Месопотамія - Жадан Сергій - Страница 30
- Предыдущая
- 30/58
- Следующая
— З усіма відразу? — не зрозумів Юра.
— З усіма по черзі.
— Любиш бокс? — поцікавився Юра.
— Ладно тобі, — образилась Алла.
Юра докурив, повернувся в палату. Сказав, що сусіди нервують, коли він не ночує вдома.
Кілька днів її не було. Юра пішов до лікаря — той пояснив, що відпросилася, щось із батьком. Юра уявив, як вони на пару з вітчимом стоять і розмовляють із фруктовими деревами. Добре було б справді її забрати звідси, подумав. А то як студенти — спимо на розкладачці. З іншого боку, востаннє жінка затрималась у нього на довший час років п'ять тому. Забрали її санітари. Юра не був певен, чи готовий до аж настільки серйозних стосунків.
Молодий заспокоївся, тримав свої образи та підозри при собі. Юри уникав, більше спілкувався з циркачем. Циркач, своєю чергою, молодого оминав, чіплявся до Юри, а коли той брався за «Національну географію», волів просто походити коридорами, заважаючи персоналу.
Десь ближче до середини липня знову заявився Жора. Прийшов просто з аптеки, з нічної зміни, ще до обходу. Викликав Юру свистом, ховався за деревами. Тіні зранку падали густо й холодно, Юра звично знайшов сорочку, обережно, щоби не розбудити сусідів, вийшов надвір. Жора привітався, потягнув Юру в тінь. Розповів, що Чорний нервує, знову приходив до його старого, погрожував. Старий, ясна річ, не злякався, але з Чорним були ще двоє. Обіцяли наступного разу спалити будинок. Вони ж спалять, переконано говорив Жора, їм можна, вони ж пожежники.
— Ти б віддзвонився Чорному, поговорив би, — наполягав він.
— Шо ти так напружуєшся? — не зрозумів Юра. — Тебе Чорний просив?
— Іди ти на хуй, — образився Жора. — Про старого подумай.
— Ладно, — відповів Юра, прощаючись, — подумаю.
Ну, а що тут думати? — думав він. Потрібно вибиратись. Потрібно домовитись із лікарем. Потрібно заспокоїти молодого. Потрібно вирішити щось з Аллою-Акулою. Потрібно поговорити з Чорним. З іншого боку, ну що він зробить, Чорний? Ну, спалить старого. Юра сам бензину на розтопку принесе. Звикли ми всі скаржитись, думав він про себе, розслабились. Усе через родинні проблеми. Що за батьки? Один бичує, інший із деревами розмовляє.
Сусіди мовби чекали, коли він повернеться. Щойно зайшов до палати, Валера вистромив голову з-під ковдри, а молодий, навпаки, під ковдру заховався. Юра сів поруч із циркачем.
— Так що ти там про першу дружину розповідав? — запитав, поплескавши старого по коліну.
Валера пожвавився, остаточно прокинувся, прокашлявся, сів поруч із Юрою.
— Моя дружина, — почав, — була, до речі, місцевою знаменитістю. Повечеряти з нею в ресторані було за честь.
— А тигрів вона із собою на вечерю брала? — не повірив Юра.
— Ну що ти, — образився старий, — я ж серйозно. Я коли поступив у трупу, вона на мене навіть не дивилась. У неї був такий вибір! Я її з першого погляду полюбив. А потім ми втекли, ну, я розповідав. Мене, правда, ненадовго вистачило. Молодий був, розгубився. Слабак.
— А потім? — запитав Юра.
— А потім я її втратив. Сам винен, все розумію. Просто не втримав її.
— У сенсі страховки? — не зрозумів Юра.
— У сенсі пішла вона від мене. На гастролях.
— Що за гастролі?
— У соціалістичній Румунії. Ми там місяць терлися серед румунів. Я був молодий, самовпевнений, зовсім не розумів, що мені треба, чого хочу. Забував про неї, займався собою. Вона це відчувала, якийсь час намагалася все виправити, але я нічого не хотів чути. Думаю, усе змінилось після того, як ми повернулися з Криму. Вона побачила, що я слабак, що легко відступаюсь, що не буду за неї гризти землю. Не сказала нічого, але зрозуміла. А потім на гастролях у них раптом почалося з одним із наших, з адміністрації. Я навіть не встиг нічого зробити. Повертались вони разом. Я хотів звільнитись. Але знову ж таки не наважився.
— Да, Валер, — поплескав його по плечу Юра. — Хто ж так робить?
Валері, схоже, подобалось, що весь час говорили саме про нього. Навіть молодий вистромився з-під ковдри й печально слухав любовні історії старого.
