Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник - Пагутяк Галина - Страница 52
- Предыдущая
- 52/55
- Следующая
Тому я наділяю своїх персонажів здатністю не боятися закінчення, намагаюсь розгадати таємницю війни та її вплив на свідомість. Я ще її не розгадала. Смерть, пошуки притулку, спогади — що відбувається з їхнім сприйняттям, коли йде війна, ось що важливо зараз. Про все це було написано тисячі разів, але мені потрібно самій це пережити в своєму серці.
03–01.2010
Море і коні. Руїни лицарського замку. Дівчинка і хлопчик. Поступове перетворення кічу в щось містичне й зворушливе. Підказка уві сні, що передбачує майбутнє. Слова перестали мене слухатися. Вони зробилися сухими й ламкими, як позаторішнє листя, але це не страшно: все можна використати. Магія, якою оволодіваєш ціною неймовірно важкої праці, ізоляції, аскетизму, ніколи не зникає. Вона так глибоко вкоренилась у свідомість, що маючи перед очима тихе засніжене подвір’я, я продовжую бачити море, дюни, сосни очима уяви. Світ нагадує вертикальні смуги, що стікають звідкись згори. Кожна смуга — інший світ. Вони всі мені потрібні.
04.01.2010
У стані особливої напруги ми знаходимо під час сну давно очікувану відповідь. Навіть більше — іноді ми починаємо керувати своєю свідомістю уві сні. Я саме описую епізод, коли вирішується питання життя і смерті, й не можна зволікати. Темрява згубна, коли ти в дорозі. Світло допомагає дійти до кінця. Але щоб написати про це, потрібно пережити сон іншої людини в своєму серці. У якийсь момент я зрозуміла, що потрібно ускладнити картину часу, додавши до неї яскраві барви видіння, яке пов’язує землю й людину, воду й людину, повітря й людину…
Кінь — як ланка, що сполучає світи, потоки часу, а не транспортний засіб чи розвага.
05.01.2010
Мене завжди вабили старовинні підземелля, як вхід до іншого світу. Відчуття іншого часу, не підвладного сонцю. Там тихо і сумно, як у шумерському царстві мертвих. Багато пилюки. І багато нічого. Нагорі — надто багато речей, сміття, але якщо вони потраплють до підземелля, розчиняються певною речовиною — антиматерією. Те саме відбувається з людиною, що не зуміла пройти випробування темрявою і тишею. Її розчиняє антиматерія. Магія темряви така ж природна і чиста, як і магія світла, але вона потребує сили і мужності.
Очистити свідомість від ментального кічу, пов’язаного з чаклунством, можна лише приймаючи світло й темряву як нейтральні й абсолютно природні явища.
06.01.2010
У первісному задумі у мене був солдат десь з Галичини, який служить після війни в Калінінграді, й спостерігає за всім на власні очі. Попри те, що відмовилась від цього, його тінь блукає романом досі. Він мовчить, нічого не каже. Страх — найбільший злочинець нашої свідомості. Замикаючи уста на замок, він порядкує у серці, доки все не розкраде, а що не розкраде, то знищить. Страх повинен керуватися інстинктами, а не людськими законами, тоді він не зможе заподіяти шкоди.
07.01.2010
Часом повертаєшся до світів, які сама створила, і бачу там людей, які на очах починають змінюватися, щоб я почувала себе комфортніше. Хоча краще, аби я змінювалася задля них, і залишилась там назавжди. Бо там, де нині я перебуваю, снігова куля життя забирає частинки душі. Коли-небудь я так само повертатимусь до Кенігсберга, ковзати лабіринтами часу, трохи розгублена, бо місто це створили не пруські купці та лицарі, а я. Усі двері будуть відчинені для мене.
09.01.2010
В зруйнованому Кенігсберзі німецька мова ховається в бомбосховищах, під землею, вмирає в спільних могилах, стікає передсмертною кров’ю. Мова мудрості Канта і Гегеля, мова божевілля Гофмана і Ніцше. Книги з готичним шрифтом горять, зігріваючи замерзлих переможців, що страшенно втомились за чотири роки війни. Кострища, що запалюються від пожежі.
Внизу, глибоко під землею, немає книг, не чутно людських голосів, так, напевно, буває після смерті. Пилюка й затхле повітря. Але навіть від присутності однієї живої істоти цей нерухомий світ починає змінюватися. Лінії часу звиваються, кути простору зникають. Нерівне слабке світло ліхтаря створює примхливі арабески на стінах й склепінні. Світло йде назустріч світлу.
10.01.2010
Перечитувала вчора «Машину часу» Уелса, щоб розібратись з простором і часом. Якщо в просторі людина може рухатися в різних напрямках, тоді чому вона не може рухатися в часі різними напрямками так само? Те, що ми звикли вважати наївним, іноді стає важливішим за найскладніші обчислення. Ми подорожуємо в часі, не замислюючись над тим, що подорожуємо. Машина часу, звісно, анахронізм, залишок довіри до техніки. Я певна, що у людському мозку є заблоковані ділянки, завдяки яким ми можемо це робити. І колись вони відкриються.
Це видається трохи дивним, коли йдеться про мій роман, що аж ніяк не є фантастичним. Однак перепад часів там трапляється настільки часто, що в мене мимоволі виникає потяг дізнатись щось більше про час як четвертий вимір.
12.01.2010
Мундир, мертвий ординарець, нечищені ґудзики — усе це тепер стало тінню, а тінь — мовчазним діалогом людей і речей, який триватиме ще хтозна-скільки. Це вперше я почала усвідомлювати, як, уникаючи сюжету, можна рухатися далі, як замість того, щоб розвивати діалектику ідей і задуму, переходити від одного враження до іншого, власне, те, що відбувається в реальному житті.
Мундир, який уже не служить і висить у сутіні шафи, ординарець, що помер не на війні, у даній ситуації нагадують про безпорадність у новому житті, за лаштунками якого все ще ллється кров. І ти мусиш поводитися як цивільний, бо мундир і ординарець, властиво, вже не існують, а не як офіцер з його кодексом честі.
І тут знову треба нагадати про долю. Що ж, я сьогодні це зроблю, і навіть знаю, чиїми вустами.
14.01.2010
Мандрую від одного тексту до іншого — ніби перестрибую з крижини на крижину, ненароком торкаючись ріки часу — ось прикмета цієї зими, дивовижно тихої й байдужої до всього. Події відбуваються всередині м’якого кокона, й не відомо, що виповзе звідти — метелик чи потвора. Тільки в очах тих, хто страждав, можна знайти співчуття, але чистий погляд за мить скаламутніє, відчувши наближення суєти. Я намагаюсь розвинути думки людей з минулого, і вся стилістика розпадається, а з нею зникає мелодія фрази. Ці люди, скуті кригою правил та умовностей, ніколи не піддадуться на провокації сюжету. Приховані неврози підірвуть Кенігсберг набагато раніше, ніж це записано в історичних хроніках.
16.01.2010
Мабуть, легше писати стилізацію під XIX століття, аніж писати від себе, але я обрала другий шлях. Мене не дуже обходять історичні деталі. Важливий хід думок людей з минулого, а ще більше — зерна майбутнього в їхній свідомості. Не варто вірити літературі того часу, вона надто критично ставилась до дійсності, їй часто бракувало понадчасової мудрості. Найцікавіші думки були в головах людей, але щойно вони починали викладати їх на папір, усе підганялося під загальну опінію. Вловити ті справжні думки можна не в листах, не в щоденниках, а в атмосфері, в якій вони витали. У моєму випадку їх можна відшукати в текстах Гофмана. Ці думки дикі й вільні, й дуже природні. Вони породжуються бажанням бути щасливим і відшукати спокій. Треба знати, в чому полягає щастя кожного з моїх персонажів, аби відчути дух Кенігсберга.
17.01.2010
Зупинені годинники на площах чи храмах — явище, звичне для нашого часу. Колись у Кенігсберзі був особливий годинник. Об 11-й годині з’являлись музиканти й грали музику. Живі музиканти грали живу музику. Але ратуші немає і нема чим приваблювати туристів, хіба що надто відреставрованим собором і могилою Канта. А колись Кенігсберг дуже шанував час. Кант навчив його шанувати час. П’ята година по обіді — час прогулянки Канта, одинадцята година — це час Кенігсберга, а решта — час Калінінграду.
- Предыдущая
- 52/55
- Следующая
