Выбери любимый жанр

Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович - Страница 1

1/152
Следующая

Изменить размер шрифта:

САЛДАЦЬКИЙ ПАТРЕТ

МАРУСЯ

МЕРТВЕЦЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ

КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА

ОТ ТОБІ й СКАРБ

КОЗИР-ДІВКА

СЕРДЕШНА ОКСАНА

ЩИРА ЛЮБОВ

ПЕРЕКОТИПОЛЕ

ПАРХІМОВЕ СНІДАННЯ

МАЛОРОСІЙСЬКА БИЛЬ

ПІДБРЕХАЧ

СВАТАННЯ НА ГОНЧАРІВЦІ

Хор.

ШЕЛЬМЕНКО-ДЕНЩИК ?

«БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКО! ЛІТЕРАТУРИ»

notes

Б І БЛІ ОТЕ КА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Повісті та оповідання, драматичні твори - _2.jpg

Григорій Федорович К В І Т К А-0 С Н О В’Я Н Е Н К О

1 778 — 1 843

ДОЖОВТНЕВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО

шт

ПОВІСТІ

ТА

ОПОВІДАННЯ

ДРАМАТИЧНІ

ТВОРИ

КИЇВ НАУКОВА ДУМКА 1982

РЕДАКЦІЙНА

КОЛЕГІЯ

У1

К32

І. О. Дзеверін (голова)

М. П. Бажан О. Т. Гончар Ю. Е. Григор’єв (секретар)

В. Г. Дончик М. Г. Жулинський (заступник голови) П. А. Загребельний С. Д. Зубков Є. П. Кирилюк О. В. Мишанич Л. М. Новиченко Д. В. Павличко Ф. П. Погребенник В. М. Русанівський М. II. Стельмах О. В. Шпильова М. Т. Яценко (заступник голови)

Упорядкування і примітки Н. О. ІШИНОЇ

Вступна стаття О. І. ГОНЧАРА

Редактор тому О. І. ГОНЧАР

Редакція художньої літератури

„ 4702590100-658 ^К ~~М221(04)-82~~ • ^{ПЄРЄДПЛаТНЄ}

ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО

Літературні заслуги Григорія Федоровича Квіткн-Основ’яненка визначаються насамперед тим, що він був основоположником художньої прози в новій українській літературі і відомим драматургом, а також популярним свого часу російським письменником, який кращими своїми творами прилучався до «гоголівського напряму». Примітну роль його в європейському літературному процесі І. Франко вбачав у тому, що він «творець людової повісті, один з перших того роду творців у європейських письменствах»

У читацьких колах з нетерпінням чекали появи нових його творів. В. Бєлінський на сторінках найпередовішого на той час журналу «Отечественные записки» висловлював побажання: хай швидше з’являються друком твори «улюбленця публіки, дотепного й талановитого Основ’яненка! От уже буде роздолля для численних шанувальників його оригінального таланту, до числа яких ми передусім зараховуємо самих себе»¹. Найвпливовіші журнали запрошували видатного прозаїка й драматурга до співпраці. «Мені втішно було бачити, що ви визнали призначення «Отечественных] записок» гідним своєї участі...— писав видавець цього журналу А. О. Краєвський Квітці-Основ’яненку 6 жовтня 1839 р.— Я несказанно був би вам вдячний, якби ви зволили надіслати яку-небудь статтю для надрукування»². П. О. Плетньов, видавець заснованого Пушкіним журналу «Современник», опублікувавши 1838 р. російський переклад повісті Квітки «Маруся», зазначав тут же, в журналі: «Ми бажали б поділитися таким скарбом не тільки з усією Росією, а й з Європою»³.

Суспільні умови на Україні в 10—40-ві роки XIX ст., коли творив Квітка-Основ’яненко, характеризуються активізацією громадсько-культурного життя, посиленням процесу формування національної культури й літератури, незважаючи на соціальне й національне гноблення. Зміцнюється ідея наближення інтелігенції, діячів громадсько-культурного руху до народних мас. Передові сили протестують проти дикого беззаконня і зловживань можновладців, проти необмеженого кріпосницького гноблення га сваволі. Після розправи царизму з декабристським рухом посилюється наступ миколаївської реакції, що породжує невдоволення навіть у помірковано-ліберальних колах. Ці та інші суспільні фактори зумовлювали демократичні тенденції прози й драматургії Квітки-Основ’япеика, сатирично-викривальну спрямованість численних його творів, піднесення селянина-трударя до ролі основного позитивного героя.

Для життя, громадської діяльності, світогляду, творчості, художнього методу Квітки-Основ'яненка характерні різкі контрасти і суперечності. Досить згадати його круті життєві повороти, коли капітан, комедійний актор-аматор, двадцятишестирічний Квітка, за його словами, «пустился врысь и вскачь к обители преподобных» — у монастир, а через десять місяців, «сняв монашескую образину и обрив бороду», повернувся «в большой свет», зокрема став директором дворянського танцювального клубу. Письменник належав до знатних кіл, але товариства знаті загалом не любив, заявляючи, що у «вищому» світі «обезьян много, но ...людей мало», і оголошуючи себе духовно спорідненим з трудовими низами (лист до Т. Шевченка від 22 березня 1841 р.). Маючи можливість дістати велику батьківську спадщину, він відмовився на користь улюбленого брата (пізніше — сенатора) від значних маетностей і майже всю решту свого достатку використав на громадські, переважно культурно-освітні, потреби.

Монархічні погляди письменника не перешкоджали йому виступати проти глашатаїв самодержавства й реакції — булгаріиської «Северной пчелы», «Библиотеки для чтения» О. Сенковського і «Русского вестника» М. Греча та М. Полевого. Він, як твердили в реакційних колах, замахувався «на благотворне запровадження мудрої государині» — на введені Катериною II привілеї для дворянства. Устами персонажів-резоиерів Квітка твердив, ніби «благодаря мудрым мерам благодетельного правительства» зло скрізь викорінюється, «благодетельный закон везде его преследует», говорив про «благоденствие» «под покровом мудрого правительства» — і тут же, відтворюючи дійсність як письменник-реаліст, показував повсюдне процвітання зла і беззакония, таке «благоденствие», як масове голодування селян, жахливе становище кріпаків.

Квітка сам служив у суді, а «судящих» усіх рангів зображував у сатирично-викривальному плані. Певний час він був послушником у монастирі, а тим часом у своїх творах і листах послідовно висміював і засуджував служителів релігії — досить пригадати його вираз з листа: «попы.., монахи, черти и прочая сволочь», викривальне зображення отця Микити в «Салдацькому патреті», отця Симеона в «Конотопській відьмі». Закликаючи у своїх дидактичних сентенціях шанувати начальство («бо як батько за дітьми, так воно догляда, щоб... усім було добре жити»), письменник водночас у художніх творах

ЗО—40-х років майже все начальство нижче губернатора змальовував чорними фарбами, обурювався переслідуванням його творів з боку цензурного «начальства», зокрема, як він писав, і з боку «длинных бород», тобто духовної цензури. Після розгрому декабристів серед частини інтелігенції почалися розбрід, відступництво,— Квітка ж саме в другій половині 20-х років виступив з винятково гострим викриттям тогочасних порядків. Коли царизм придушив польське повстанця 1831 року і посилився національний гніт у Росії, Квітка в 1832 — 1833 рр. рішуче стає на шлях збагачення національної української літератури, пише спочатку «Марусю», а потім ще ряд творів українською мовою, що склали дві книжки «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяиенком».

Григорій Федорович Квітка походив з відомого на Слобожанщині дворянсько-поміщицького (в минулому козацько-старшинського) роду« Квітки водили козацькі полки проти зовнішніх ворогів України й Ро« сії, пишалися тим, що приймали в себе Петра І й Олександра І. Батько майбутнього письменника перебував у дружніх стосунках з Аііто^ ном Головатим — колишнім писарем Запорізької Січі, а потім вій-< ськовим суддею Чорноморського козачого війська. В освіченій і культурній родині Квіток бував Г. С. Сковорода, чиї твори Григорій разом із старшим братом та сестрами вивчали напам’ять і часто декламували.

Народився Г. Ф. Квітка 29 (18) листопада 1778 р. під Харковом у родовому ^маєтку — селі Основа (звідси його літературний псевдонім— Основ'яненко). Тут та в Харкові пройшло його життя, написані всі його твори. Через хворобливість у дитинстві та патріархальні умови провінції Григорій не здобув широкої освіти в учбових закладах» навчався лише вдома та в школі при монастирі. Однак завдяки своїй обдарованості, самоосвіті, великій пристрасті до освітньо-культурної та письменницької діяльності він піднісся до рівня людей високої освіченості й культури, зокрема став членом Товариства наук, при Харківському університеті, членом ради Інституту благородних дівиць; європейська наукова громадськість обрала його членом королівського Товариства антикваріїв Півночі (Копенгаген).