Выбери любимый жанр

Юрій Юрійович, улюбленець жінок - Положій Євген - Страница 15


Изменить размер шрифта:

15

Піонерський табір «Сокіл» став нашим останнім педагогічним іспитом. Лише завдяки Юрію Юрійовичу та збігу обставин всі мої підопічні залишилися живі, нікого з вихованців дитячого будинку не посадили і нас не обікрали у останню ніч та по дорозі додому, як це сталося зі старшою піонервожатою Іриною та її вусанем-чоловіком. Звісно, Юрій Юрійович дуже з цього приводу переймався у потягу, казав, що недопрацював із «особливим загоном», що предмет його пристрасті не заслуговував такого ставлення, але всі ми, та й він сам у глибині душі, розуміли — заслуговувала.

— Викинь ти ту курву з голови! Вічно ти знайдеш собі якусь… — я затамував подих і спостерігав, як темніли від відчаю та ненависті очі Юрія Юрійовича, але інших ліків для його душі я не мав.

Більше у таборах ми не працювали. Не знаю, чому так сталося, певно, не довелося, не пощастило і т. д., але тоді ми ще не знали нічого, що відбудеться з нами далі, як складуться наші долі; більш того, ми про це навіть не задумувалися, тому продовжували жити своїм природним життям, тобто повернулися до навчання.

Одноденна поїздка під час путчу з Балашихи до Москви мала для Юрія Юрійовича в рідному університеті несподіване продовження. За сімейними обставинами йому довелося затриматися вдома. Є на світі такі люди, вельми оригінальна категорія: їх одразу можна відрізнити, виокремити навіть у найбільшому натовпі за якимись невловимими ознаками; про таких навіть інколи кажуть, що вони не мають батьків, настільки самодостатніми вони видаються на перший погляд. Здається, що вони прийшли нізвідки і незабаром підуть в нікуди. Таким був і Юрій Юрійович, мені навіть ніколи і в голову не могло прийти, що у нього є мама. Але вона у нього, звісно ж, була, інколи тяжко хворіла, і тому він попросив, не вдаючись у деталі, одного зі своїх товаришів по курсу в разі запитань з боку деканату придумати якусь простеньку історію, що правдоподібно прикривала б відсутність на заняттях. У перші тижні вересня завжди можна було прогуляти, не турбуючись про наслідки: хтось вважав, що ти «в колгоспі на помідорах», хтось думав, що ти «відробляєш» десь в університеті, хоча насправді студенти, що просекли цю тему, лише майстерно придумували якісь відмазки — і все сходило з рук. На те і Юрій Юрійович розраховував. Не прийняв він до уваги лише одного — буйної фантазії свого приятеля Ігоря Волкова на прізвисько Герцог. Герцогом Волкова прозвали за неабияку претензію на аристократичність: він завжди намагався ходити до інституту в костюмі й краватці, носив модну довгу зачіску, яку час від часу підкреслював різким рухом голови а ля Козодоєв у виконанні Міронова з фільму «Діамантова рука», і співав під гітару начебто голосом Малініна російські романси про те «…как хочется стреляться среди березок средней полосы». Герцог-Волков-Малінін претендував також на роль придворного поета на природничому факультеті, приймав незмінну участь у кавеенах та святкових концертах, був на короткій стопі з начальством, тож кращої кандидатури для створення легенди Юрій Юрійович не міг і знайти. Та Герцога-Волкова насправді настільки вразила розповідь ЮЮ про події у Москві і подарований значок-триколор «Єльцин. Свобода. Демократія», що він вирішив віддячити приятелеві на всі сто.

Коли через два тижні Юрій Юрійович переступив поріг альма-матер і рідного факультету, то майже всі знайомі та незнайомі люди, які йому зустрічалися, підходили до нього і з почуттям вдячності потискали руку і казали: «Бачили-бачили! Як морозиво, смачне? Молодець, що захистив демократію, ми тобою пишаємося…» — та інші дивні слова, яких збентежений Юрій Юрійович, від природи людина скромна, геть не розумів. Нарешті до нього підійшла староста групи Інна Капліч і святково повідомила, що на них чекає сам декан факультету, і з цими словами взяла Юрія Юрійовича, як теля за шлейку, під лікоть і повела за собою. Декан, невисокий дядько з сивою інтелігентською гострою борідкою, палко потис Юрію Юрійовичу руку маленькою пухкою долонею, посміхнувся, як старому доброму другу, і, не гаючи часу, повів до ректора. Весь цей час Юрій Юрійович безрезультатно намагався визволити свій лікоть від чіпкої хватки старости та знайти поглядом Герцога-Волкова, але той тільки і встиг, що здалеку прошепотіти в коридорі: «Москва! Барикади! Танк! Морозиво! Телевізор!», на що Інна Капліч зробила круглі очі й замахала руками, наче оберігаючи свою гордість, яка от-от мала перетворитися на здобич, від набридлих мух.

