Чарівний талісман (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич - Страница 26

• Предыдущая
• 26/56
• Следующая

— Тож-то й воно! Надто вже гарне. Неприродно, — скривився Гелій Борисович.

— Операторові подобається, режисеру подобається, мені подобається… Це головне А дивіться, які типажі! Ми тут ще й головного героя знайдемо, — Курнатовський жестом показав на Журавля й Марусика.

І спершу жінка, а за нею й чоловіки попрямували до хлопців

— Здрастуйте, хлопці! — підкреслено щирим голосом, яким завжди розмовляють городяни з сільськими хлопцями, привіталася жінка.

Чоловіки мовчки кивнули.

Марусик і Журавель чемненько підвелися з колодок. Марусик був у цю мить як з хреста знятий

— Ми з кіностудії, — сказала жінка. — Я — режисер. Це — головний оператор Це — художник А це — директор картини. Знімаємо фільм для дітей Про пригоди сільських хлопчаків Шукаємо натуру, тобто село, де б можна було проводити натурні зйомки І кандидатів на ролі заодно шукаємо Як тут у вас, є гарні хлопці, жваві, з характером, щоб і в самодіяльності виступали, і вчилися добре? Га?

Хлопці перезирнулися

— Та що там питати! Оцей, по-моєму, за типажем абсолютно підходить, — Курнатовський кивнув на Марусика. — Точно за сценарієм Кирпатий, веснянкуватий… Абсолютно

Тепер уже перезирнулися кіношники.

Довготелесий оператор глянув на Марусика і підняв угору одну брову Що це мало означати — чи схвалення, чи сумнів, — важко було сказати…

Щуплявий художник Гелій Борисович підбадьорливо усміхнувся Марусику — теж невідомо, чи співчуваючи, чи вітаючи його

Марусик, здавалося, от-от знепритомніє.

— А що? Можна. Спробуємо Спробуємо, — лагідно промовила режисерка. — Як твоє прізвище, хлопчику? Ім'я, адреса… — Вона вийняла з кишені джинсів блокнота Директор Курнатовський запобігливо простягнув їй авторучку.

Прізвище, ім'я і адресу Марусика сказав Журавель. У самого Марусика відібрало мову.

…Вже давно розвіялася пилюка після того, як поїхали кіношники, і Бровко вже замовк, заспокоївся, заліз у будку, а Марусик усе ще не міг прийти до тями

Він важко дихав широко розкритим ротом, наче риба, щойно витягнута з води.

— Ти що? Отетерів від щастя, чи що? Схаменись! — Журавель ляснув його долонею по спині

Але Марусик не зреагував Не на жарт наполошений, Журавель ляснув його ще раз — з усієї сили Марусик поточився, мало не впав, і нарешті вимовив пересохлими губами:

— Жа… жаб'яча лапка…

— Що? — Журавель відчув, як у нього похололо в животі

— Жаб'яча лапка, — повторив Марусик і перевів на Журавля скляний погляд. — Я ще вчора подумав, чого мені найбільше хотілося б. І вирішив — мабуть, стати кіноартистом. І от, бачиш…

— Тю! — тільки й зміг вимовити Журавель.

Аж тут почулося диркання мотоцикла, і до воріт під'їхали Сашко Циган з батьком

Батько зсадив Сашка біля хлопців, розвернувся і зник за курявою

Сашко Циган був обвітрений, розчервонілий, радісно збуджений.

— Здорові будьте, хлопці! — бадьоро вигукнув він і раптом, пильно глянувши на них, здивовано підняв брови вгору. — Що це ви якісь, наче вас із криниці тільки що витяти? Що трапилося?

І Журавель, збиваючись, почав розповідати, що саме трапилось

Сашко Циган слухав, і на обличчі його мінялася, як то кажуть, ціла гама переживань: і здивування, і захоплення, і жаль, що його не було в цей час, і, не будемо приховувати, заздрість до Марусика.

На закінчення Журавель поспішив додати:

— Не хвилюйся, ні я, ні ти за сценарієм не підходимо За сценарієм їм треба веснянкуватого, кирпатого, саме такого, як Марусик

— Гм… — задумливо гмикнув Сашко Циган. — Так кажеш, питали, чи є в нас гарні хлопці, жваві, моторні, з характером, щоб і в самодіяльності виступали, і вчилися добре, і взагалі… — Сашко Циган звузив очі — А про Гришу Пасічного ви не сказали?

Марусик густо почервонів і одвернувся. Журавель розгублено усміхнувся, глянув на Марусика і знизав плечима.

— Ну ви кадри! Я вам кажу!

