Книга веселих порад - Чорногуз Олег - Страница 10

• Предыдущая
• 10/29
• Следующая

Одне слово, милішого створіння в житті своєму не стрічав. Так минуло з півроку. Я вивчив усю гаму його кольорів. Здавалось, у природі не існує такого відтінку, якого б не набирав Шумайда (це його прізвище).

Якось Шумайда приніс до нас у відділ чергову скаргу про те, що в районі вінницьких Вишеньок досі немає громадської туалетної, а від цього, мовляв, дерева в'януть. Мене якраз не було, а скарги він персонально вручав тільки найстаршому.

— Де Петро Семенович? — запитав Шумайда.

— А він більше не працює, — відповів мій заступник. Не знаю, якими тоді барвами заграло обличчя Шумайди, але коли він вискочив із кабінету й ледь не збив мене з ніг на сходах, у нього був вигляд гранітної скелі. Шумайда пройшов повз мене, як проходять військові крейсери повз буйок, що зірвався з якоря.

Наступного дня я запримітив Шумайду на майдані Поповича, біля газетного кіоска. Це було його улюблене місце. Тут ми з ним часто стрічались, і я знав, що варто мені з'явитися на горизонті, як Шумайда (в мене досі таке враження, що він міг би легко мене помітити через бетоновану стіну) вискакував із-за кіоска і, знімаючи картуза, біг мені назустріч.

Цього разу Шумайда наче осліп.

«Що з ним? — подумав я — Невже не розглянули останньої скарги Шумайди про те, що на П'ятничанах собаки ходять без намордників, у той час як у Калинівці зареєстровано пса, що сказився».

Я вирішив підійти до Шумайди сам. Але яким було моє здивування, коли Шумайда, накульгуючи, почав набирати швидкість кур'єрського поїзда. Доганяти його, я, зрозуміло, не став.

З того часу минув тиждень. Я переїжджав жити до Києва. Забіг на базар, у районі Каліччя, щоб купити кілограм-другий яблук. Раптом, наче з-під прилавка, вискочив Шумайда.

— Петре Семеновичу, дорогий!

Я глянув на нього. Він покрився ніжно-оксамитовим тоном осінніх незабудок.

— Ай-яй-яй! — протяг він. — Такого від вас ніколи не чекав. Ніколи не думав, що ви станете таким!

Я ще раз глянув на Шумайду. Обличчя його набрало кольору осіннього листя з бурячковими прожилками.

— Чому ж ви не признаєтесь, що переїжджаєте до Києва? Тепер на таких, як Шумайда, ви й дивитись не хочете.

Я подивився. Шумайда покрився безкольоровим лаком. Продавець подав мені яблука. Обличчя Шумайди заграло бронзою. Яблука я загорнув у білий папір. Шумайда став як крейда. Ми попрощались.

Я Шумайді нічого не відповів. Він став як попіл. Такого кольору в Шумайди я ніколи не помічав.

Оце і все. Тепер висновок: перед тим, як надумав вивчати вітрини при зустрічі з колишнім керівним товаришем, не забудь (ці слова прошу дати крупним шрифтом), НЕ ЗАБУДЬ поцікавитись, чи Петра Семеновича не звільнили часом для того, щоб підвищити. Поцікався, а тоді вже сміливо обходь його хоч десятою дорогою.

Видатні вчені стверджують, що на кожну дитину неодмінно має щось впливати. Від цих упливів і залежить її майбутнє. Тому батьки, які знають «секрети» впливу, вже зараз упевнено заявляють:

— Ох, у мене й урвитель росте!

Або:

— Це не інакше як Леонід Жаботинський чи Іван Піддубний буде!

Або:

— Погляньте, який космонавт вигнався!

Або:

— Мій якщо не стане пожежником, то неодмінно буде Шопеном!

А як ви? Чи можете ви так упевнено сказати, вже сьогодні, що ваш Юрасик стане булочником чи експедитором маслозаводу? Гадаю, ні. Саме тому я взявся за перо, щоб ви вже тепер могли визначити, ким буде ваша дитина, коли виросте, і як її для цього слід виховувати.

З біографій великих людей ми знаємо, як на майбутніх поетів-ліриків, скажімо, впливають кучеряві верби; на гумористів — горобині гнізда. На майбутніх музик (композитори, диригенти, скрипалі, бандуристи тощо) скрекотання сорок і поскрипування незмащених коліс воза. На співаків переважно впливають вечорниці та кумкання жаб на озерах.

Зовсім під інший вплив потрапляють майбутні міністри та кербуди. Якщо перші захоплюються висмикуванням пір'я в домашньої птиці (гусей, індиків та качок), то другі вибивають шибки чи смикають стріху. Майбутні ревізори та фінансисти цікавляться здебільшого чужими садками та колгоспними баштанами. Агенти Держстраху, як правило, стріляють з рогатки по горобцях та із самопалів по гавах.

Майбутні пожежники полюбляють сірники й розводять багаття за хлівом чи хатою.

Пропагандисти, лектори злизують із кислого молока сметану. Голови (різні) випасають кіз, свиней та велику рогату худобу. Полководці віддають перевагу коням і терпіти не можуть козячого молока.

Художники-абстракціоністи спеціалізуються на викраденні бовтунів, приймаючи їх за справжні яйця, а не курячу бутафорію. Анонімники й навуходоносори починають із написів у туалетних, на парканах, на стінах будинків і кінчають псевдонімом «Всюдисуще око».

У цьому відношенні особливо скривджені міські діти.

В них ні скрипучих возів, ні бантин, ні кучерявих верб, ні баштанів, ні домашньої птиці. Тому з них переважно й виходять посередині журналісти, фармацевти, адміністратори муздрамтеатрів, майстри індпошиву, метрдотелі, дамські кравці та працівники хімчистки.

Це, звичайно, жорстока несправедливість, хоч у нас усі професії потрібні й почесні. Але вся біда й нещастя міських дітей у тому, що в містах дуже багато міліції та різних спецмашин. Саме, мабуть, тому міські батьки лякають своїх дітей міліціонерами чи машиною, яка підмітає щіткою вулиці чи загрібає лапами сніг.

— Не будеш їсти — міліціонерові віддам!

— Гамай кашку, а то машина згамає. Бач, яка вона ротата! Усе жере!

Цього ви не помітите в сільських батьків. Тут переважно практикується солдатський пасок періоду першої Вітчизняної війни або батьків очкур від штанів.

Певно, саме звідси й пішло оте прислів'я: за одного битого двох небитих дають.

Отож, як виховувати сільську дитину, ми вже знаємо. Варто лише, повторюю, вибрати для неї відповідну професію й почати прищеплювати їй любов чи до верб кучерявих, чи до дупел із гніздами, залежно від того, яку професію ви обрали для свого нащадка.

А як же бути з міською дитиною? Чи є в неї ті об'єкти впливу, вражень, які має сільська дитина? Безперечно, є, й не менше. Єдиний недолік: міська сфера впливу на дитячу душу — недостатньо вивчена та описана в нашій літературі. Тому важко стверджувати, що хлопчик, який смикає дівчинку за кіски, буде неодмінно дамським перукарем. Минає півтора десятка років, дивись, а з нього виростає офіціант привокзального ресторану чи майстер фотоательє.

Отже, міські сфери впливу на формування дитячої душі вивчені або поверхово, або зовсім не вивчені. А в наш час, як відомо, батьки не мають часу займатись вихованням дітей. Робота, громадські доручення, готування обідів, відвідування гастрономів тощо. Дивись, роки пробігли, на тахті лежить якийсь патлань. У зубах сигара, у руках гітара, туфлі на босу ногу, баки з вусиками зрослися. Він щось побренькує й питає:

— А що, пахан, не упознал? Я твой синаша!

Тому моє завдання — полегшити ваші страждання і безкорисливо допомогти вам. Для міської дитини найвпливовіший об'єкт — це міліціонер. Перед початком виховання дитині слід продемонструвати, що собою являє міліціонер. Покажіть їй будь-якого міліціонера: регулювальника, автоінспектора чи слідчого карного розшуку. Для дитини все одно. Дитині аби форма. Зміст її не цікавить. А після цього з ранку до вечора кажіть:

— Не будеш слухатись — міліціонерові віддам!

Після цих слів дитина сама уявить міліціонера. Якщо цей метод ввести за систему, то, я певен, результати не забаряться: дитина й уві сні проситиме у вас манної каші й благатиме крізь сльози, що не плакатиме, аби лишень її не віддали міліціонерові. З таких дітей виростають ілюзіоністи цирку.

Це перший і дуже ефективний засіб виховання. Є й інші. Наприклад: куток (не слухатимеш — поставлю в куток), спецмашини (приклад уже наводили), тьотя (от лише не перестань, так негайно віддам тебе оцій тьоті; подивись, яка вона зла), зоопарк (не слухатимеш — відведу в зоопарк і посаджу тебе до крокодила).

• Предыдущая
• 10/29
• Следующая