Ректор, низенький, схожий на карлика, з яким у дитинстві сталося ДТП, чоловік, звісно старий комуніст, відомий серед студентів словом «вакнахалія», яке застосовував із приводу і без, також довго тис Юрію Юрійовичу руку, потім всадив у крісло і розповів іс

торію, яка вразила Юрія Юрійовича і всіх нас не менше, ніж історія про божевільного велетня, любителя православного монаха Робінзона Крузо. «Сиджу, я, значить, вдома, дивлюсь по телевізору ету вакнахалію, — соловейком розливався сивочолий ректор, один з найдосвідченіших інструкторів обкому партії і викладачів історії КПРС, — ну там, Москва, Білий дім, Єльцин, наші на барикадах. І тут бачу — танк! А на танку сидить якийсь сміливець і їсть морозиво! А кругом стрільба, біготня, Єльцин на балконі! А диктор тут і каже: „Зараз ви бачите одного з захисників демократії, одного з героїв, які…“ І тут дають крупний план — дивлюсь, щось знайоме; придивився, а це ж наш студент! І така мене гордість взяла!» На цих словах староста Інна Капліч пустила сльозу, декан засяяв посмішкою Вчителя, чий учень досяг нірвани, а сам новоспечений герой кілька разів, наче рибка в акваріумі, хапнув ротом повітря.

Від ректора Юрій Юрійович вийшов, сповнений вкрай суперечних відчуттів: з одного боку, він розумів, що все, що сказав ректор — брехня від першого слова до останнього, ніякого морозива ні на якому танку він не їв і по телевізору його показувати аж ніяк не могли; з іншого боку, за сьогоднішній ранок в університеті він зустрів не менше ста людей, які абсолютно точно його запевняли, що особисто бачили по телевізору цей репортаж і навіть називали марки морозива і танка.

В порожній після занять аудиторії трохи збентежений, на Юрія Юрійовича чекав Герцог, людина, яку він попросив «щось придумати простеньке», аби його відсутність на парах не потягла за собою дисциплінарних санкцій.

— Ти той, пробач. — почав Герцог, — так вийшло. Хотілося чогось оригінального… От я і придумав про танк…

— А морозиво?! — Юрій Юрійович не тямив собе від гніву. — Ладно — танк, я розумію — путч і так далі, але морозиво нафіга?!

— Морозиво — це не я, чесно, — Герцог затряс головою. — Це вже потім… Я лише сказав нашим дівчатам, що ти гуляв по Москві під час путчу, допомагав будувати барикади — і це правда; і всі знали, що ти працював там у піонерському таборі, тобто повірили одразу — і сказав, що тебе показували по телеку біля танка. Я навіть не казав, що ти на ньому сидів, навіть не казав, що бачив тебе особисто! Я ж не знав, що так обернеться! Що вони скажуть викладачам, викладачі — декану, декан — ректору… Що тобі ректор сказав, до речі?

— Розповідав, як у тісному родинному колі дивився, як я їв морозиво, сидячи на танку. Тобто брехав по своїй старій комуністичній звичці, як рудий собака. Та ладно — ректор! Ти хоча б розумієш, що про це всі тепер говорять, всі! Весь університет! І всі кажуть, що о-со-бис-то бачили мене на танку з морозивом — по телевізору?! Особисто!

— Юро, значить, так воно і було, повір! — кліпаючи невинно очима, відповів Герцог. — І ти з цим уже нічого не можеш вдіяти!

Так Юрій Юрійович вперше відчув на собі і зрозумів страшну силу мас-медіа. Наступала нова епоха, і це знання неабияк пригодилося йому вже у найближчому майбутньому. «Зауваж, — сказав трохи поспіль хитрий Герцог, поправляючи не вельми чистий комірець в усьому іншому білої сорочки, — ти тепер герой, на тебе приходять подивитися, всі тобою пишаються. І це навіть тебе ще по телевізору не показували. А уяви собі, що б тут відбувалося, коли б тебе дійсно показали, га?!»

15
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело