Выбери любимый жанр

«Аристократ» із Вапнярки - Чорногуз Олег - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

— О, що ви, — хтось із застільників подав було голос, але франт артистично підняв руку:

— Чотири фужери і по склянці кави.

Офіціантка кивнула, намагаючись щось записати.

— Каву з молоком чи чорну? — перепитала вона.

— По-турецьки!

— Що по-турецьки? — не зрозуміла дівчина.

— Каву по-турецьки, — млосно зітхаючи, повторив молодик.

— У нас усе по-турецьки, — нарешті оговталась вона, стенула, дивуючись, плечима і пішла до сусіднього столика, мимрячи: — І борщ, і гуляш…

— Ви аристократ?! — чи то запитав, чи то похвалив опецькуватий чоловічок і відрекомендувався: — Осмоловський. Доктор наук. Селекціонер із Варшави.

— Осовський, — слідом за Осмоловським простягнув руку, мов дощечку, другий пасажир, чимось схожий на тріску, з такими пишними рудими бакенбардами, що новому пасажирові аж захотілося їх посмикати. — Кандидат наук. Теж селекціонер. Але, пшепрашам, із Кракова.

— Бжезовський, — просто і щиро посміхнувся низенький натоптуватий чоловік. — Магістр із Познані. А хто пан буде? Пшепрашам, товариш…

— Сідалковський, — чи то жартуючи, чи то наслідуючи стиль своїх супутників, промовив назнайомець і додав — Євграф. — Він вимовив ім'я так, щоб воно прозвучало як титул — «я граф», і, елегантно потискуючи кожному з них руку, красивим жестом запросив усіх сісти на місце.

— Ви є граф? — здивовано насунув на чоло густі кошлаті брови Осмоловський.

— Так, Євграф! — гукнув йому на вухо Сідалковський, але його вигук прозвучав: «Так, я граф».

Принесли шартрез і каву. Сідалковський професійно відкоркував пляшку і наповнив келихи.

— За несподівану зустріч і любов! — шляхетно підняв він келих і раптом згадав ще одне польське слово: — За пшиязнь!

— За дружбу! — відповів за всіх Осмоловський.

Підняли чарки і випили. Зелений, але екзотичний шартрез був густий, хмільний і солодкий. Каву можна було пити без цукру.

Коли допили шартрез і каву, Сідалковський, клацнувши пальцями, покликав офіціантку.

— Рахунок і посмішку!

Рахунок вона йому подала одразу, а з посмішкою на деякий час забарилась. Сідалковський недбало витяг десятку, статечно підвівся і від імені всіх сказав:

— Дякуємо! Здачі не треба!

Офіціантка подарувала нарешті посмішку, але він уже її не бачив. Осовський схопив Сідалковського за руку:

— Товаришу граф! — не без іронії, на правах ровесника, промовив він. — Ми вас запрошуємо до себе.

— О так, так, — підтримав його добряк Осмоловський. — На чарочку коньяку.

Сідалковський для годиться поламався, а за хвилину опинився в купе міжнародного вагона.

— Так ви справді граф? — знову взявся за своє, ніби це йому десь муляло, підстаркуватий і від хмільного трохи глухуватий Осмоловський.

«Я Євграф», — хотів було уточнити Сідалковський, але Осовський випередив його:

— Ви, пшепрашам, поляк?

— Пишуть, — знімаючи чорні окуляри, посміхнувся Сідалковський, — українцем. У паспорті.

— Але ви є аристократичного роду? — подаючи свою візитку, мовив Осмоловський, якому Сідалковський, судячи з усього, сподобався.

— Так. Рід є, а от напис загубився, — не без іронії відповів Сідалковський.

— Пробачте, де?

— В анналах історії! — Сідалковський на мить завмер у своїй улюбленій позі: артистично схрестивши руки на грудях, гордо поглянув на своїх супутників і замовк.

— Товариш Сідалковський жартує?

— Жартують тільки ловеласи, — відповів Сідалковський і хотів було ще щось додати, але Бжезовський витягнув пляшечку коньяку і поставив на столик.

— В ім'я дружби і взаємовиручки, — ні до кого не звертаючись, процитував сам себе Сідалковський.

— А ви заперечуєте? — здивовано глянув на нього Бжезовський.

— Навпаки: я приєднуюсь. Бо, як сказано в біблії, ніщо так не зближує людей, як горілка, коньяк і жінки.

— О! — В Осовського цей вигук несподівано перетворився із звуку на форму і застряг у розтуленому роті. — Це цікаво! — Нарешті він стулив свої тоненькі губи і, наче смакуючи фразу, повторив: — Геніально. Ви оригінал!

— Ні. Тільки копія, але її важко відрізнити від підробки, — Сідалковський так щиро посміхався, що Осовський не знав, як йому бути: гніватись чи й собі посміхатись, а тому лише хитнув головою у відповідь і подав Сідалковському склянку з коньяком.

Експрес тим часом мчав назустріч вітрам і передвечірньому сонцю, скорочуючи шлях наших героїв до столиці. Випитий коньяк збільшував кількість телеграфних стовпів, підвищував градуси і температуру тіла. Під ритмічний стукіт коліс та черговий дзенькіт склянок веселий і оптимістично настроєний Сідалковський сипав цитатами, розповідав полякам про Польщу з таким запалом і переконанням, що складалося враження, ніби він прожив там усе своє життя, а його супутники безвиїзно сиділи у Вапнярці.

Його оповідь не мала б кінця, коли б раптом поїзд не загальмував. За вікном квітнув розмаїттям голландських тюльпанів, троянд, півоній і червоним кашкетом чергового по вокзалу столичний перон.

Сідалковський, взявши валізу Осмоловського і пропускаючи його поперед себе, попрямував до виходу. Він пройшов повз здивовану чи ошелешену провідницю, яка тільки тепер помітила його.

— Гуд бай, мадам! — шепнув їй на вушко. — Іноземці запросили, а ти відмовилась від такого хлопця і п'ятірки. А тепер — усе. Я її щойно віддав міністрові торгівлі, — кивнув він на ресторан.

На пероні вирував натовп. Сідалковський стояв в оточенні своїх знайомих, задоволено посміхався і поблажливим жестом вітав чи то духовий оркестр, що ударив урочистий туш, чи то першого міліціонера, якого помітив на пероні.

Поїзд зупинився, і до їхнього вагона кинулась зграйка дівчат в українських національних костюмах, з квітами, рушниками та хлібом-сіллю. Невеличкий, схожий чимось на китайського божка, чоловічок з голосом, що нагадував звуки єрихонської труби і двічі простреленої гармошки, підійшов до Осмоловського, розцілував гостя, поцікавився:

— А хто ще з тобою, Януше?

— Ось, — кивнув головою Януш, — знайомся: Осовський, Бжезовський і… граф Сідалковський.

«Китайський божок», як охрестив його подумки Сідалковський, очевидно, не вловив в останніх словах Осмоловського іронії і, відкопиливши нижню губу, цілком серйозно відрекомендувався:

— Стратон Стратонович Ковбик. Директор «Фіндіпошу».

Сідалковський шанобливо вклонився. Стратон Стратонович зневажливо поглянув на нього і відійшов убік. Сідалковський, не почуваючи за собою ніякої вини, відповів йому тим самим.

Оркестр видував бравурні марші. Заквітчані стрічками дівчата з букетами в руках бігали по перону, врізнобіч викидаючи позад себе ноги, прикрашені червоними чобітками, і шукали нових членів делегацій, які розчинилися серед звичайних пасажирів та зустрічаючих. Рожевощока дівчина з чорними, як перестиглі оливки, очима несподівано зупинилась навпроти Сідалковського і завмерла, як дикий нестриножений олень. Сідалковський подарував їй одну із своїх посмішок. І настороженість розтанула, дівчина підійшла до нього, усміхнулась:

— Ви з делегацією?

— Так, — відповів, не моргнувши оком, Сідалковський.

— З польською чи з молдавською?

— З молдавською, — вже вкотре сьогодні збрехав Сідалковський, бо без брехні, як йому завжди здавалось, він просто не міг існувати на світі. Сідалковський страшенно полюбляв видавати себе не за того, ким був насправді, а за того, ким в тому чи іншому випадку його сприймали оточуючі, підганяючи під свій уявний стандарт.

— Жертва стандарту, — жартуючи, казав він сам про себе. — Уявне сприймають за дійсне.

Дівчина з рожевими, як джонатан зимовий, щоками зробила щось на зразок кніксену і разом з теплою усмішкою вручила йому букет гарячо-червоних тюльпанів і троянд.

— Буна зіва! — ніжно промовила вона.

— Щиро дякую, — відповів перше, що потрапило на язик, Сідалковський, хоч одразу й здогадався, що ці завчені дівчиною слова належать одному з братніх народів, але якому саме і що вони означають, він не пригадував, бо ніяких мов не знав, а своєю хоча й користувався, але переважно з допомогою цитат і словника.

2
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело