Выбери любимый жанр

Укус огняного змія - Тисовська Наталя - Страница 12


Изменить размер шрифта:

12

— Ростиславе, ти? Привіт. Хотіла подякувати за чудесну гостину. Прекрасних друзів маєш, веселих. Ну, як справи у тебе?

— Як добре, що ти подзвонила. Я б і сам тебе набрав, та не хотів так рано будити у неділю. Ти завтра вільна? Маю запрошення на творчий вечір одного музики, він мій сусіда, якщо ти не проти…

— Який інструмент?

— Бандура.

— А співатиме?

— Сподіваюся, — невпевнено мовив Ростислав, — у нього взагалі-то непоганий голос…

Шанувальникові опери не так легко догодити!

— Тоді домовлено, — погодилася я. — Але маю ще й контрпропозицію. Приїжджай до мене в гості. Чаїв у мене — на вибір. Мате, лапачо, ройбуш, «сивий граф», «англійський сніданок», зелений із жасмином… Як тобі?

— Солідна підготовка. За годину буду.

За цю годину я розробила Грандіозний План. Можливо, він був чистим дітвацтвом, але серйозніші кроки не спадали мені на думку.

Ростислав приїхав рівно за шістдесят хвилин — годинник можна було вивіряти. Повагом зняв пальто, а коли я хотіла взяти вдяганку, щоб кинути її на вішак, м’яко відсторонив мене й повісив сам. Тоді роззувся, роззирнувся по квартирі, побачив вітальню.

— Туди? — спитав майже ствердно. Я кивнула.

Він швидким кроком пройшов у вітальню й усівсь у крісло, підсмикнувши холоші. У чорній сорочці й вузьких костюмних штанах схожий був мені чомусь на Хозе з «Кармен-сюїти». (Мене вжалила згадка: Хозе — і вихрастий Дон Хозе Перейра на плечі фотографа…)

— Чайник уже кипить, — мовила я та повернулася до шафки, щоб дістати парадний сервіз.

Мій гість опустив очі на листок, який недбало валявся на журнальному столику. Нахилився над аркушем, пробіг очима рядки. Стоячи до нього упівоберта, я подумки теж перебігла внутрішнім зором коротенький і вельми змістовний віршик. Я нічим не завинила перед бабаєм, та чи відає Ростислав про це?

Він дочитав вірш і відкинувсь у кріслі. Спостерігав за моїми рухами зацікавлено, погладжував штани на колінах, стряхнув невидимі крихти зі столу — та ні хмаринка не пробігла його чолом, коли я йому підсунула провокаційне послання, півгодини тому роздруковане з комп’ютера спеціально для нього. Він справді уперше бачить рядки — чи має незлі акторські здібності?

Виставивши чашки, я побігла на кухню за чайником.

— То ти обрав? — крикнула на півдорозі.

— А мате лимонний?

— Так!

— Тоді мате. Він наснажує.

За дві хвилини я повернулася зі скляним чайником, в якому світилася золотава рідина. Мате лимонний має чудовий, незвичайний колір.

Напій мав настоятися. Я всілася на диван по другий бік журнального столика.

— Розкажи мені про свій завод.

Під руку мені попалася коробка сірників, я механічно розкрила її і, беручи по одному сірнику, почала викладати на столі візерунок.

— Та, власне, — знизав плечима мій гість, — що розказувати? Завод як завод, таких сотні.

З-під моїх пальців вийшло вже пів картинки.

— Хто у вас власник? — питала я, аби тільки не мовчати. Руки робили свою справу. Вже останній штрих, останній сірник…

— Банк… — Ростислав не відривав очей від моїх рук. — А що це ти робиш?

На журнальному столику, повернутий так, щоб Ростиславу було зручно читати, вималювався напис: «Я ВСЕ БАЧУ».

Проте анічогісінько, крім стриманої цікавості, не прозвучало в голосі мого гостя.

* * *

Уперше в житті я так чекала закінчення концерту. Мене не радували дзвінкі й безжурні сплески музики, мене не радувала ця невимовна атмосфера духовного єднання слухачів, коли люди, здавалося, дихають в унісон, а щойно співак зробить несподівану паузу, в спільному пориві готові підказати нібито призабуті слова. Мене не радувало те, що сьогодні знову посипав м’який сніжок, і так чарівно було йти заметеною, вже майже різдвяною, вулицею, у глибині душі очікуючи, що он у тій хаті зараз прогримить гуркіт у двері, і пан голова випне груди, коли на поріг вийде його зустрічати незрівнянна Солоха…

І все тому, що в перерві, коли Ростислав за неписаною театральною традицією завів мене у скромний буфет, де, попри спартанський вигляд підсохлих бутербродів і несвіжих тістечок, наливали прекрасне шампанське «брют», ми в буквальному сенсі слова зіштовхнулися ніс до носа з Іллею та його загадковою дружиною Іриною. При цьому Ірина подивилася на мене довгим поглядом, а коли я усміхнулась і безтурботно привіталася, вона, здоровкаючись, відвела великі, прикриті повіками очі і навіть одвернулася від мене, буцім не бажаючи вступати в розмову. Це настільки вразило мене, що я неждано розхвилювалася й образилась, сама не розуміючи чому, адже з Іриною мене зв’язувало хіба побіжне знайомство.

Натомість Ілля зрадів негаданій зустрічі. Твердо потис руку Ростиславові, потім — так само — мені, аж у мене кісточки побіліли, й урочисто взяв із нас слово, що ми не втечемо одразу після концерту й обов’язково дозволимо йому пригостити нас філіжанкою гарячого шоколаду або капучино в підвальній кав’ярні у дворі редакції газети, де він працює.

Коли ми з Ростиславом вийшли з гардеробу, Ілля з Іриною вже чекали на нас. На цей раз Ірина була привітнішою, проте неприязнь уже пробігла чорною кішкою поміж нами, і я відчувала, як важко нам буде в компанії одна одної вдавати привітність і безжурність. Ростислав допоміг мені вдягнути пухову куртку, й Ірина одним поглядом оцінила її як таку, що не варта уваги. Навряд чи варта була уваги і її власниця.

Ілля ж нічого не помічав. Він провів нас крізь завірюху у квадратний невеличкий двір, з усіх боків обмежений двоповерховими будинками. Численні двері по периметру двору надійно замкнені на ніч, і лишень дубова стулка, що вела до кав’ярні, гостинно прочинена. Ілля розчахнув двері навстіж і картинно розшаркався переді мною й Іриною, а коли Ростислав зробив рух і собі шмигнути всередину, буркітливо мовив: «Старших пропускати треба», — й першим ступив у півтемний коридор, і я зрозуміла, що це — теж якась їхня давня гра.

Ілля упевнено провів нас до столика на крихітному п’ятачку сходового майданчика, і я з подивом відзначила, що вся кав’ярня — то довгий коридор, який зненацька обривається нескінченними сходами кудись донизу, в підземелля, і на кожному сходовому майданчику тулиться по столику, розрахованому максимум на чотирьох, а краще — на двох гостей.

Ми втрьох замовили гарячого шоколаду — справжнього, який вариться з плитки шоколаду, молока й вершкового масла, і тільки Ірина, мов навмисне, забажала капучино. Заки принесли напої, я вже встигла дізнатися, що бородань Ілля — головний редактор місцевого «Вечірнього вісника»; пару років тому газета ледь животіла, чекаючи бюджетних вливань, як манни небесної, та якось редакція, зібравшись увечері напередодні свят попиячити, отак напідпитку, нібито жартома, вирішила змінити концепцію газети, щоб збільшити коло читачів. Звісна річ, газета мала «пожовтіти», що їй вдалося буквально за два тижні. Як не дивно, наклади не зросли. І тоді саме Ілля, який мав величезний архів з історії містечка, запропонував, що дописуватиме в газету таємничі історії, які сталися протягом двох віків у рідному їхньому містечку і від яких холонутиме кров у жилах добропорядних мешканців.

— Саме тому ти, — спитала я зацікавлено, — розповідав мені про таємні братства? Відчув себе в темі, як щука в ріці?

— Не тільки, — загиготів Ілля, й коротка борідка його настовбурчилася. Ірина невдоволено відвернулася. — Справа в тім, що Пилип Прокопович ставиться до таких речей вельми серйозно, а я, оскільки дійсно добряче покопирсався свого часу в цих нетрях, іноді, можна сказати, професійно підколюю його… Це, знаєш, буває кумедно.

— Просто, — долучився до розмови Ростислав, — Пилип справді часом справляє… е-е-е… дивне враження. Скажімо, він десь роздобув старовинний косинець і тепер усім розповідає, що той — символ Товариства Нептуна.

— Ага, вселенська змова, всесвітнє панування… Що це за товариство?

— Легенда гласить, — Ілля скорчив строгу пику, — що Петро Перший був наглядачем таємного братства, яке проводило засідання в Москві, в Сухаревій Башті. Головував Лефорт, а оратором був Феофан Прокопович…

12
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело