Выбери любимый жанр

Юрій Юрійович, улюбленець жінок - Положій Євген - Страница 26


Изменить размер шрифта:

26

Коли холодним лютневим вечором Юрій Юрійович відчинив легкі фанерні двері до офісу, вкотре зауваживши про себе, що пора б уже їх давно поміняти на міцні металеві, а то, не дай боже, винесуть комп’ютери, і переступив поріг уже рідної редакції, він побачив дивну картину. Посеред кімнати стояли два абсолютно однакових короткострижених білявих хлопця, чий зовнішній вигляд, починаючи від погляду і закінчуючи одягом, не залишав жодних сумнівів щодо роду їхніх занять. Молоді люди, не звертаючи уваги на Антоніну, яка, піджавши губи, із суворим виразом на обличчі працювала за комп’ютером, розважалися тим, що по черзі встромляли великого мисливського ножа то в паркет, то в дверцята старої шафи. І якщо колись настелений на совість і на якісне покриття паркет ще якось міг витримати таке знущання, то шафа, якій вже й так давно пора було на пенсію, зяяла величезними дірками і приречено стогнала. Юрій Юрійович зупинився. Вражений таким непритаманним для офісу редакції газети видовищем (що йому, як молодому починаючому редактору, легко можна пробачити, тому що за коротку, але яскраву свою кар’єру він ще неодноразово переконається, що візит бандитів у порівнянні з побаченнями з певною категорією читачів є легкою прогулянкою за вранішньою кавою в гастроном напроти), Юрій Юрійович ввічливо привітався і пройшов до свого столу. Близнюки кивнули, не повертаючи голів, захоплені влучанням ножа у папірець, в якому ЮрЮр стримано впізнав свіжу накладну з друкарні. Від влучання ножа дверці раз у раз кректали все важче і вже готові були викинути білий прапор і впасти на підлогу.

— Хто це? — пошепки запитав Юрій Юрійович у Тоні.

— Сказали, що від Миколи Миколайовича, прийшли за комп’ютерами. Він їм начебто гроші винний, — відповіла, не відриваючись від набору еротичної саги Ади Магдіч, колега. — Чекають на якогось Ігоря Петровича.

— Ігоря Петровича? — похолоділо серце у Юр-Юра. — Того самого?

— Я не знаю.

Ігор Петрович, у народі й наших і ваших колах більше відомий як Зиря, був, є і, я так думаю, що довгий час ще і буде єдиним і непорушним кримінальним авторитетом у нашому регіоні, «злодієм у законі», якому належало останнє і вирішальне слово у всіх розборках. Ті хлопці, що тримали нас у підвалі, у порівнянні з Зирєю були малими дітьми, яким ще рано йти навіть у перший клас.

— Ти редактор, — раптом відірвавшись від забави, звернувся до Юрія Юрійовича один із близнюків, — газети Артиста?

— Я.

— Пакуй комп’ютери, їх ваш хазяїн завинив пацанам.

Потрібно було щось зробити, щоб нічого не робити. Юрій Юрійович мав чималий досвід успішного спілкування з дітьми міліціонерів, з дітьми київської номенклатури, з дітьми московських тіньових мафіозі від комунальних служб, з божевільними вбивцями, божевільними авторами-аматорами, навіть з чиновниками, але він не мав ніякого досвіду спілкування з дітьми мафії. Він не знав, як правильно з ними розмовляти: ботати йому по фєні чи висловлюватися, як малолітні пацани з його під’їзду, чи, може, потрібно звертатися ввічливо і на «ви» навіть до цих юнаків, що, здається, отримували неабияку насолоду від своєї безкарності. Юрій Юрійович вирішив не вигадувати велосипед і триматися лінії поведінки, яку він взяв одразу ж, бо близнюки явно наривалися на конфлікт. А раз вони на нього наривалися, значить, він їм був дуже потрібний для якихось своїх цілей, інакше для чого їх сюди прислали? Тому він вирішив залишатися самим собою, бо навіть якщо його битимуть, то битимуть за своє, а не за чуже.

— Я з радістю, якщо ви поясните мені причини. Микола Миколайович ніяких розпоряджень з цього приводу не залишав.

— Твого Миколу Миколайовича, — сказав один із близнюків і пожбурив ножа у дверцята шафи, які, нарешті, сконали, і з тихим зойком, як і належить помирати добропорядним дверцятам, впали на паркет, — завтра на ножі поставлять, якщо борг не віддасть. — Ніж пробив понівечені дверцята наскрізь і красномовно тріпотів у них, наче у живій плоті. — Так що пакуй коробки.

Юрій Юрійович не знав, що робити далі: пакувати комп’ютери власноруч стало б хибним рішенням у будь-якому випадку. Він ні на секунду не сумнівався, що справи щодо боргу Добронравова відповідають заявам непрошених гостей, але він також розумів, що як тільки комп’ютери перетнуть поріг редакції, він більше ніколи їх не побачить, а значить, більше ніколи не вийде і «Газета Добронравова».

— Пакуйте, якщо вам так потрібно. Я журналіст, а не пакувальник.

Така постановка питання значно ускладнювала обстановку, бо одне діло, коли представник господаря речей власноруч їх тобі віддає, а зовсім інше, коли ти сам їх забираєш на фоні публічної незгоди. Це зовсім інша стаття у кримінальному кодексі, тому, беручи до уваги неповагу, яку до них тільки-но висловили, близнюки похитали головами, витягли ножа з дверцят й повсаджувалися на стільці, гіпнотизуючи не самими доброзичливими в світі поглядами Юрія Юрійовича і Тоню. Ситуація набувала драматичності з кожною хвилиною, і не відомо, як би все закінчилося, коли б в коридорі не почувся якийсь шум. Всі з полегшенням зітхнули: близнюки — сподіваючись на появу Зирі і подальшу розправу, Юрій Юрійович і Тоня — сподіваючись на появу якогось ангела-хранителя з автоматом Калашникова в руках. Пощастило близнюкам: в супроводі безлічі братанів та інших непересічних поважних громадян міста у кімнату увійшов сам Зиря. Видно, ангели-хранителі з «калашниковим» на той час в країні перевелися.

Юрій Юрійович бачив видатного «законника» вперше, що, в принципі, не дивно: в піонерському таборі вони навряд чи могли зіткнутися. Зиря був людиною невеликого зросту, миршавим, із темним скупим волоссям і таким же поглядом; побачиш такого у натовпі — і ні за які гроші не повіриш, що ця людина в змозі контролювати хоча б кого-небудь. Але це хибне враження підводило під монастир, а потім і до центрального міського кладовища не одного завзятого рекетира, який було хотів вирішувати на цій території щось самостійно і не скидуватися на «общак». Про якихось там підприємців чи бізнесменів у цьому контексті згадувати взагалі не має сенсу, все працювало, як часи «Ракета».

— Добрий вечір цій хаті, — ввічливо привітався Зиря і представився, щоб не виникало питань, — Зиря.

— Дуже приємно, Ігорю Петровичу, не чекали бачити вас у редакції нашої газети. Велика честь для нас. Юрій Юрійович, головний редактор і журналіст, — представився Юрій Юрійович за відсутністю прізвиська, точніше останні кілька років ім’я та по батькові, вважай, і було у нього наче прізвисько. — Коли вже випала така слушна нагода, може зробимо з вами інтерв’ю?

Юрій Юрійович грав ва-банк: у впливового редактора впливового видання, яким, звісно, «еротично-ділова» газета бути ніяк не могла.

Але при словах «редакція» і «журналіст» Зиря трохи напружився, а слово «інтерв’ю» йому взагалі дуже не сподобалося, бо, так само як Юрій Юрійович не мав досвіду спілкування зі злодіями в законі, так і злодій в законі ще не мав досвіду спілкування з журналістами, і певне, багато б чого дав, щоб якось запобігти таким знайомствам і в подальшому.

— Ваш директор, Актор, завинив мені гроші, — сказав Зиря дуже повільно і тихо, не чекаючи, коли всі закриють рота, а потім замовк на якусь мить — і з цієї великої театральної паузи стало зрозуміло, що сам він актор куди більший, ніж Добронравов. — Але грошей у нього нема. Я чув, що тут є якісь дуже гарні комп’ютери. Який тут самий крутий, цей? — Зиря ткнув пальцем у найбільший монітор. — Бери коробки, складай — віддам племіннику, хай грається в іграшки.

— Без проблем, Ігорю Петровичу, але хай ваші хлопці самі складають комп’ютери, — Юрій Юрійович стояв над прірвою. — Бо я не в курсі, що там до чого, не знаю, як відчепити проводи, а тут така крута техніка, не дай бог щось неправильно зробиш — і все, згорять. І пропали двадцять тисяч баксів. А технаря нашого немає зараз.

— А коли він прийде?

— Не знаю. Завтра. А, може, післязавтра, він же тут не на постійному місці працює, та й грошей тут не платять.

26
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело