Смерть малороса або ніч перед трійцею - Мухарський Антін - Страница 12
- Предыдущая
- 12/23
- Следующая
«Обережно, не розбийте!» — завбачливо попередила його, коли він, вкладаючи пляшки до пакету, сильно цокнув горлечком безалкогольної «Балтики» по пляшці «Чернігівського».
«Та уже как-то разберусь і без вас», — зневажливо проказав до неї Лесик.
«Ну, ну…» — якось недобре посміхнулася продавщиця і пішла углиб магазину.
Наталка, незважаючи на те, що у моніторі лептопа якраз крутилася сцена, як Гаррі обирає собі чарівну паличку, сиділа у фотелі неподалік, оголивши довершені свої колінка і, тримаючи підшивку газети «Бульвар», читала статтю про заміжжя Наталки Могилевської.
«Ну й борова собі знайшла! — прокоментувала фотографію співачки з нареченим. — А що це у вас «Бульвар» весь у плямах якихось жовтих? — вказуючи на обкінчані сторінки, з подивом запитала у Леся.
«А то таке, фігня якась, може клей якийсь, бо старий нещодавно шпалери у кімнаті підклеював… — ну не пояснювати ж дитині про лікувальний ефект прямого масажу передміхурової залози, чесне слово… — Тримай своє пиво! — відкоркувавши, протягнув їй пляшку, забираючи підшивку.
«Мерсі, — зовсім в дусі дівиць з благородного пансіону озвалася Наталка і, закинувши навзнак голівку, напівприкривши очі, приклала пляшку до вуст…
Того суботнього вечора напередодні Зелених свят вечірнє сонце, неухильно котячись за обрій, з усіх сил чіплялося за сосни і дуби мотовилівського лісу, аби підглянути хоч краєчком промінчика за тим, що відбувається у хаті старої Корженчихи, в якій тридцятип'ятирічний письменник-малорос, відверто зваблював неповнолітню ровесницю української незалежності Наталку Гордієнко.
Спершу він зваблював її пивом і розмовами про справжню суть Шевченка — старого збоченця, алкоголіка маразматика, посереднього художника та брехливого поета, а на сам кінець розказав історію про усіх чотирьох його наречених: і про п'ятнадцятирічну (майже така, як ти!) артистку Піунову, в яку він був закоханий, і про простих селянських баб Довгополенко і Полусмак і про стару діву Тарнавську. І тільки після другої пляшки пива, що її заковтнула за тими розмовами мала Наталка, наважився таємничим шепотом розповісти про те, як Великий Кобзар хворів на «пагану хворобу», яку підчепив у публічному домі… А коли за тими всіма, розповідями з напиранням на певні фізіологічні особливості чоловічого організму, вона випила і третю пляшку і взялася до четвертої, він і наважився торкнутися її оголених колінок… Вона, здається й нічого не помітила, сиділа собі слухала, а він тим часом, вмостившись біля неї у розлогому фотелі, і, майже посадивши її собі на коліна, гарячими вустами шепотів прямо у вухо: «А ще, уявляєш, він любив малювати себе голим… ій-бо, якийсь ексгібіціоніст цей Шевченко! Уявляєш, є у нього такий малюнок, де він зовсім голий, мов той Аполлон, в якомусь ідіотському капелюсі з палицею у руках іде берегом моря… А яйця собі намалював просто гігантські, майже до коліні» — на тих словах він узяв вільну від пляшки Наталчину руку і поклав собі у міжніжжя, де під адідасівськими спортивними шортами дибився його статевий член… Вже так якось сталося, що його губи сповзли від Наталчиного вуха до вуст і вони почали «зажиматися» і цілуватися, аж поки Лесь, дивно протяжливо замугикавши, не скінчив прямо у труси.
«Курити хочеться!» — важко дихаючи прошепотіла Наталка, коли дядько Лесь відвалився від неї на спинку фотеля, якось дивно сопучи, — Вам що, погано?»
«Ні, мені добре, мені дуже добре… Хочеш шоколадку?»
«Ні, хочеться курити…»
«На от, тримай цигарки, які ти замовляла, а я зараз прийду… Можеш курити прямо тут, попіл стряхуй у порожні пляшки…»
Поки Наталка курила, Лесь нашвидкуруч, поміняв спортивні шорти на спортивні штани, і вже за пару хвилин знову вийшов на веранду з пляшкою вина у руках. Події розгорталися так, що і йому теж конче закортіло випити алкоголю… Адже дві порожні пляшки безалкогольної «Балтики» які він без задоволення вицмулив впродовж своїх «шевченківських лекцій», йшли в явному розрізі до тих подій, що відбувалися на веранді.
Сонце тим часом вже впало за небокрай, і над усім селом розлилися фіолетові сутінки. Завели своїх пісень статевозрілі цвіркуни, запурхали у шлюбному танку між деревами хуткі кажани, розриваючись від любовного шалу, в лісах закували зозулі, парувалися змії на болотах, жаби на ставу, парувалися комахи і жуки — уся навколишня біосфера була сповнена тією первісною, магічною еротикою, яка електризувала повітря бажанням зливатися у обіймах пристрасті.
«Я не буду вмикати світло, добре?» — запитав Лесь, відкорковуючи пляшку і спостерігаючи, як у напівтемряві, то спалахує, то знову гасне кінчик її цигарки.
«Еге ж, — озвалася вона, і в тому «еге ж» Лесь прочитав її згоду не тільки на темряву, а й на продовження того, що не було закінчено в розлогому фотелі.
Вони сиділи на веранді до півночі. За цей час Наталка допила своє пиво, а Лесь своє вино. Із палким захватом, гаряче і пристрасно розповідав він їй свої «малоросійські легенди» про те, як Богдан Хмельницький «просрав Україну», про те, як Єкатерина Друга насправді не погубила, а врятувала запорізьке козацтво, про маніяків-гайдамаків, що ґвалтували всіх панянок старших 12 років, та смаженими їли жидівських дітей, про царя Миколу Першого, що й побудував Київ. Паралельно із своїми «розповідями» він пестив молоде дівоче тіло і у якийсь момент встиг дістатися того самого заповітного місця, яке його вабило найбільше і де під паростями молодого винограду… Ну, ви розумієте! Але буквально за якусь долю секунди, Наталка ухопила його за руку і відвела її вбік: «Не треба туди лізти!» — наказала суворо і рішуче. І він продовжив у вже звичному ритмі розповідати їй потаємну історію України-Русі, думаючи тільки про одне, як би так зробити, щоб мала у нього відсмоктала.
Згодом, розповідаючи про п'яних нащадків повії-Роксолани, він дійшов до такого рівня сексуального напруження, що геть збожеволівши від чуттєвих бажань, узяв Наталчину руку, і запустивши її до себе у штани, почав дрочити набубнявілий статевий орган її рукою. Рукою розбещеної від «малоросійських оповідань», очманілої від «історичної правди» і геть бухої неповнолітньої дівчини.
Ще б мить і він би скінчив вдруге за сьогоднішній вечір, але з двору почувся страшний грюкіт.
«Наталко, Наталко, ти тут, зараза мала!? Давай, виходь швидко, я знаю, що ти тут, мені Катя сказала, що бачила тебе!!! Виходь швидко, бо зараз міліцію викличу!!!» — то Наталчина баба Люба грюкала у дерев'яні ворота своїм костуром.
Після слова «міліція» член у Леся миттю опав, а Наталка сіпнулася у фотелі, оправляючи розхристану сукню, і здивовано кліпаючи очима, мовби не розуміючи де вона і що з нею сталося.
«Сиди тихо! — наказав їй Лесь, — нікого нема вдома! Погрюкає і вгомониться… Піде вона — підеш і ти…»
Але стара не бажала вгомонитися. Ба більше, до неї приєдналися сусіди, що жили на протилежному боці вулиці, вже згадувані вище Василь Денисович і тьотя Катя.
«Та я ж кажу, вона там, бо я весь цей час, сиділа на веранді і дивилася, чи не виходила вона від того «письменника». Що вони там робили один Бог знає!» — це вже казала тьотя Катя.
«А я от зараз перелізу через паркан і подивимося, що вони там робили» — Василь Денисович зашарудів старим штахетником, примірюючись, як би так перебратися на інший бік загорожі.
«Я пішла…» — схопилася Наталка.
«Зажди, тримай пляшку… Скажемо, що пили безалкогольну «Балтику»… І от на тобі ще «Кобзар»… — Лесь прожогом кинувся у спальню і навпомацки знайшовши Шевченків фоліант, тицьнув його в Наталчині руки. — Ні, краще пляшку давай мені, а сама йди так!»
«Агов, бабо, що сталося? Чого ви так шумите… Ми з Лесем… як вас по-батькові? — спитала пошепки, озирнувшися ще на веранді.
«Олексійович».
«Ми з Лесем Олексійовичем Шевченка вивчали!»
«Я тобі дам і Шевченка і старого підараса Леся Олексійовича, що до малих дівчат пристає! Як завтра братам твоїм скажу, то вони твого «вчителя» на друзки порубають і ще живого в лісі закопають!»
- Предыдущая
- 12/23
- Следующая
