Північне сяйво - Пулман Филип - Страница 5
- Предыдущая
- 5/78
- Следующая
Але посередині сяйва, високо над суворим ландшафтом, Ліра побачила якесь тверде тіло. Вона прилипла до щілини у дверцятах, щоб краще бачити, і відзначила, що вчені також подалися уперед. У міру того як вона придивлялася, її цікавість зростала, бо там, високо в небі, безпомилково вгадувалися обриси міста: башти, куполи, стіни… будівлі й вулиці, які висіли в небі! Вона ледве не зойкнула від здивування.
Касінгтонознавець сказав:
— Схоже на… місто.
— Так і є, — підтвердив лорд Ізраель.
— Безсумнівно, місто в іншому світі? — спитав декан з презирством.
Лорд Ізраель не звернув на нього уваги. Деякі вчені були збуджені, ніби вони писали трактат про існування єдинорогів, яких ніколи не бачили, а їм показали живий, щойно зловлений екземпляр.
— Це справа Бернарда-Стока? — запитав професор, що вивчав Пальмеріана. — Чи не так?
— Це я й хотів з’ясувати, — відповів лорд Ізраель.
Він стояв поряд з освітленим екраном. Ліра бачила його чорні очі, які уважно стежили за тим, як учені роздивляються Аврору, а поряд зелений блиск очей його деймона, який дивився у тому ж напрямку. Всі високоповажні голови витягнулися вперед, їхні окуляри блищали; лише Ректор і бібліотекар відкинулися у своїх кріслах, схилившись головами один до одного. Говорив священик:
— Ви сказали, що шукали відомості про експедицію Грумана, лорде Ізраель. Доктор Груман теж досліджував цей феномен?
— Сподіваюсь, що так, і впевнений, він добув багато інформації. Але він не може розповісти нам про це, бо він мертвий.
— Ні! — скрикнув священик.
— Боюся, що так, і я маю доказ.
Стривожений гул завис над вітальнею, коли за наказом лорда Ізраеля двоє молодих учених винесли на середину кімнати дерев’яний ящик. Лорд Ізраель вийняв останній слайд, але залишив проектор увімкненим, і в мерехтливому колі світла він схилився, щоб відкрити ящик. Ліра почула скрегіт нігтів по вологому дереву. Ректор підвівся, щоб краще бачити, затуливши їй огляд. Її дядько знову заговорив:
— Якщо ви пригадуєте, експедиція Грумана зникла вісімнадцять місяців тому. Німецька Академія послала його на північ до магнітного полюса для небесних досліджень. На своєму шляху експедиція мала змогу спостерігати цікавий феномен, який ми вже бачили. Невдовзі після цього він зник. Припускали, що стався нещасний випадок, і його тіло лежить десь у розколині. Насправді це не був нещасний випадок.
— Де ви взяли це? — запитав декан. — Це вакуумний контейнер?
Лорд Ізраель зачекав. Ліра почула стук металевих затискачів і свист повітря, що заповнювало контейнер. Потім настала тиша. Але вона тривала недовго. За мить Ліра почула неясні схвильовані звуки: крики жаху, гучні протести, голоси підвищувалися із гнівом та страхом.
— Але що…
— …ледве людська…
— …це було…
— …що з ним сталося?
Голос Ректора заглушив решту інших.
— Лорде Ізраель, що, заради Бога, ви принесли сюди?
— Це голова Станіслава Грумана, — почувся голос лорда Ізраеля.
Крізь гомін голосів Ліра чула, як хтось протупотів до дверей і вийшов, болісно стогнучи. Шкода, вона не бачила, на що вони дивилися.
Лорд Ізраель сказав:
— Я знайшов його тіло в льодах Свольбарда. Голову залишили його вбивці. Ви можете побачити характерне скальпування. Ви повинні бути знайомі з цим, проректоре.
Голос старого був упевнений, коли він сказав:
— Я бачив, таке роблять татари. Цією технікою володіють аборигени Сибіру і тунгуси. Звідси, зрозуміло, вона поширилася на землі скролінгів, хоч мені здається, зараз вона заборонена в Новій Данії. Дозвольте подивитися ближче, лорде Ізраель?
Після паузи він знову заговорив:
— Я погано бачу, і брудний лід заважає, але, здається, зверху на черепі діра. Я маю рацію?
— Так.
— Трепанація?
— Точно.
Це викликало схвильований гомін. Ректор відійшов, і Ліра знову все бачила. Старий проректор у світлі проектора підніс ближче до очей важкий шматок льоду. Ліра бачила предмет всередині: скривавлена маса, у якій ледь можна було впізнати людську голову. Пантелеймон пурхав поблизу, його страх передався і їй.
— Тс-с, — прошепотіла вона. — Слухай.
— Колись доктор Груман був ученим цього коледжу, — зворушено сказав декан.
— Потрапити до татар…
— Але ця Далека Північ?
— Вони, мабуть, проникли далі, ніж будь-хто міг уявити!
— Чи правильно я почув, що ви знайшли це біля Свольбарда? — запитав декан.
— Так.
— Отже, слід розуміти, що panserbjome мали щось зробити з цим?
Ліра не зрозуміла цього слова, але вчені явно знали, про що йдеться.
— Неможливо, — твердо сказав касінгтонознавець. — Вони б ніколи так не вчинили.
— Тоді ви не знаєте Йофура Рекнісона, — відповів професор, який вивчав Пальмеріана і сам був у декількох експедиціях в Арктиці. — Мене б зовсім не здивувало, що він скальпує людей на татарський манер.
Ліра знову подивилась на свого дядька, який спостерігав за вченими з якимсь сардонічним задоволенням і мовчав.
— Хто такий Йофур Рекнісон? — спитав хтось.
— Король Свольбарда, — відповів пальмеріанознавець. — Так, справді, один із panserbjorne. Він радше узурпатор — обманом захопив трон. Але це могутня постать, в жодному разі не дурень, незважаючи на його безглузду претензійність — будувати палац з імпортного мармуру, щоб заснувати так званий університет…
— Для кого? Для ведмедів? — сказав хтось, і всі засміялися.
Але пальмеріанознавець продовжував:
— Тому я кажу, що Йофур Рекнісон міг зробити це з Гурманом. Водночас він міг хитро змінити свою поведінку, якщо йому потрібне просування по службі.
— А ви знаєте, як це, правда, Трелані? — спитав декан уїдливо.
— Так і є. А знаєте, чого він хоче найбільше? Навіть більше, ніж здобути науковий ступінь? Він хоче деймона! Вигадайте спосіб знайти йому деймона, і він зробить для вас все що завгодно.
Вчені щиро засміялися.
Ліра дивилась на все здивовано: те, що сказав пальмеріанознавець, зовсім не мало сенсу. Крім того, вона хотіла почути більше про скальпування, Північне сяйво і таємний Пил. Але була розчарована — лорд Ізраель закінчив показ зразків і карток, бесіда невдовзі обернулася на суперечку про те, чи слід їм виділити кошти, щоб спорядити нову експедицію. Розмова йшла по колу, і Ліра відчула, що її очі злипаються. Вона швидко заснула разом ’ із Пантелеймоном, що згорнувся навколо її шиї у вигляді горностая — своїй улюбленій формі для сну.
Вона прокинулася, здригнувшись, коли хтось струснув її за плече.
— Тихо, — сказав дядько. Двері шафи були відчинені, а він схилився над нею. — Вони всі вже пішли, але поблизу ще є декілька слуг. Тепер іди до своєї спальні і нікому нічого не розповідай.
— Вони проголосували за те, щоб дати тобі гроші? — запитала вона спросоння.
— Так.
— Що то за Пил? — важко випростовуючись після сидіння в такому незручному положенні, спитала вона.
— Нічого, це тебе не стосується.
— Це мене стосується, — відповіла вона. — Якщо ти хотів, щоб я шпигувала у шафі, треба було сказати, що я повинна побачити. Можна подивитися на чоловічу голову?
Біле горностаєве хутро Пантелеймона наїжачилося: вона відчувала, як воно залоскотало їй шию. Лорд Ізраель розсміявся.
— Не будь вередливою, — сказав він і почав пакувати слайди і ящик із зразками. — Ти спостерігала за Ректором?
— Так, і перше, що він зробив, це подивився, де вино.
— Добре. Але я знешкодив його і цього разу. Роби, що тобі сказали: іди спати.
— Але куди ти збираєшся?
— Назад на північ. Я іду за десять хвилин.
— Можна з тобою?
Він зупинився і подивився на неї, ніби бачив уперше. Його деймон також повернув свої великі зелені очі барса.
Під цими двома пронизливими поглядами Ліра почервоніла, але не відвела своїх очей.
— Твоє місце тут, — нарешті сказав дядько.
— Але чому? Чому моє місце тут? Чому я не можу поїхати з тобою на північ? Я хочу побачити Північне сяйво і ведмедів, і айсберги, і все інше. Я хочу знати про Пил. І те місто в небі. Це інший світ?
- Предыдущая
- 5/78
- Следующая