Гришу Пасічного знало все село. Жодного свята не було, жодного вечора, щоб Гриша не виступав у художній самодіяльності І як виступав! Такого успіху не мав ніхто. Ні наш гарбузянський соловейко — переможниця районної олімпіади доярка Ганна Тертична (колоратурне сопрано), ні баяніст — комбайнер Мирон Кандиба, ні акробати-механізатори брати Затягайло (Іван, Павло і Олександр)…

Коли тільки оголошували: «А зараз виступить Гриша Пасічний», — зал уже вибухав оплесками І цей хлопчина таке виробляв, таке виробляв на сцені — глядачі аж боки рвали, за реготом не чути було половини слів А слова у виступі Гриші Пасічного мали неабияке значення. Тому що номер його називався «Художнє читання». Він читав гуморески Остапа Вишні, уривки з повісті Івана Микитенка «Гавриїл Кириченко — школяр», оповідання Панаса Висікана та інші смішні речі Здавалося, на сцені не один кирпатий веснянкуватий п'ятикласник, а цілий театр сатири То був талант, справжній талант! Як то кажуть — од бога

— Не згадати Гришу Пасічного — це, знаєте… — презирливо скривився Сашко Циган.

Журавель знову розгублено усміхнувся, глянув на Марусика Той червонів дедалі більше. Не дивлячись на Цигана, він пробурмотів:

— А де… де його було шукати?. І взагалі… вони ж поспішали… ті кіношники

— Не напускай туману в очі! — одрубав Сашко Циган. — Скажи, що сам хотів Сам випхався Слави забажалося. Не думав я, що ти такий… Артист!

І тут раптом Марусика прорвало:

— Ти… ти сам, а не я… Ти просто заздриш, що не ти… що не тебе… Звик завжди командувати, бути першим, а тут… Хтось йому, бач, носа втер Просто заздриш! І все!

Сашко Циган розгублено завмер Журавель зі здивованим переляком позирав на Марусика

Це був справжній бунт. Уперше в житті Марусик підняв голос проти Сашка Цигана. Та ще й як підняв!

Що це буде зараз?

Сашко Циган зблід, потім почервонів, потім знову зблід.

— Ну… ну… ну й пень… Я заздрю! Йому! Ха! Та… та хай тобі жаби в болоті заздрять! Та я… та я після цього й знати тебе не хочу! Все! Ти мені більше не друг! Щоб і стежку забув до мене!

Він круто повернувся й пішов геть.

Журавель якусь мить розпачливо дивився йому вслід, потім обернувся до Марусика:

— Нащо ти так?

— А чого ж він? Чого? Завжди… Завжди давить… Йому все можна, а іншим нічого Набридло! Набридло! Проживу й без нього! Що я йому — горох при дорозі: хто йде, той скубне Я теж людина А ти… біжи за ним, як тобі його жаль! — І Марусик теж повернувсь і теж пішов геть. Тільки в інший бік.

Журавель стояв і отетеріло крутив головою то на Сашка Цигана, то на Марусика

Отак несподівано, неждано-негадано, ні сіло ні впало побили горшки хлопці.

Ця новина, дорогі друзі, вразила мене, можна сказати, у самісіньке серце Я в голову не клав, що таке може статися.

З дитинства, з немовлячого, сказати б, віку були вони разом Не без того, звичайно, що іноді й сварилися, чубилися, билися навіть, але до вечора вже й мирилися

Та цього разу вечір миру не приніс. Ні вечір, ні наступний ранок, ні день, ні знову вечір… Та й другий день, і третій, і четвертий…

Журавель робив відчайдушні спроби помирити їх, але ті спроби лопалися, як бульки на воді.

— Ач, роги показав! Я йому ті роги вкручу! Ще засвербить йому в носі! — цідив крізь зуби Сашко Циган і ні про яке замирення не хотів і слухати.

Марусик теж бурмосився:

— Не хочу-у!. І все! Не хочу-у!.

Журавель розривався навпіл Половина тягла до Сашка Цигана, половина до Марусика.

А головне, розривалося його серце Бо він бачив, що хоч і приндилися його друзі, але обидва переживали страшенно.

Так-так, і Сашко Циган теж.

Думають, що як ватажок, то вже й не переживає, зневажає всі тонкі почуття Та нічого подібного! Та, може, ватажки важче переживають, ніж неватажки. Бо й поплакати не можуть, не дозволяють собі А переживання, які приховуються, тамуються в серці, завжди важчі за ті, що вибалакуються, вискаржуються на людях.

• Предыдущая
• 26/56
• Следующая