди! Дивіться ж, валіза яка! А вітрина!
– Ні, валіза яка! Чорт його знає! Дивіться: не валіза, а цілий гардероб! І для всього – свій відділ: он – для піджаків, он – для штанів, он – для білизни! І не помнеться нічого в такій валізі. Треба буде купить!
– А скільки ж вона коштує?
– А он несесер! Бачите?
– Бачу! От несесер!
– Треба буде купити! А он, бачите, з крокодилової шкіри!
– Де?
– Он! Он! Треба буде купити!
– А дивіться, он жіночий ридикюль! Червоний! Ой, чорт! Треба буде купить!
– Ну, ходім-ходім! А то спізнимось!
– Пішли.
– Тс-с-с! Дивіться, які банани! Ох, і банани ж!
– Та ні, он ананаси!
– А то що за ягоди такі червоні?
– Ото? Чорт його знає, що воно таке! А он – кавун, чи що?
– Та ні, то, мабуть, не кавун!
– А що ж воно таке?
– Не знаю! А он черешні! Як помідори!
– Та то ж помідори!
– Та ні, черешні!
– Ой, чорт! Треба буде купить!
– Ну, ходім-ходім!
Качай!
– Слухайте, що воно ото за страховидло? Крокодил, чи що?
– То гумовий крокодил, надутий!
– На чорта?
– Плавають на ньому, як купаються. А оте жабидло бачите?
– То що ж, іграшка, чи що?
– Ну да! А ото гумові миски!
– А ото гумові черевики?
– То для купання так само!
– Треба буде купить!
– Ну, пішли!
– Пішли-пішли!
– Що то, живий манекен, чи що?
– Ну, да! То новий фасон убрання. То спеціальні є такі баришні, що ото одягаються, стають у вікнах і рекламують убрання!
– А нічого собі манекен! Треба буде купить!
– Ну, побігли!
– Іду-іду!
– А ось! Перли штучні! Про це ж мені жінка й казала!
– Ага-ага! Оце ж вони й є! Оце ж ті самі!
– Та дивись які!
– Тут є ще кращі!
– Ні, дивіться, он гадюка! З чого вона зроблена?
– То, мабуть, теракотова!
– Треба буде зайти сюди! А он, бачите, намисто?
– Ого!
– Треба буде купить!
– Ходім!
– Ходім!
– Дивіться, які електричні лампочки!
– Сині, рожеві, червоні! Та скільки їх!
– А оті лампочки, що мигтять, як горять!
– Ну?
– Їй-Богу! А он ліхтарі які!
– А ото бачите устаткування на цілу електричну станцію!
– О-о! Треба буде купить!
– Ну, ходімте, а то вже дванадцята година!
– Пішли!
– Ага-ага-ага! В оцю мені крамницю обов’язково зайти треба! Бачите, оте пальто, з отією підкладкою!
– Так і мені ж треба! Та от же ж воно те, що я давно вже шукаю!
– Ні, тут давайте краще роздивимось! Оно за сто двадцять марок!
– Нічого! А он краще, оте, що сто п’ятдесят марок!
– Отакий би мені костюм для роботи!
– Та тут і черевики!
– Це ж спорткрамниця!
– А-а-а! Спорт! Шкода, що я в футбол не граю, а то купив би оті буци! Ох, і буци, видно, добрі!
– Ну, не затримуймося, бо вже пів на першу!
– Ходім!
– Ось вони, ті пера автоматичні! Та дивіться, нова якась конструкція! Таких іще не бачив!
– Оті зелені? То – американські!
– А мені їх, знаєте, чимало треба! І Микола прохав, і Федір, і Сидір, і Іван, і Віктор, і ще, і ще, і ще, і ще… Я вже забув, скільки їх мені треба. Щось штук дев’яносто, чи що. Може, як гуртовому покупцеві, знижку зроблять? Як гадаєте?
– Треба буде спитать!
– І блокноти тут є! І олівці! Треба буде запам’ятати цю крамницю! Як вона зветься, треба записати, щоб не забуть.
131
По-вашому це буде – з суботи на неділю. – Авт.
132
По-вашому це буде – «рахунок». – Авт.
133
К е з е – по-вашому «сир». – Авт.
- Предыдущая
- 41/73
- Следующая
