Північне сяйво - Пулман Филип - Страница 39

• Предыдущая
• 39/78
• Следующая

Навіть не встигши подумати, Ліра кинулася уперед і засунула руку в щілину між обладунками, в отвір, який з’явився між шоломом та великим диском на його плечі, коли він схилив голову, — там вона бачила тьмяну жовто-білу шерсть між іржавими краями металу. Вона вп’ялася в неї пальцями, а Пантелеймон миттєво підлетів і, обернувшись на дикого кота, став, готовий захищати Ліру. Йорик Бернісон не рухався, і люди з гвинтівками також не поспішали стріляти.

— Йорику! — сказала вона розлючено, але тихо. — Послухай! Ти винен мені. Зараз ти можеш відплатити. Зроби, як я прошу. Не вбивай цього чоловіка. Просто розвернися і йди зі мною. Ти потрібний нам, Йорику, ти не можеш залишатися тут. Просто йди зі мною на пристань і навіть не озирайся. Фардер Корам і Владар Фаа тут: дозволь їм домовитися про все, вони все владнають. Відпусти цього чоловіка і ходімо зі мною…

Ведмідь повільно розтиснув свої щелепи. Вартовий, скривавлений, мокрий та білий як сніг, впав на землю й знепритомнів. Його деймон присів поряд із ним, намагаючись привести його до тями, а ведмідь пішов за Лірою.

Всі інші стояли, не рухаючись. Вони спостерігали, як ведмідь залишив свою жертву за наказом маленької дівчинки з деймоном-котом, а потім розступилися, даючи дорогу Йорику Бернісону, який важко шкандибав крізь натовп поряд із Лірою, прямуючи до гавані.

Її увага була спрямована лише на нього, і вона не помічала збентеження, страху і злості, які зростали, поки вона вела його. Вона йшла з ним, і Пантелеймон біг попереду, ніби очищаючи їм дорогу.

Коли вони дісталися до гавані, Йорик Бернісон схилив голову та відстібнув пазуром шолом, дозволивши йому впасти на замерзлу землю. Цигани вийшли з кафе, відчуваючи, що щось відбувається, і спостерігаючи в світлі анібаричних ліхтарів на палубі корабля, як Йорик Бер-нісон зняв решту обладунків і залишив їх на пристані. Без жодного слова він підійшов до води, пірнув без сплеску і зник.

— Що сталося? — запитав Тоні Коста, почувши розгнівані голоси та побачивши місцевих жителів і поліцію, які прямували в бік гавані.

Ліра розповіла йому, намагаючись висловлюватися зрозуміло.

— Але куди він подівся? — здивувався Тоні. — Це ж він залишив свої обладунки на землі? Вони знову заберуть їх, лише дістануться сюди!

Ліра теж побоювалася цього. З-за рогу з’явився перший поліцейський, потім ще, потім вийшли Сісельман, священик та двадцять чи тридцять зацікавлених місцевих. За ними йшли Джон Фаа і Фардер Корам.

Але коли вони побачили людей на пристані, то зупинилися — серед циган з’явився ще дехто. На обладунках ведмедя нога за ногу сидів Лі Скоресбі, у своїй руці він тримав найдовший пістолет із тих, що колись бачила Ліра, і який неумисно був спрямований на здорове пузо Сісельмана.

— Здається, ви не досить ретельно доглядали обладунки мого товариша, — жваво сказав він. — Придивіться до цієї іржі! Я б не здивувався, якби знайшов у них міль. А зараз стійте там, де стоїте, спокійно і тихо, і не думайте поворухнутися, поки ведмідь не повернеться з мастилом. А ще краще, мені здається, ви можете піти додому почитати газету. З Богом!

— Ось він! — скрикнув Тоні Коста, показуючи на дальній край причалу, де з’явився з води Йорик Бернісон, витягаючи за собою якусь темну річ. Коли він виліз на пристань, він обтрусився, поливаючи все навкруги фонтаном бризок. Потім нахилився, взяв чорний предмет у зуби і потяг його до місця, де лежали його обладунки. Це був мертвий тюлень.

— Йорику, — сказав аеронавт, повільно підводячись і тримаючи пістолет, який вперто вказував на Сісельмана. — Як справи?

Ведмідь подивився на нього і коротко рикнув, а потім розрізав тюленя пазуром. Ліра зачаровано дивилася, як він розгорнув шкіру і вийняв трохи жиру, яким змастив всі свої обладунки, ретельно наносячи його на місця, де сходилися диски.

— Ти з цими людьми? — не припиняючи роботи, запитав ведмідь.

— Звісно. Здається, ми обидва — найманці, Йорику.

— Де ваша куля? — звернулася Ліра до техасця.

— Спакована, лежить на санях, — відповів він. — А ось і хазяїн.

Джон Фаа і Фардер Корам разом із Сісельманом підійшли до пристані у супроводі чотирьох поліцейських.

— Ведмедю! — сказав Сісельман високим різким голосом. — Тобі дозволено поїхати з цими людьми. Але мушу попередити тебе, якщо ти ще раз з’явишся у межах цього міста, тебе буде покарано безжалісно.

Йорик Бернісон не звернув жодної уваги на ці слова і продовжував змащувати обладунки. Дбайливість та обережність, з якими він це робив, нагадали Лірі про її власну відданість Пантелеймону. Ведмідь сказав усе правильно: обладунки були його душею. Сісельман та поліцейські відступили, інші також повільно почали розходитися, але кілька залишилися подивитись.

Джон Фаа приклав руки до рота і крикнув:

— Цигани!

Вони всі були готові вирушати. Вони хотіли рухатися відтоді, як розвантажили корабель. Сани були споряджені, собачі упряжки чекали напоготові. © http://kompas.co.ua

Джон Фаа сказав:

— Час вирушати, друзі. Зараз ми всі зібралися, дорога відкрита. Пане Скоресбі, ви все зібрали?

— Готовий їхати, Владарю Фаа.

— А ви, Йорику Бернісон?

— Лише вдягнуся, — відповів ведмідь.

Він закінчив змащувати обладунки. Не бажаючи залишати м’ясо тюленя, він підняв тушу і кинув її ззаду на сани Лі Скоресбі, а потім вдягся. Було дивно бачити, як листи металу завтовшки з дюйм він надягав, ніби шовкове вбрання. Це зайняло в нього менше хвилини, і цього разу вони вже не скрипіли й не брязкали від іржі.

Отже, менш ніж за півгодини експедиція вирушила на північ. Під небом, заповненим мільйонами зірок і сяючим місяцем, сани грюкали й калатали по вибоїнах та камінню, поки не дісталися до чистого снігу за містом. Тут звук змінився на тихе скрипіння снігу й дерева, собаки пішли легше, і рух став стрімким і м’яким.

Ліра, сидячи ззаду на санях Фардера Корама, закутана так сильно, що було видно лише очі, прошепотіла Пантелеймону:

— Ти бачиш Йорика?

— Він біжить поряд із санями Лі Скоресбі, — відповів деймон, озираючись. Він сидів у її каптурі з хутра росомахи у вигляді горностая.

Спереду над горами на півночі почали мерехтіти бліді вигини Північного сяйва. Ліра бачила їх крізь напівзаплющені очі і відчувала безмежне щастя від їх руху на північ під Авророю. Пантелеймон намагався боротися з її сном, але їй надто хотілося спати. Тоді деймон згорнувся мишею в її каптурі. Коли вони прокинуться, він мав сказати їй, що, мабуть, куниця чи якесь видіння безпечного місцевого деймона переслідувало сани, м’яко перестрибуючи з гілки на гілку по соснах, і турбувало його, нагадуючи мавпу.

Вони їхали кілька годин, а потім зупинилися, щоб перекусити. Поки чоловіки розпалювали вогнища та розтоплювали сніг на воду, а Йорик Бернісон спостерігав, як Лі Скоресбі смажить м’ясо тюленя, Джон Фаа заговорив до Ліри:

— Ліро, ти зможеш прочитати зараз з того приладу?

Світив місяць, але сяйво Аврори було яскравішим, хоч і постійно мерехтіло. Однак Ліра мала гострий зір, тому вона намацала і витягла з-під поли чорний оксамитовий пакунок.

— Так, я добре бачу, — сказала вона. — У будь-якому випадку я вже пам’ятаю, де знаходиться більшість символів. Що запитати, Владарю Фаа?

— Я хочу знати більше про те, як вони захищають Больвангар, — сказав він.

Навіть не зупиняючись, щоб подумати, вона поставила стрілки на шолом грифона і тигель і змусила свій розум зосередитися на потрібних значеннях, ніби на складній діаграмі в трьох вимірах. Одразу довга стрілка почала обертатися вперед, назад, уперед і вперед, як бджола, що танцює, аби сповістити щось своєму рою. Ліра спокійно спостерігала за нею, задоволена тим, що не знає відповіді, але напевно знайде її, і все почало прояснюватися. Вона дозволила стрілці танцювати, поки не впевнилася, що відповідь правильна.

• Предыдущая
• 39/78
• Следующая