Серед темної ночi - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 14

• Предыдущая
• 14/38
• Следующая

Серед цiєї купки мусив стати й Роман. Тепер уже вiн думав про те, щоб поки знайти собi хоч поденний заробiток, бо йому не було чого їсти. Але доля була до нього неласкава: вiн простояв увесь перший день до вечора i не вистояв нiчого.

П'ятака проїв,не було з чим iти й до нiчлiжного. Роман думав, думав i пiшов у великий мiський сад.

- Засну десь у кущах! - гадав собi- Поки ще не холодно.- Вишукуючи в саду лiлшого, затишнiшого мiсця, натрапив на чималу будiвлю, що стояла там серед прочищеного майданчика. Зроблена з шальовок, в однiм мiсцi зовсiм не було стiни - самi поручата. Роман перескочив через їх i пiшов усерединi по помосту. Силкувався йти тихо, щоб не почув сторож садовий. Iшов у темрявi i вiдразу почув, що падає вниз.

Упав, але бiльше злякався з несподiванки, нiж забився. Встав, почав мацати руками. Був у якомусь дощаному коридорi неглибокому. Вилiз iз його легко i пiшов обережно далi. Дiйшов до якихось дверей i вiдчинив їх. Засвiтив сiрника: невеличка дощана комiрчина, мов хижка, попiд стiнами лави.

Зважився тут заночувати. Лiг на лаву, положивши шапку в голови.

Уночi кiльки разiв прокидався, не розумiючи, де вiн. Тiльки вставши вранцi, побачив повидному, що це був лiтнiй театр, покинутий уже тепер, порожнiй, старий i обдертий. Мусив бути йому притулком i надалi на той час, коли не буде грошей, щоб ночувати деiнде.

Сьогоднi вiн продав за три рублi своє пальто. Осiнь тiльки почалась i була суха й тепла,можна поки було й без нього прожити, а далi… що буде! За карбованця купив сокиру i вийшов на базар… Його зараз же взято колоти дрова. Роман дуже зрадiв цiй роботi. Але поки вiн наколов купу дров та заробив пiвкарбованця, то в нього так заболiли крижi й руки, що вiн кляв свою роботу всякими словами. Ввечерi пiшов у нiчлiжний, стрiв там Лукаша i з горя проїв i пропив з ним увесь свiй заробiток.

Щодня Роман стояв на точку, та не щодня його брано. В який день не було заробiтку, Роман жив з тих грошей, що зосталися йому вiд пальта. Це дiялося тижнiв зо два, аж поки знову так сталося, що в Романа не було й трьох копiйок заплатити за нiч у нiчлiжному.

"Доробився!" - гiрко нарiкав на свою долю Роман, iдучи ночувати знов у той садовий театр. Тепер це було не так добре, як попереду, бо вже пiшли дощi i зробилося враз дуже холодно. Роман страшно намерзся, стоячи на базарi, i був голодний. Вiн увесь трусився.

Дотягся до театру, перелiз через поручата i пiшов у свiй закамарок. Iдучи темною сценою, вiн спiткнувся на щось i трохи не впав.

- Який тут стультусяка собачий ходить та людей колошкає? - несподiвано гримнуло з темряви.

Роман пiзнав голос Патрокла Хвигуровського: це вiн на нього спiткнувся.

- Се я, Роман,одповiв.

- Який Роман, азiнус?

- Та тот, що з вами в ночлежному ночувал.- Увесь цей час їм не доводилося стрiватися.

- А чого ж ти тут?

- Та должно того, що нєту на ночлежний деньог.

- Резон, хоч ти й болван!

- А чого.ж я болван?

- А того, що повинен тут ночувать.

- Та й ви ж тут ночуєте.

- Я - iнша рiч. Я, братку, так собi… ще вдень сюди зайшов, а був трошки випивши… та як лiг - та й досi!.. Ну, а все-таки я це мiсто, правда, знаю добре… Дак це вже нiч?

- Нiч.

- А чого ж ти зубами ухналi куєш?

- _ Бо холодно.

- Холодно? Ну, сiдай бiля мене та погрiйся! Чого стоїш? Сiдай! За це платити не доведеться.

I вiн у темрявi пiймав його за руку й потяг униз. Роман сiв бiля нього.

- Еге, та ти, парубче, без пальта!

- Атож…

- А де ж воно?

- Загуло.

- Ну, й ти ж скоро загудеш.

- Куди ж я буду густи?

- К чортовому батьковi в зуби! Пропадеш без одежi.

- Продал… топор нужно било купить… Що ж мiнє було делать?

- Клапоухий азiнус! Попитайся мене, то я скажу, що тобi треба робить.

- Говорiть!

- Я тебе поведу до добрих людей.

- Ведiть!

- Там, поки що, получиш кватиру й харч. Заплатиш згодя, як будуть грошi.

- Хароша штука, спасибi вам!

- Не кажи - хароша, поки не з'їв! Як будеш розумний, то матимеш i роботу.

- Какую?

- Кращу за ту, яку робиш.Тодi знатимеш.

- Пущай i так!

- Тiльки одно…

- А що такое?

- Чи зостанешся там, чи нi, чи вiзьмеш роботу, чи нi, а що побачиш, про те мовчи!

- Ето можно.

- Заприсягнись!

- Пущай мене хрест побйоть i сира земля не прийметь, єжелi кому скажу.

- Добре! А коли зламаєш присягу, то я _тобi зламаю шию… I пiд землею знайду. Цiла голова не буде. Цього не забудь!

- _ Не забуду.

- Гайда.

Довго йшли через увесь город, аж поки прийшли до якоїсь темної i грязької вулицi. Перейшли її всю. Наприкiнцi вулиця вiдразу падала вниз i звертала в якийсь яр. По обидва боки яру, попiд глиняними кручами, блимали маленькими вiкнами невеличкi хатки. Лiхтарiв не було,- тiльки й свiту на вулицi, що з тих вiконечок. Ноги грузли в глинi, розмоченiй дощами. Роман уже набрав у свої дранi чоботи стiльки води, що всi ноги були мокрi.

- Iди сюди попiд тином,- сказав Патрокл,- бо тут та-ка халдейська калюжа.

I справдi, всю вулицю залила величезна калюжа. Це було найнижче мiсце в яру, i вода стiкала сюди з усiх високостiв.

З бiдою, чiпляючися за хворостяний тин, просунулись повз калюжу.

- Ну й грязюка! - жалiвся Роман.

- Ще й лучче: як упадеш, то не заб'єшся.

- Та куди ж ми зайшли?

- У Рiвчаки!

- Какiї рiвчаки?

- Так зветься… Iди за мною!

Вiн завернув до двору. Одчинив хвiртку, впустив Романа i по-хазяйському зачинив за їм. У дворi хата, здається, гонтом крита, праворуч - якiсь шопи, чи що.

Загарчав у темрявi собака.

- Цить, Хамло, цить! Се я. Здоровенний пес, пiзнавши Патрокла, почав лащитися до нього.

- Що? Хiба давно не бачив мене? На вже, на! Витяг щось iз кишенi i дав Хамловi.

- Добрий канiс! Гарний собацюра!.. Ну тебе к чорту! Хвостом усю пику заляпав.

Пiдiйшли до хати, i Патрокл загрюкав у засуненi дверi.

Чути було, як хтось вийшов з хати, i чоловiчий голос озвавсь у сiнях:

- Хто там?

- Одчиняй, то й побачиш!

- Патрокл Степанович? - запитав стиха голос.

- Атож.

Хазяїн упустив гостей i зараз же знову засунув дверi. Увiйшли в хату. Це була звичайна мiщанська свiтлиця: велике лiжко праворуч пiд стiною, лiворуч стiл, а круг його простi дерев'янi, помазанi рудою фарбою, стiльцi; ближче до дверей - праворуч пiч, лiворуч - шафа. Стiни облiплено поганенькими, нечистими вже шпалерами; на стiнах три малюнки без рамцiв, прибитi просто гвiздочками: копiєчнi базаровi ляпанцi, всi помазанi мушиними слiдами. Якась жiнка, мабуть, хазяйка, блiда й худа, клала спати дитину в колиску, а за столом сидiв Лукаш.

Поздоровкались i посiдали.

Тим часом увiйшов з сiней хазяїн. Не такий здоровий, як Патрокл, але кремезний i дужий, з великою блискучою чорною бородою, з дужим закандзюбленим носом. Блиснув на Романа гострими холодними очима.

- Чого ти так на його дивишся? - спитав Патрокл.- Оце тобi привiв чоловiка. Ходить без роботи. Коли зараз нема в нас дiла - треба дать йому кватирю й харч.

- А талалая з бiлих берез не буде випускать?

- Каже, що припне.

- Хай ночуєть.

- От i гаразд! А тепер знаєш що, Яроше? I вiн голодний, та й я, як вечiр побачив, то розласувався на вечерю.

- Ану, Варко, давай там що єсть! - звелiв Ярош господинi.- Ми ще й самi не вечеряли.

Жiнка, мовчазна i якась дивна, почала готувати вечерю. Хазяїн вийшов у сiни, а за їм слiдком Патрокл, i довго щось там балакали, тодi вернулися вдвох.

- Ану, сiдаймо! - покликав хазяїн. Гостi посiдали за стiл, а вiн тим часом витяг з шафи пляшку з горiлкою.

- От чудесна штука, що й аква вiта є! - зрадiв Патрокл.- Мабуть, ти знав, що я змерз?

- _ А, должно, ти й не пив би, когда б не змерз? - шуткував Ярош.

• Предыдущая
• 14/38
• Следующая