Выбери любимый жанр

Арахнофобія - Сорока Юрій В. - Страница 35


Изменить размер шрифта:

35

Барбара горювала близько семи місяців. Може, страхові гроші за Мартіна скінчилися, а може, вона закінчила обдумувати свій план, не знаю. Точно я знаю лише одне – наступне заміжжя Барбари не мало нічого спільного з коханням або бажанням створити сім'ю. Павучихам не потрібне ні перше, ні друге. Другим її чоловіком мав необережність стати заступник директора досить великої текстильної фабрики.

Після одруження пан Качинський, саме таким було його прізвище, прожив лише рік, померши від гострої ниркової недостатності й залишивши молодій дружині своє немаленьке майно. А також страховку за життя, якихось кількасот тисяч злотих. Ще за рік жертвою «вдови» став чемпіон Польщі з автоперегонів у класі ралі Станіслав Борщаківський, котрий помер за вісім місяців від цирозу печінки. Думаю, нікого не здивує той факт, що пан Станіслав, ризикуючи всю свою кар'єру гонщика здоров'ям та життям, застрахувався на триста тисяч злотих рівно за три місяці до смерті. А ще за півроку з'явився багатий німецький фермер Удо Штайнер, котрий утратив розум від посмішки Барбари, свої статки й життя від її алдріну, а натомість отримав горбик землі на кладовищі й обеліск із написом: «Від вічно скорботної дружини». Тут Дойче Банк утішив пані Барбару двомастами тисячами цілком вільно конвертованих дойчмарок, виконуючи свої зобов'язання перед нею, як перед єдиною спадкоємицею гера Штайнера. Дякувати Богу й демократії, Берлінська стіна вже впала на той час, дихнувши у Східну Німеччину, як і в усю Східну Європу, славнозвісним вітром змін, про які так натхненно співав Клаус Майне зі славетних «Скорпіонів». Але Барбара не оцінила можливості переїхати західніше й повернулася до Варшави, де спокійно жила у своєму великому і сповненому достатку будинку, отримуючи від життя все, що могли дати гроші її невдах-чоловіків. Хоча «жила спокійно» – це не надто влучні слова. Саме в цей період свого життя Барбара потрапила в коло зору поліції, що, безумовно, стало для нас із Маріушем приємним сюрпризом. Адже кожному відомо, що бюрократична машина поліції накопичує про людей, якими цікавиться, масу потрібного й непотрібного матеріалу. А будь-який, навіть неважливий, на перший погляд, папірець може за певних умов стати цінним доказом у справі.

Власне, у поле зору поліції попала не сама Барбара, а її співмешканець Павло Стоцький, голова не надто великого, але особливо «відмороженого» бандитського угруповання, що займалося на ринках Варшави рекетом торгашів з України, а також «бомбило» автобуси, у яких із Польщі до України везли сотні тонн вибіленої в дикі тони джинсової тканини, що мала вбіса модну назву «варенка». Невідомо, чому Стоцькому вдалося уникнути долі попередніх чоловіків Барбари, але факт залишається фактом – вона не отруїла його. Особисто я думаю, що вона боялася Стоцького. А крім того, мала гостру потребу в надійному захисті у такий непевний час, який почався після того, як сконав східний монстр із назвою СРСР. Як би там не було, Стоцький згодився їй у майбутньому не раз, у чому і я особисто мав змогу переконатися на власних ребрах. У середині дев'яностих, після чотирирічної перерви у своїй жахливій діяльності, «чорна вдова» знову вийшла на полювання. Цього разу її жертвою став бізнесмен із Познані на ім'я Станіслав Пакулак. Схема залишилася колишньою – одруження, кілька місяців тихого подружнього життя, після чого пішло слідом страхування життя пана Станіслава і його смерть за два місяці після цього. Діагноз – усе та ж гостра ниркова недостатність. Ще за рік історія повторилася з господарем автосалону з Кракова, ще через рік – із власником приватної риболовецької флотилії з Гданська… Досить подробиць. Я нарахував до Євгена Бондаренка дванадцять убитих «чорною вдовою» чоловіків! Євген став тринадцятим. От і не вір після цього в магію чисел. Господи, я ніколи не вважав себе сентиментальною людиною, але цього забагато й для мене. Маю надію, ми все ж зможемо зупинити її кривавий шлях. Передбачаю твоє запитання, люба Наталко: як же їй усе сходило з рук протягом такого тривалого часу і ніхто не зацікавився, чому з такою прикрою сталістю Барбарі не щастить із чоловіками. Але тут, як не дивно, все надзвичайно просто. Я б навіть сказав, до геніального просто! Бо поряд з усіма тими людьми на весільному рушничку стояла зовсім не Барбара Красовська. Адже ніхто не побачить нічого дивного в тому, що після одруження наречена замінить свій паспорт і в її новому документі з'явиться прізвище чергового «щасливого» нареченого. А кому на думку спаде перевіряти ланцюжок з усіх оцих Качинських, Борщаківських, Штайнерів, Пакулаків, Дубровицьких, Баницьких й інших? Тим паче, що магічний порошок з назвою алдрін не давав приводу для відкриття карної справи за фактом смерті того чи іншого шановного пана. Відносячись до групи стійких органічних забруднювачів, ця хлорорганічна сполука, яка є однією з похідних звичайного нафталіну, має особливість накопичуватися в організмі й призводити до хронічного отруєння, котре, на відміну від отруєння гострого, виявляється у хворобах нирок, печінки, кишечника або в онкологічних захворюваннях. Тож хто міг узяти під підозру невтішну вдову, яка так побивалася над тілом коханого, що пішов з життя через банальну ниркову недостатність або рак шлунка? «Чорна вдова» все добре прорахувала. Усе, крім того, що на її шляху стану я.

27 липня. Сьогодні я дав змогу Маріушу відчути неабияку гордість за його професіоналізм і можливість передбачати розвиток подій. Але все по порядку. Наша спроба імітувати мій від'їзд в Україну провалилася. Сьогодні вранці, коли я забрав свої речі з готелю «Аркадія» і прямував до автомобіля, на мене очікував кілер. Мушу лише подякувати долі, що це був не надто наділений розумом молодик із пістолетом у руках, а не стрілець із снайперською гвинтівкою на даху. Пострілу з гвинтівки мій кевларовий бронежилет не витримав би. Але навіть за такого розвитку подій мушу сказати, що чотири пістолетні кулі, випущені у груди впритул, не мають нічого спільного зі словом «дурниці». Враження таке, ніби тобі чотири рази поспіль зацідили у груди кувалдою, а можливість вдихнути свіжого повітря після цього можна порівняти з найвищим задоволенням. Додає оптимізму лише те, що на пляж я йти найближчим часом не збираюся, інакше кількість людей, переляканих виглядом моїх синювато-чорних відмітин на «всі груди», була б вражаючою.

Хлопці Маріуша спрацювали добре, і стрілець був затриманий. Він, звісно, не знав замовника або вдавав, що не знає, але які могли бути сумніви в тому, що це робота Барбари? Звісно – жодних. Між нами з Маріушем відбулася розмова, в кінці якої він прочитав мені довгу нотацію:

– На жаль, ти досі не зрозумів, що все значно серйозніше, аніж тобі здається. Вона не заспокоїться, доки не прибере тебе, а це, з огляду на її фінансові можливості, лише питання часу. Натомість у нас жодних доказів, одні лише здогади, від яких каменя на камені не залишить її адвокат із дипломом Гарварду. Тож я волів би, щоб ти більше дослухався до моїх порад. Я понад усе хочу випровадити тебе до Львова під опіку Вадима Галкіна, але боюся, що вже запізно. Там для тебе небезпека не менша, аніж тут, у Варшаві. І єдине, що я можу зробити, аби стовідсотково гарантувати твою безпеку, – це запевнити Барбару в тому що вона досягла своєї мети і ти вже мертвий. Це я беру на себе, а ти пообіцяй мені припинити будь-яку «самодіяльність» і не відходити від мене ні на крок.

Довелося пообіцяти. Хоча статус хлопчика при персоні заступника начальника кримінальної поліції, ще й хлопчика, загримованого до неможливості впізнання, є принизливим для мого хворобливого самолюбства, але це краще, аніж сидіти в поліцейському відділку, пити каву, грати у бридж із патрульними й нудьгувати. У той час, коли так стрімко добігає кінця розпочата мною справа.

29 липня. Учора нарешті дозволив собі один вихідний день. Зрештою, у мене не було вибору, Маріуш просто поставив мене перед фактом – я повинен сидіти у нього вдома і дивитися по телевізору сенсаційні репортажі в новинах. Не багато не мало, репортажі про власну загибель. І мушу сказати, люди, яким було доручено роздмухати інтерес навколо мого уявного вбивства, були знавцями своєї справи. Я навіть мусив себе вщипнути, аби переконатися, що насправді не покинув цього грішного світу, так реалістично виглядав сюжет про замовне вбивство у холі готелю «Аркадія». Цікаво буде побачити обличчя портьє, якщо ще колись доведеться опинитись у їхньому готелі. Вечір минув узагалі чудово. Я провів його у кріслі з томиком Генріка Сенкевича в руках. Ці сентиментальні герої, сучасники жорстокого сімнадцятого сторіччя. Такі неправдоподібно милі й добродушні навіть серед військового лихоліття. Куди котиться наш світ, коли ми навіть у мирний час виглядаємо жорстокими монстрами на їхньому тлі?

35
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Сорока Юрій В. - Арахнофобія Арахнофобія
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело