Магічний ніж - Пулман Филип - Страница 61
- Предыдущая
- 61/69
- Следующая
— Добре, докторе Груман, — промовив він. — Наразі я не звертатиму уваги на цепеліни, бо зосереджусь на тому, щоб ми цілими досягли гір і приземлилися. Я хотів би, щоб ви сіли на лаву, взялися за щось та були готові за моїм наказом зіскочити. Я попереджу вас, і, звичайно, спробую приземлитися якомога м'якше, але за таких умов важить не лише кваліфікація, а й удача.
— Я довіряю вам, пане Скоресбі, — була відповідь.
Шаман сів у куті гондоли, а його деймон вмостився на кільці, що до нього кріпилися стропи, і пазурами вчепився у шкіру, якою воно було обтягнуте.
Вітер став майже ураганом, і балон із газом здіймався та опадав під його поривами. Стропи скрипіли та натягувалися, але Лі не боявся, що вони порвуться. Він скинув ще трохи баласту та почав уважно стежити за альтиметром. Під час шторму слід обов'язково враховувати те, що атмосферний тиск падає, та вносити поправки до показань приладу, і часто такі розрахунки стають майже довільними. Двічі перевіривши показання, Лі вирішив скинути решту баласту — відтепер єдиним засобом керування кулею залишався газовий клапан. Піднятися він уже не міг — лише знизитися.
Аеронавт почав удивлятися в бурхливе повітря й нарешті розгледів темне громаддя гір на тлі трохи світлішого неба. Знизу долетіло якесь ревіння та шипіння, схоже на удари прибою об кам'яний берег, але Лі знав, що це вітер рве крону дерев — вони вже були над лісом! Отже, вони долетіли швидше, ніж він очікував.
І тепер не слід було баритися з приземленням. Лі був надто спокійним від природи, щоб гніватися на долю — зазвичай він лише зводив брови та коротко вітав те, що вона йому давала. Але цього разу він відчув, як його охоплює розпач, адже саме те, що йому слід було робити за такої ситуації — летіти перед бурею, щоб вона пронесла кулю над лісом, — було гарантією того, що їх просто застрелять.
Він підхопив Гестера, запхнув його собі за пазуху та застебнув полотняну робу на всі ґудзики. Груман тихо сидів у своєму куті, а його деймон зі скуйовдженим пір'ям настовбурчився на кільці, увігнавши пазурі глибоко у шкіру — вітер наче намагався віднести його геть.
— Спробую приземлитися, докторе Груман! — вигукнув Лі, перекриваючи ревіння вітру. — Встаньте та приготуйтеся зістрибнути. Тримайтеся за кільце, а коли я покличу вас, вистрибуйте з гондоли.
Груман послухався. Лі вдивлявся то вперед, то вниз, стежачи за кожним нечітким обрисом, що його висвітлювали блискавки, та моргаючи, коли дощ бив йому в очі, — налетів шквал, і краплі, що за розміром і вагою нагадували гравій, барабанили по балону так, що грому майже не було чути.
— Чудово! — прокричав він. — Ви зчинили прегарний шторм!
Він смикнув за шнур газового клапана, відкриваючи його, і газ зі свистінням почав виходити. За хвилину там, де тільки-но була гладка сфера, був уже зморщений, за формою схожий на довгастий лимон мішок.
Гондола смикалася та хилилася так, а пориви вітру були настільки сильними, що важко було сказати, чи вони знижувалися, чи, може, їх піднесло високо в небо. Але потім Лі відчув, що вони різко зупинилися, та зрозумів, що металевий захват на канаті зачепився за якусь гілку. Це була лише тимчасова перешкода — гілка відразу зламалася, — але вона показала, що невдовзі з'являться інші.
Він вигукнув:
— П'ятнадцять футів до крони лісу!
Шаман кивнув.
Тоді вони відчули ще один поштовх, цього разу набагато різкіший, і їх з розмаху відкинуло на борі гондоли. Лі чекав на щось подібне й відразу понови в рівновагу, але Грумана сила удару застала зненацька Утім, він не випустив кільця, і Лі побачив, що він непохитно стоїть на своєму місці, готовий будь-якої миті вистрибнути.
За секунду кулю стусонуло так, що всі її частини аж заскиглили — захват відшукав гілку, що нарешті зупинила їх політ. Гондола відразу нахилилася та врізалася у верхівки дерев; почулися удари по ній мокрого листя, тріск гілочок та хруск більших гілок, і за мить Лі Скоресбі зрозумів, що вони вже не рухаються — можливо, лише тимчасово.
— Ви ще тут, докторе Груман? — вигукнув він, бо побачити щось не можна було.
— Ще тут, пане Скоресбі.
— Поки що не рухайтеся, а я спробую з'ясувати ситуацію, — проговорив Лі. У бік гондоли бив вітер, і Лі відчував, що вони потроху просідають — мабуть, те, що їх тримало, поступово піддається під вагою кулі.
Балон був уже майже порожнім, а тому, наче вітрило, ловив пориви вітру, і їх усе ще тягло вперед. У голові Лі промайнула думка перерізати стропи, але ж балон усе одно не полетів би — він міцно зачепився за гілки, і завтра переслідувачі легко відшукають місце їхнього приземлення. Тож краще було спробувати затягти його в гондолу.
Знову вдарила блискавка, і за секунду пролунав гуркіт грому. Центр шторму перебував наразі в них над головою. Спалах освітив стовбур дуба з величезним білим шрамом там, де від нього відламалася гілка — але відламалася лише частково, адже гондола стояла на ній майже в тій точці, де вона відходила від стовбура.
— Я скину канат та спущуся по ньому, — прокричав Лі. — Коли ми відчуємо під ногами землю, то подумаємо, що робити далі.
— Я полізу за вами, пане Скоресбі, — відповів Груман. — Мій деймон повідомляє мені, що до землі сорок футів.
Цієї миті Лі чи то побачив, чи то відчув, як яструб, змахнувши могутніми крилами, сів на борт гондоли.
— Він може відлітати від вас так далеко? — спитав здивований аеронавт, але відразу викинув це з голови та зайнявся канатом: як слід прив'язав його спочатку до кільця для строп, а потім до гілки. Тепер навіть якби гондола впала, вона повисла б у повітрі.
Здається, у какофонії, що вирувала навколо них, з'явився новий звук? Він прислухався і дійсно почув мотор цепеліна — можливо, навіть кількох. Важко було сказати, як високо чи в якому напрямку той летів, але звук тривав приблизно хвилину, а потім зник.
Шаман нарешті досяг землі.
— Ви це чули? — спитав у нього Лі.
— Так. Здається, вони підіймаються вище в гори. Вітаю вас з успішним приземленням, пане Скоресбі.
— Це ще не все. Я хотів би до світанку сховати балон у наметі, бо в іншому разі місце нашої посадки буде видно з відстані декількох миль. Ви здатні на фізичну працю, докторе Груман?
— Скажіть мені, що робити.
— Я залізу в гондолу та спущу вам деякі речі, зокрема намет. Ви можете поставити його, а я тим часом спробую зняти та сховати балон.
На все це пішло чимало часу, й одного разу ледь не трапилося лихо — гілка, що втримувала гондолу, нарешті зламалася, і Лі разом із корзиною полетів униз. Але падіння тривало недовго: газовий балон і досі був зачеплений за верхівки дерев, і це втримало гондолу над землею.
Насправді це падіння можна було навіть назвати вдалим, бо тепер завдання сховати кулю дещо полегшилося — нижню частину балона затягло всередину крони. У спалахах блискавок Лі виліз на верхівку та, смикаючи, тягнучи й розрізаючи тканину на шматки, врешті-решт прибрав балон униз.
Вітер усе ще розгойдував і струшував верхівки дерен, але, коли Лі вирішив, що він не зможе більше нічого вдіяти, буря почала вщухати. Аеронавт спустився на землю та побачив, що Груман не лише поставив намет, а й розпалив під ним багаття й наразі готував на ньому каву.
— Це магія? — поцікавився мокрий та змерзлий Лі після того, як заліз до намету та взяв гарячу кружку, подану Груманом.
— Ні, за це вам слід подякувати бойскаутам, — від повів Груман. — У вашому світі є бойскаути? Дуже корисна школа. З усіх способів розпалити багаття найкращий — це скористатися сухими сірниками. Я ніколи не подорожую без них. Ми могли б розпалити вогонь і на гіршому місці, пане Скоресбі.
— Здається, знову цепеліни?
Груман глянув угору, Лі також прислухався. Ні, він не помилився — тепер, коли дощ ущух, розчути звук мотора було легше, ніж до того.
— Вони вже вдруге пролітають над нами, — сказав Груман. — Де ми, вони не знають, але знають, що ми десь неподалік.
За хвилину в тому напрямку, куди полетів цепелін, вони побачили якесь мерехтіння. Воно було не таким яскравим, як блискавка, але тривалішим, і Лі зрозумів, що це освітлювальна ракета.
- Предыдущая
- 61/69
- Следующая