— Так і є, — погодився Валера. — Думаєш, я сам не знаю? Навіть згадати соромно. Живеш із нею, думаєш, що це надовго, що все гаразд. Перестаєш її помічати, забуваєш про те, що все може легко й швидко змінитись. А одного разу саме так і стається. І ти не розумієш, а що ж змінилося. Де я помилився? І починаєш звинувачувати всіх навколо. Хоча ніхто, крім тебе, ні в чому не винен. Починаєш робити дурниці. Намагаєшся все виправити, намагаєшся все забути. А як можна виправити те, чого вже немає? І як можна про все забути? Ніяк. Не можна втекти від себе. Не можна втекти від своєї печалі.
Старий щось зовсім розклеївся, Юра подумав, що не варто було з нього все це витягати. Краще вже говорити про зебр. Хотів підвестись, але Валера легко притримав його за лікоть.
— Узагалі ці гастролі… Це ж зовсім інший час, інші порядки. Про нас там просто забули. Відпрацювали місяць, почалась зима, треба повертатись. Адміністрація собі зникла, а нас лишили. Навіть бензину не було — наші його місцевим увесь продали.
— Так ви б на зебрах назад, через перевали, — пожартував Юра. Але, поглянувши на розпачливе губате обличчя циркача, виправився: — Ну, себто на конях.
— Куди там, — гірко відповів той. — Вони ж у нас не тяглові.
— Як у Месопотамії, — сказав Юра.
Розмова обірвалась, бо й додати було нічого, і наговореного виявилося забагато. І всі сиділи, чекаючи обходу й не знаючи, чим зайнятись. А коли до палати разом із лікарем зайшла Алла, котячи перед собою возика з ліками, все стало зовсім погано — так це було невчасно й недоречно. А найгірше, що за ними пхалась мама Сані, не відстаючи від лікаря ні на крок, щось у нього випитуючи й чогось від нього вимагаючи. Обличчям лікаря гуляв нервовий рум'янець, він постійно, хоч і занадто м’яко, повторював мамі, що сюди заходити не можна, що це заборонено, що це небезпечно врешті-решт. Але мама натягла на лице пов'язку й не зважала на жодні заборони, а лікар був надто делікатною та інтелігентною особою, аби вигнати її на очах сина-футболіста. У палаті мама зовсім осміліла й почала хазяйнувати. Відразу ж підсіла до молодого, потріпала його по загривку, почала діставати цукерки та печиво й питати про самопочуття. Була вона вчителькою, і подібна була на вчительку, і поводилась, як типова вчителька: навіть коли питала про здоров'я, виникало відчуття, що за неправильної відповіді отримаєш погану оцінку. Молодий нервував, спочатку відмовчувався, потім пошепки просив маму не заважати лікарям, кидав принизливі й пронизливі погляди в бік Валери, аби той заступився, упівока спостерігав за реакцією Юри, боявся подивитися на сестричку й страшенно знічувався, відповідаючи лікарю. А мама лікаря ніби й не помічала, поводилась, як на контрольній, лише й чекала, коли лікар з Аллою вийдуть, залишивши її наодинці із сином. Тож коли Алла приступила до молодого й висипала йому в простягнуту долоню (вона помітила, як дрижать у нього руки, помітила краплі нервового поту, встигла побачити синці під очима, зрозуміла, що він погано спить, що йому тут узагалі недобре, що він би з радістю звідси втік, але куди втечеш — удома мама, і не зрозуміло, де краще: тут, поміж трупів, чи там, з її любов'ю; встигла помітити все це за якусь мить, встигла здивуватись і запам'ятати) з десяток таблеток, мама, не звернувши на неї жодної уваги, почала діставати з-під ліжка синові шкарпетки, сварячи того за неорганізованість і неохайність. Алла спробувала перевести все це на жарт і навіть усміхнулась їм так, як вона могла, своєю неймовірною посмішкою, й аж тут малого порвало: надто довго сиділа в ньому ця пружина, надто сильно підтискала вона серце, виштовхуючи його з грудей, надто довго він стримувався, надто багато від нього вимагали. Місяць на цій койці, з цими мудаками, один із яких давно впав у маразм, вигадуючи різну хуйню про зебр і антилоп, а другий, блядь, узагалі ставився до нього, як до урода, так, ніби він, блядь, тут крайній і має за все відповідати, так, ніби до нього, сука, можна ставитись, як до пацана, не помічаючи, блядь, упритул, на хуй! Молодий вибив мамі з рук ці йобані шкарпетки, запустив печивом об стіну (лікар устиг відхилитись, Юра здивовано підвівся) і зайшовся криком, пояснюючи цій ідіотці, щоби його, блядь, не чіпали, щоби залишили його, блядь, у спокої, що він, блядь, сам, на хуй, розбереться зі своїми шкарпетками, і щоби вона, стара ідіотка, валила звідси й більше не приходила.
- Предыдущая
- 30/58
- Следующая
