Чигиринські походи. 1677–1678 - Сорока Юрій В. - Страница 19

• Предыдущая
• 19/20
• Следующая

Утім, це лише припущення. На ділі все склалося так, як склалося. 13 серпня, тобто на другий день після падіння Чигирина, українсько — московська армія, виконуючи наказ Ромадановського, обставившись возами й приготувавшись до відбиття атак турецької кавалерії, розпочала відступ до Дніпра. Кара — Мустафа, зайнятий спустошенням Чигирина, не одразу помітив наміри противника, але згодом кинув навздогін Ромадановському і Самойловичу велику кількість турецької і татарської кінноти. Під час спуску з висот, які нещодавно так успішно були захоплені козаками і московськими стрільцями, турецькі підрозділи облягли відступаючу армію з двох боків і почали завзято атакувати. Однак домогтися значних успіхів вони не змогли. Усі атаки було відбито, хоча швидкість руху обозів Ромадановського й Самойловича значно зменшилася — першу ніч від початку відступу на Лівобережжя козацько — московська армія провела на відстані лише однієї милі від покинутого табору. Близько півдня 14 серпня війська Ромадановського і Самойловича, пройшовши за весь час усього дві милі, досягли покинутих ними кілька днів тому укріплень поблизу Бужинської переправи. Саме тут відбувся прикрий інцидент, про який згадував М. І. Косиненко.

Річ у тім, що перед укріпленнями табору на Бужинських полях, які мали вигляд півмісяця зі спрямованими в бік Дніпра ріжками, знаходилась невеличка фортеця. Розташувавши в ній кілька артилерійських батарей, можна було протягом тривалого часу стримувати наступ турецької армії. Однак, вступаючи до табору в безпосередньому бойовому контакті з турками, полки українсько — московського війська проминули укріплення фортеці, не зайнявши їх. У безладі, який утворився, помилку помітили не відразу, а після того як її все ж помітили, у ставці Ромадановського було вчинено розслідування власної безголовості, під час якого полковники почали звалювати вину за прорахунок один на одного. Турки ж, використавши таку щасливу для них нагоду, зайняли укріплення, з якого немов на долоні було видно ворожий табір, підвезли від стін Чигирина мортири і взялись обстрілювати Ромадановського і Самойловича пороховими бомбами. Тож на світанку 15 серпня було вирішено атакувати фортецю, що, безумовно, неможливо було зробити без значних жертв. Щоденник Патріка Гордона досить детально описує цю атаку українсько — московського війська на турецькі позиції.

Першими мали йти в наступ добровольці. За ними слідом вирушали два полки, прикриті іспанськими рогатками. Слідом відбував загін, який мав наказ по закінченні штурму зайняти й укріпити фортецю. У вояків цього загону був при собі шанцевий інструмент для ремонту фортечних укріплень. З обох флангів штурмового корпусу зайняли місця полки, озброєні мушкетами й артилерією, завданням яких було протистояти фланговим ударам турецької армії. Однак якщо підготовка до штурму подарованої туркам напередодні фортеці виглядала досить грамотно, то виконання самого плану викликає подив. Опівдні 15 серпня добровольці, на яких було покладено перебувати в авангарді наступаючої колони, без наказу розпочали сутички з яничарськими підрозділами. За ними в бій втягнулася решта полків, йдучи не чітким військовим шикуванням, а безладним натовпом. Яничари, які помітили наступ козаків і московських ратників, хутко полишили фортецю й шанці, побудовані біля неї, та, оговтавшись, організували потужну кавалерійську атаку у фланг наступаючим. Унаслідок цієї кровопролитної атаки козацькі й московські полки з великими втратами було відкинуто на попередні позиції, а турки продовжили гарматний обстріл табору Самойловича і Ромадановського.

Млява стрілянина з обох боків і дрібні сутички тривали на полі бою під Бужинською переправою до 19 серпня — дня, коли відбулася рішуча битва, яка й поставила крапку на протистоянні турецької і українсько — московської армії в 1678 році. У бій вступили всі наявні сили з обох сторін. Кількагодинна кровопролитна битва остаточно продемонструвала перевагу війська Самойловича і Ромадановського, яке, незважаючи на безголовість своїх командирів, змогло витримати атаки османів і змусило їх відступити до Чигирина, де воно мало надію прикритися його мурами. Проте на цьому поєдинок і закінчився. Замість того, щоб переслідувати турків і спробувати відбити Чигирин, тисячі вояків, які щойно так рішуче наступали, раптом зупинилися коло залишених турками обозів в надії чимось поживитися. Але турки встигли вивезти більшу частину свого майна, тож трофеями козаків і московських ратників стали головним чином схожі здалеку на людей опудала, що їх турки виставили напередодні з метою примусити ворога даремно витрачати порох та гарматні ядра.

Далі армія Ромадановського і Самойловича не пішла, а повернулася на Лівобережжя. Турки ж, підійшовши до Чигирина, зруйнували ущент фортецю і продовжили відступ до Південного Бугу через Умань і Ладижин. Звідси великий візир вислав козацькі загони на чолі з Юрієм Хмельницьким, наказавши їм закріпитися на Правобережжі і залишатися там, маючи підтримку в особі кам'янець — подільського паші. Другий Чигиринський похід було завершено.

Отже, дворічна кампанія, метою якої було захоплення Османською імперією українського Правобережжя і його столиці Чигирина, завершилась. І, як то часто буває після протистояння, у якому жодна зі сторін не здобула переконливої перемоги, Московське царство і Оттоманська Порта одночасно оголосили про вдале для себе закінчення війни. У Москві та Батурині стверджували, що бойові дії привели до перелому в ході війни, розпочатої ще в 1674 році. Османська імперія аргументувала свої успіхи взяттям і руйнуванням Чигирина. Правда, як завжди, була посередині — турки відступили і вивели свої основні сили з України, але й Московське царство не змогло закріпитися на правому березі Дніпра. В історіографії поширена думка, що військові дії на Бужинських полях та поблизу Чигирина виявили тактичну і стратегічну слабкість Г. Ромадановського та І. Самойловича, з чим ми, з огляду на перебіг подій, маємо погодитися. Як вже говорилось раніше, були й приховані причини незрозумілої повільності Ромадановського, виявленої під час битви за Чигирин. Окрім уже згадуваної нами інструкції від царя, яка давала зрозуміти, що гетьманську столицю не обов'язково захищати до останнього подиху, а може й варто залишити, розраховуючи на поступки турків у майбутніх переговорах, московський воєвода мав ще й особисту причину зволікати. Такою потаємною причиною був той факт, що син Ромадановського Андрій перебував на той час у турецькому полоні. Це, у свою чергу, дає підстави гадати, що Кара — Мустафа міг шантажувати московського командувача, примушуючи його бути менш настирливим під час проведення наступу на обложений Чигирин.

Отже, незважаючи на певні успіхи Чигиринських походів 1677–1678 років, Османська імперія не змогла здійснити всіх поставлених перед собою завдань. Чигирин утратив своє оборонне значення, Київ не був узятий, а турецькі війська не розвинули наступ на Лівобережжя, що його планували на початку кампанії. Попри те, що українсько — московська армія залишила Чигирин і він був узятий, турки не змогли тут закріпитись, а отже султанські війська не змогли втриматися на Тясмині. Тож Османською імперією не було досягнуто жодних успіхів, а Чигиринські походи, разом із поразкою під Віднем, що її зазнали османи за п'ять років після розглянутих нами подій, стали завершальною межею турецької експансії на північний захід.

Не домігся успіхів і Юрій Хмельницький, славний нащадок великого гетьмана, якому доля подарувала була шанс очолити український народ і продовжити справу свого батька по створенню вільної та заможної Козацької республіки. Незважаючи на підтримку турецького уряду, Хмельницький у подальшому вже не міг впливати на перебіг справ на Правобережжі. По закінченні другого Чигиринського походу Юрій Хмельницький оселився в Немирові, звідки й здійснював управління територіями, які все ще залишалися під його контролем. Сам він, звісно, перебував під наглядом кам'янець — подільського паші. Постійні побори, стягнення, а також страти місцевого населення і козаків, при цьому гетьманові, який демонстрував свою жорстоку вдачу, швидко налаштували проти нього підданих. Врешті в 1681 році така поведінка Хмельницького змусила турецький уряд усунути його від гетьманства. На місце Хмельницького був призначений молдавський господар Дука, але наприкінці 1683 року він був захоплений у полон поляками. На короткий час гетьманом знову став Юрій Хмельницький. Це третє гетьманство стало для нього фатальним. Закулісні інтриги ворогів Хмельницького призвели до того, що турецький паша заарештував Юрія. У 1685 році його привезли до Кам'янця — Подільського, засудили до смертної кари і задушили, а труп кинули у воду.

• Предыдущая
• 19/20
• Следующая