Міфи Давньої Греції - Тисовська Наталя - Страница 1

• 1/49
• Следующая

У центрі Києва на вулиці Банковій, 10 розташований чудернацький будинок — споруда у формі куба, з колонами, оздоблена скульптурами дивовижних морських чудовиськ, медуз, дельфінів тощо. Це — колишня садиба знаного київського архітектора Владислава Владиславовича Городецького, збудована ним на самому початку двадцятого сторіччя, й імітує вона палац володаря морів Посейдона. Сьогодні вона відома під назвою «Будинок із химерами». Хто ж такий Посейдон, хто такі химери, оті диковинні створіння — потвори з головою та шиєю лева, тулубом кози і хвостом дракона? А прийшли вони до нас із Давньої Греції.

Так само, як і давні українці, елліни вірили, що всесвітом править велика родина богів. Мешкали грецькі боги на горі Олімп. Головою над усіма богами вважався Зевс — громовержець — яку давніх українців бог Перун. Землею у греків опікувалася богиня Ґея, небом — Уран, а водою — Посейдон. Бог Геліос — Сонце щоранку виїздив на небо в золотій колісниці… Боги ставали заступниками людей у найрізноманітніших життєвих ситуаціях — наприклад, бог сну Морфей насилав людям уночі сновидіння; богиня Ірида після дощу засвічувала в небі веселку; бог Діоніс допомагав виноградарям вирощувати багаті врожаї; бог Арес водив еллінів на війну тощо. Окрім богів, усесвіт населяли ще й інші дивовижні істоти — німфи, велети, кентаври, горгони, циклопи тощо, а серед них — і химери.

Але не тільки землю населяли боги, духи та чудовиська. Елліни зводили очі до неба й бачили міріади зірок, незбагненним чином об’єднані у сузір’я. І вони вірили: коли на землі западає темрява, десь далеко в небі мисливець Оріон виходить на полювання зі своїм вірним собакою Сиріусом, він переслідує сімох вродливих сестер Плеяд, а ті щосили утікають від ловця; богатир Персей рубає облямовану гадюччям голову страшної горгони Медузи, потім рятує красуню Андромеду від морського чудовиська, а за ними спостерігає мати Андромеди — Кассіопея; ніч у ніч герой Геркулес (по — грецькому — Геракл) здійснює свої неймовірні звитяги.

Давно вже людству відомо, що це не Сонце рухається навколо Землі, а, навпаки, Земля щороку оббігає довкруж Сонця та щодня обертається навколо власної осі; що далекі зірки — то такі ж небесні світила, як і наше Сонце; що велика зоряна система створює галактику, яку давні греки називали Молочним Шляхом, а давні українці — Чумацьким Шляхом. Проте давньогрецькі міфи й легенди міцно вкоренились у європейську культуру, вони надихали і надихають малярів, скульпторів, поетів.

Людство до сьогодні захоплюється «Іліадою» та «Одиссеєю» Гомера, «Метаморфозами» Овідія, трагедіями Софокла. Ніхто й досі не перевершив краси Аполлона

Бельведерського (античної статуї у Ватикані в Римі) а чи Венери (Афродіти) Мілоської (зберігається в Луврі в Парижі). Знамениті картини Боттичеллі «Паллада і Кентавр», «Народження Венери», Веласкеса «Венера з люстром», «У кузні Вулкана» (себто бога — коваля Гефеста), Рембрандта «Даная», Рубенса «Персей і Андромеда», «Викрадення дочок Левкіппа» назавжди увійшли до золотого фонду світової культури. І в українському мистецтві давньогрецький міф посідає визначне місце — згадаймо хоча б «Енеїду» Івана Котляревського, цей бурлескний «переклад» — переспів знаменитої античної епопеї — «Енеїди» Вергілія, яка оповідала про пригоди героя Троянської війни Енея; або ж драматичні поеми «Кассандра», «Іфігенія в Тавриді», «Оргія» Лесі Українки.

Міфи Еллади — невід’ємна складова світогляду європейця. Вони непомітно увійшли в наше життя, і ми навіть не замислюємося, що, за давніми переказами, Олімпійські ігри колись заснував герой Геракл на честь бога Зевса; атланти й каріатиди і досі тримають балкони та портики старовинних кам’яниць в українських містах; паризькі Єлисейські поля — то давньогрецький Елізій, поля блаженних, загробний світ, куди потрапляють праведники; подружка Гаррі Поттера Герміона отримала своє ймення на честь дочки спартанського царя Менелая і прекрасної Гелени, викрадення якої призвело до Троянської війни… Долучіться ж і ви, юні читачі, до скарбнички європейської культури.

На початку світу повсюди панував Хаос — порожня безодня, яка існувала вічно. Цю безодню населяли непроглядна Ніч та Ереб — Морок, тому завжди тут було темно й холодно. Але з часом морок почав загущуватись і зрештою набрав форми яйця, яке розкололося надвоє — так постали Уран — Небо і Ґея — Земля. З Хаосу народився також Тартар — Підземелля, а від шлюбу Нікти — Ночі та Ереба — Мо — року народилися світлий Етер — Повітря і Гемера — День.

Гея — Земля стала до шлюбу з Ураном — Небом, і в них народилися Океан, майбутня матір Зевса богиня Рея, богиня права Феміда, бог Кронос — Час, а також титани й титаніди, одноокі циклопи й сторукі та п'ятдесятиголові велетні — гекатонхейри.

Та злякався Уран — Небо власних дітей — велетів — гекатонхейрів — і скинув їх у темний Тартар, звідки вони не могли бачити світла денного. Як Гея — Земля не переконувала титанів повстати проти влади батька, щоб звільнити братів — велетів, вони не могли зважитись, і ті далі ниділи у чорних надрах землі.

Нарешті за намовою матері, яка понад усе прагла звільнити дітей, єдиний сміливець Кронос — Час напав на свого батька й понівечив його. Уран стікав кров’ю, і де падали краплини, там повставали Еринії — богині помсти, які з тої пори населяють царство тіней померлих. Еринії невтомно переслідують злочинців, особливо ж убивць, позбавляють їх розуму і насилають на них біди.

Кронос — Час посів царський трон і почав одноосібно панувати у світі. За дружину він узяв собі богиню Рею.

Наймолодший син Кроноса Зевс народився у глибокій печері на острові Крит. Навіть його батько Кронос — Час не міг передбачити, що син скине батька з трону та владарюватиме у цілому світі. А Кронос бо сам колись повстав проти власного батька Урана — Неба і тому остерігався зради. Коли у його дружини Реї народжувалися діти, Кронос пожирав їх. Так він пожер старших своїх дітей: Гестію — богиню домашнього вогнища, Деметру — богиню родючості та землеробства, Геру — майбутню сьому дружину Зевса і царицю богів, Аїда — володаря підземного світу та Посейдона — володаря морів.

Рея молила батьків Кроноса — Урана — Небо та Ґею — Землю — допомогти їй урятувати хоч одну дитину. Уран та Ґея порадили їй заховатися на острові Крит у печері. Там вона народила Зевса, а курети — демони землі били мечами в щити й заглушували крики немовляти, щоб не почув плачу жорстокий батько. Замість дитини Рея підсунула Кроносу камінь, загорнутий у пелюшки, і той, нічого не підозрюючи, ласо проковтнув каменюку.

Зростав Зевс на Криті. Молоком його вигодувала німфа — коза Амалтея, чий ріг мав чарівну здатність давати все, чого б не побажав його володар. Тому звався він рогом достатку. Отак у достатку та затишку мужнів Зевс, а бджоли носили йому мед зі схилів гори Дикти.

Тим часом богиня Гея — Земля разом із океанідою Метидою, майбутньою першою дружиною Зевса, підступом і хитрощами примусили Кроноса — Час виплюнути всіх пожертих дітей. Та першим він виплюнув камінь, загорнутий у пелюшки. Згодом Зевс поставив цей камінь у місті Дельфи, і звався він пупом землі. Було ж це так: Зевсу кортіло визначити центр землі, і тоді він із заходу та сходу одночасно випустив двох орлів. Птахи зустрілися в Дельфах, і саме тут Зевс установив священний камінь — омфал. Обабіч омфала застигли двійко золотих орлів.

Зевс змужнів і вже подумував про повстання проти влади батька Кроноса. Найперше він звільнив циклопів — однооких велетнів, які мешкали в печерах на далекому заході, не знали землеробства, не шанували богів. Свого часу циклопи Бронт, Стероп і Арг допомогли Кроносу — Часу повалити владу його батька — Урана — Неба, і Кронос добре віддячив їм: закував у ланцюги. Але Зевс звільнив їх; вдячні циклопи нагородили його владою над громом і блискавкою.

• 1/49
• Следующая