Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник - Пагутяк Галина - Страница 40

• Предыдущая
• 40/55
• Следующая

26.05.2009

Мені доведеться прокласти власний шлях у двох містах: у цьому, що зараз, і в тому, яке було перед тим, як… Два фільми — про сучасний Калінінград і про руйнування Кенігсберга. Щоб віднайти щілину між часами.

Людина обіймає дерево і каже до нього: «Ми обоє чимало зазнали. Ми знаємо, що таке сягнути корінням пекла і продовжувати зеленіти всупереч отруйному полум’ю».

Русалонька з Кенігсберга, якій доведеться багато років ходити босоніж по гострому камінні людського світу.

27.05.2009

Учора прийшла звістка з Калінінграда — стаття про маєток друзів Канта — Капустігаль. Досить було лише глянути на понурі світлини того, чим стало нині найаристократичніше передмістя Кенігсберга. Та я раптом подумала — це минеться. Як минає все на світі. Ми так переконані в тривалості архітектури, бо прив’язуємо її до свого куцого віку й квартирного питання. Але ж дім, у якому я зараз мешкаю, не простоїть і ста років. Звісно ж, не простоїть. Напевно, люди, які жили в будинках XVII століття, по-іншому сприймали час і простір. Вони відчували вібрацію каменю й цегли. А що відчуває кенігсберзька цегла в Мінську?

28.05.2009

Сьогодні приснився сон про дім, який мені не належав. Перлини, зашиті в шторах, повно чужих речей. Я спершу зраділа, що зможу вижити. Але потім раптом почала думати, як би знайти власників чи хоча б спадкоємців й віддати їм усе. Уві сні я вибудувала логічний ланцюг пошуків і мені відразу стало легше на серці.

Це через те, що я читала про переселенців у Калінінграді. Цікаво, чи думав хтось з них, щоб повернути бодай деякі речі? Адже навіть зараз можна відшукати сліди депортованих.

30.05.2009

Передостанній день весни. Напевно, по всій Західній Європі так само холодно і вогко. І в Калінінграді також туман. Шукала в інтернеті додаткову інформацію, заходила все далі й далі, але знайшла те, що знаходила раніше. Ніби йдеш по довгому тунелю, яким їздять потяги, і весь час обертаєшся: чи нема чогось позаду. Є початок і кінець у всьому. Це не може не тішити.

Порожнеча останніх днів: надто багато незаповненого простору. Останній день весни сто, двісті років тому. Пошуки сенсу — наче порожня вулиця, що веде туди, де сходить сонце. Плюскіт води, різні залишки, іржа буття, дрібні боги рибалок і чайок розплющують очі, прокидаються. Невловимий порух повітря викликає тривогу в чутливих щурів, що вкладаються спати після нічних прогулянок. Ні, це не люди, можна спати спокійно.

02.06.2009

Місто — погане місце для творчості. Хочеться подихати жасмином, півниками і шипшиною. І тими простими ружами, що ростуть біля хвіртки.

06.06.2009

Справжні слова знайти дуже важко. Бува, здається, що ось воно — але раптом починає танути в пам’яті. Це не страшно, адже я ще не ступила на свій шлях. Це так ніби звільнюєш сад від високої літньої трави, щоб деревам дихалось вільніше, а кущі могли бачити сонце.

Тепер частіше згадую неповторного Марселя Пруста. Єдине, що мені в ньому не подобається, — це надто багато квітучих дерев і милування ними. Але відчуття часу в нього дивовижне. Пруст — це безкінечний сон.

07.06.2009

Зміни зараз відбуваються на очах одного покоління, і воно змушене до них пристосовуватися. Які ж бурі при цьому стрясають свідомість, і як все це відображається на реальності… Фолкнер писав, що найбільша трагедія людини, коли та не знає, хто вона і яке її місце в світі. А Пруст запевнив, що людина не дорослішає. Символом цього може стати аксолотль — личинка амбластоми. Ніхто не бачив її дорослою.

Основна ознака недорослості — те, що людина вважає себе об’єктом уваги світу. Насправді людина байдужа світові. Усі інші живі істоти знають про це, і в них немає ні фобій, ні депресій. Модель поведінки в кризових ситуаціях вивчена досить добре, але також з точки зору недорослої людини.

Що за роман я хочу написати? Виховання почуттів? Становлення? Шляху?

08.06.2009

Дивна любов Новаліса до римокатолицької церкви. Мені якось не спадало на думку, що романтизм прихильний до деспотії. Але через два століття розумієш, що світ не може існувати без ієрархії. Доросла людина повинна мати своє місце у вертикалі суспільства. Демони демократії, як висловився один грузинський поет, руйнують світ незгірше ніж війна. Не можна кожному заходити всюди. Тільки творча свідомість може рухатися по всіх світах як вертикально, так і горизонтально. Це розуміння свободи в дусі істинного романтизму.

10.06.2009

Світ дуже тісний — і це не перестає дивувати. Тому слід бути дуже обережними, щоб не наступити на маленьку істоту, яка, не відчуваючи небезпеки, блукає в траві. Кожне життя має вартість, але на війні вартості не має сама вартість. Тільки доля. Навіть Бог не може захистити, коли Парки встають з-за своїх прялок, і ненароком обривається чиясь нитка. Що це означає? Лише те, що ми не знаємо світу і світ не знає нас. Коли це починаєш розуміти, то враз стаєш дорослим.

Вночі за стіною крапала вода із зіпсутого крана. Було так темно, ніби в гроті. Усе залежить від того, хто зазирне в цей грот. Ось про це мій роман.

11.06.2009

Намагатися знову відтворити картину руйнації, повернути біль, роз’ятрити рани — мистецтво таке жорстоке. Ще гірше, коли це робиться в кіно. Стає неприємно від того, що все це несправжнє. Слова — інші. Без совісті в літературі не можна.

Русалочка, що перетворилась на Офелію, бо начиталась романів. Тупість і нерозвинутість юності, відсутність в ній співчуття. Потім людина дорослішає і набуває здатності співпереживати. Звідки в ній це з’являється?

12.06.2009

Вчора написала першу сторінку. Магічний театр поблизу Кенігсберга. А чи Парки справжні? Невідомо. На те він і магічний театр. Імені Германа Гессе. Ні, тут немає нічого легковажного. Театр чи щось схоже на нього — усього лише каталізатор вибуху, який станеться через сто років. Однак магія вже почала зі мною гру. На сторінці листів — реклама «живих столів». У Києві. Огидне видовище ці всі фото. Утім, я зразу здогадалась, що таке «живі столи». І це також каталізатор. Зрештою, цей світ уже давно підірвав сам себе, і тепер у повітрі літають клапті сажі і попелом засипає під’їзні алеї.

Для мене нормально жити в майбутньому чи минулому часі. Надто часто зустрічаюся з тим, про що вже написала. На побутовому рівні це майже непомітно, однак я переконана, що часи зливаються в єдиночасся. Думка — це інструмент, який допомагає увійти в майбутнє. Просто люди або не вміють користуватися цим інструментом, або вважають подорож у майбутнє співпадінням.

Поки я писатиму цей роман, зі мною будуть траплятися різні речі. Адже зв’язок з Кенігсбергом вже встановлено. Він знає про мене. Він присутній у моїй свідомості й підсвідомості.

14.06.2009

Літо промине швидко. В ньому схований механізм прискорення часу. А відтак влітку з моїми персонажами може багато чого трапитися. Зараз я дихаю цим загуслим повітрям, і сад Блейка переходить у сад Міхаеля Клейста. Класицизм — це зима. Просвітництво — весна. Романтизм — літо. Все інше — вічне безчасся. Збирати урожай нема кому, всі пішли воювати, окрім хлопчиків, хворих на сухоти.

15.06.2009

Ненаписане вдень тривожить мене серед ночі, хоч став коло ліжка диктофон. Я бачу жести, чую кожне слово, відчуваю кожен вигин інтонації. Готовий текст, який живе.

— Його звати Генріх. Бідний Генріх!

Ні, він не читав цієї старофранцузької поеми про хворого на проказу сюзерена і щиросерду дівчинку-селянку.

• Предыдущая
• 40/55
• Следующая