Выбери любимый жанр

Північне сяйво - Пулман Филип - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

Ліра почула ледве чутний шепіт: мабуть, Пантелеймон втиснувся поряд із нею.

— Тепер ми змушені залишитися тут. Чому ти мене не послухала?

Вона не відповідала, доки економ не пішов. Його робота була обслуговувати стіл на помості; вона чула, як учені заходили до їдальні, — бурмотіння голосів та човгання ніг.

— Це добре, що не послухала, — прошепотіла вона у відповідь. — Ми б тоді не побачили, що Ректор вкинув отруту у вино. Пане, то було токайське, про яке він питав дворецького! Вони збираються вбити лорда Ізраеля!

— Звідки ти знаєш, що це отрута?

— Звісно ж, вона. Невже ти не пам’ятаєш, що він змусив дворецького піти з кімнати перед тим, як зробити це? Якщо б це було щось безневинне, чому б не лишити дворецького? І я знаю, відбувається щось політичне. Слуги вже кілька днів про це говорять. Пане, ми мусимо запобігти вбивству!

— Я ще ніколи не чув більшої дурниці, — коротко сказав він. — Як ти збираєшся просидіти чотири години в цій тісній шафі? Дай я вигляну в коридор. Я скажу тобі, коли дорога буде чистою.

Він пурхнув з її плеча, і вона побачила його маленьку тінь у промінні світла.

— Я не згодна, Пане, я залишаюсь, — сказала вона. — Тут є ще одна мантія чи щось таке. Простелю її на дно, і мені буде зручно. Я починаю розуміти, чим вони займаються.

Вона обережно підвелася, намагаючись не зачепити вішалки, щоб не шуміти, і виявилося, що шафа була більшою, ніж здавалась. Там було декілька мантій із каптурами, деякі з них були оторочені хутром, а більшість оздоблені шовком.

— Цікаво, вони всі належать Ректорові? — прошепотіла вона. — Коли він здобуває ступені в інших закладах, мабуть, вони дарують йому найкращі мантії, і він зберігає їх тут, щоби вбиратися… Пане, ти справді думаєш, що в тому вині не отрута?

— Ні, — сказав він. — Я не згодний з тобою. І думаю, ця справа нас не обходить. І, як на мене, це буде найдурніша з найдурніших речей у твоєму житті — втручатися сюди. Це нас не стосується.

— Не будь дурнем, — відповіла Ліра. — Я не можу сидіти тут і дивитися, як вони отруюють його!

— Тоді ходімо ще куди-небудь.

— Ти боягуз, Пане.

— Звичайно. Можу я спитати, що ти збираєшся робити? Вискочити і вирвати бокал з його тремтячих рук? Що ти задумала?

— Нічого я не задумала, і ти це знаєш, — тихенько відгукнулася вона. — Але тепер, коли я побачила, що зробив Ректор, я не маю вибору. Сподіваюсь, ти чув щось про совість, чи не так? Як я можу просто піти й сидіти в бібліотеці чи ще десь та бити байдики, коли знаю, що має трапитися? Я не робитиму цього, обіцяю тобі.

— Це те, чого ти завжди хотіла, — сказав він згодом. — Ти хотіла сховатися тут і спостерігати. Чому я раніше цього не зрозумів?

— Так, я хотіла, — погодилася вона. — Усі знають, що вони збираються задля чогось таємного. В них є якась традиція… І я просто хотіла знати, що воно таке.

— Це не наша справа! Якщо їм подобаються їхні маленькі таємниці, ти маєш бути вище за це і дати їм спокій. А ховатися та шпигувати — це для дурненьких діточок.

— Точно, і не кажи. А тепер припини буркотіти.

Вони трохи посиділи в тиші — Ліра почувалась незручно на твердому дні шафи, а впевнений у своїй правоті Пантелеймон поводив тимчасовими вусиками на одній із мантій. Думки Ліри були суперечливими й плутались, понад усе вона хотіла поділитися ними зі своїм деймоном, але дівчина була горда. Мабуть, вона мусила впоратися з ними без його допомоги.

Її головним почуттям зараз був страх, але вона турбувалася не за себе. Вона так часто потрапляла у неприємності, що вже звикла до цього. Зараз вона хвилювалася за лорда Ізраеля і за все, що відбувалося. Він не часто відвідував коледж, і те, що саме зараз був час великого політичного напруження, означало, що він приїздить не лише для того, щоб поїсти, випити та покурити зі своїми старими друзями. Вона знала, що і лорд Ізраель, і ректор були членами Кабінету міністрів, спеціального дорадчого органу прем’єр-міністра, тому це могло бути щось пов’язане з цією діяльністю; але ж зустрічі Кабінету міністрів відбувалися в палаці, а не у вітальні коледжу Джордана.

До того ж бентежили ті чутки, які вже досить тривалий час розносили слуги коледжу. Говорили, що татари захопили Московію і наступали на північ, на Санкт-Петербург, звідки вони могли б контролювати Балтійське море і згодом поглинули б всю східну частину Європи. А лорд Ізраель був на Далекій Півночі: останній раз, коли вона його бачила, він готував експедицію до Лапландії…

— Пане, — прошепотіла вона.

— Що?

— Як ти думаєш, буде війна?

— Не зараз. Лорд Ізраель не обідав би тут, якби вона починалася наступного тижня.

— Так я і думала. А пізніше?

— Ш-ш-ш, хтось іде.

Вона присіла і припала оком до щілини у дверцятах. Це був дворецький, який прийшов, щоб підрізати ґніт на лампі, як наказав йому Ректор. Кімната відпочинку та бібліотека були освітлені анібаричним світлом, але у вітальні вченим більше подобалися старі гасові лампи з м’яким сяйвом. Їх не міняли за все життя ректора.

Дворецький підрізав ґніт і підкинув поліно у вогонь, потім, уважно прислухаючись до звуку за дверима, що вели до їдальні, зачерпнув жменю курива з кальяну.

Щойно він поклав на місце кришку, відчинилися інші двері, змусивши його нервово здригнутися. Ліра ледве стримала сміх. Дворецький квапливо запхав куриво у кишеню і повернувся, щоб зустріти новоприбулого.

— Лорде Ізраель! — вигукнув він, і у Ліри від здивування аж морозом пройняло шкіру. Вона не бачила його зі свого місця і тому ледь стрималася, щоб не підсунутись та подивитися.

— Добрий вечір, Рене, — сказав лорд Ізраель. Ліра завжди слухала цей грубий голос із симпатією та острахом. — Я приїхав надто пізно до обіду. Я почекаю тут.

Дворецький виглядав збентеженим. Гості заходили до вітальні лише на запрошення Ректора, і лорд Ізраель знав це; але дворецький бачив також, що лорд Ізраель надто недвозначно дивиться на його надуту кишеню, тому він вирішив не заперечувати.

— Повідомити Ректора про ваш приїзд, мій пане?

— Чому б і ні. І принеси мені кави.

— Гаразд, пане.

Дворецький вклонився і поспішив вийти разом зі своїм деймоном, який дріботів поряд. Дядько Ліри підійшов до вогню і потягнувся, позіхаючи, як лев. Він був у похідному одязі. Ліра відчула побоювання, як і завжди, коли бачила його. Тепер і мови не могло бути про те, щоб вибратися непоміченою: вона була змушена тихо сидіти і чекати.

Деймон лорда Ізраеля, сніжний барс, стояв за ним.

— Ти тут збираєшся показати свій план? — тихо спитав він.

— Так. Тут буде менше метушні, ніж в аудиторії. Вони також захочуть подивитися зразки — я пошлю по чергового за хвилину. Це недобрий час, Стелмаріє.

— Тобі потрібно відпочити.

Він розтягнувся в одному з крісел так, що Ліра вже не бачила його обличчя.

— Так, так. Мені також треба змінити одяг. Мабуть, існує якась давня традиція, і вони оштрафують мене на дюжину пляшок, якщо я буду невідповідно вбраний. Мені б поспати днів зо три. Факт залишається фактом…

Почувся стук у двері, і зайшов дворецький, несучи срібну тацю з кавником та чашкою.

— Дякую, Рене, — сказав лорд Ізраель. — Це токайське стоїть на столі?

— Ректор наказав налити його спеціально для вас, пане, — відповів дворецький. — Залишилося лише три дюжини пляшок 98 року.

— Все добре закінчується. Залиш тацю тут. І накажи черговому принести дві валізи, які я залишив на вході.

— Тут, пане?

— Так, тут, чоловіче. І мені буде потрібний екран та проекційний ліхтар, зараз же.

Дворецький ледве не відкрив рота від подиву, але утримався від запитання чи заперечення.

— Рене, ти забуваєш, де твоє місце, — сказав лорд Ізраель. — Не питай мене, лише роби, що я кажу.

— Гаразд, пане, — відповів дворецький. — Якщо я можу запропонувати, то, мабуть, слід сказати панові Коустону про ваші плани, інакше він буде дуже здивований, якщо ви розумієте, про що йдеться.

— Так. Тоді скажи йому.

2
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Пулман Филип - Північне сяйво Північне сяйво
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело