БАРДО online - Поваляева Светлана - Страница 8
- Предыдущая
- 8/47
- Следующая
— Розкажи про це їй, — Нумо киває у бік Женщени В Поліетиленовому Кульку, — може, ви якось порозумієтесь тоді.
— А навіщо мені з нею розумітися? Я цей тип ментальної консьєржки-боговоїтельки з дитинства не перетравлюю. Терпіти не можу фанатичок.
— Ти просто чіпляєшся за власні судження так, ніби вони тебе врятують.
— А ти?
— І я. Всі ми. Я завжди знала, що я жахливо занудлива і взагалі не дуже весела людина. Клоун таким не може бути.
— А по-моєму, клоун має бути саме таким — печальним і занудливим. Тоді все, що б він не зробив, смішить інших. Сміються завжди з когось жалюгідного. Е, піду пройдуся.
Він підморгує гоу-гоу-тьолкам і підходить до шинквасу. Видряпується на високий стілець і звідти заспокійливо махає Нумо рукою, бо та не зводить з нього переляканого погляду.
— Ну шо, Ігорьок?
— Тобі чого? — цідить похмурий бармен.
— Пирога і батога. Жартую, мені як завжди. Ти не хочеш поговорити?
— Пиздуй звідси, жартівник.
— Чого це ти такий нечемний? Може, тобі ключицю на нозі зламать?
— Ти собі очко стволом зламай.
Ігорьок схаркує крізь зуби кудись під шинквас і розтирає груди затиснутою в жмені футболкою, брудно-зеленою розтягнутою засмальцьованою футболкою у плямах чи то кетчупу, чи то портвейну, чи ще якого лайна. Його вовчий погляд сталево пронизує всіх у барі — по черзі. З таким барменом у барі не потрібен охоронець чи викидайло. Цікаво, чи може Ігорьок викинути когось звідси? В сенсі, чи звідси взагалі можливо викинути того, хто вже сюди потрапив? Ігорьок попав був колись у нічну зміну з новенькими охоронцями якоїсь підозрілої фірми, — звідтоді він ненавидить усіх присутніх у будь-якому нічному клубі, пабі, ресторані, хай то клієнти чи персонал — однаково. П’яні клієнти під ранок затівають бійку, а розбиратися доводиться барменові. Не кельнерці ж, трясця її матері. І коли охоронець-новачок з підозрілої фірми не знає персоналу в обличчя, а тому, щойно полетіли стільці, тричі шмаляє у бармена, котрий звично заламав би п’яних бидлюків за вісімдесят секунд, то є з чого зненавидіти божий замисел. Коли начальник охорони белькоче, мовляв, пацан нєрвний, це ж його перший робочий день, то де тут, у біса, справедливість? Чому закон не дозволяє вбити козла на місці? Це що, божий задум такий? Ота стара клізма з проскуркою любить повторювати, що божий замисел спотворив і перекрутив сатана. Але таких от нєрвних гондонів, котрі раптом що — одразу шмаляють, а потім думають, треба мочити, поки маленькі, — так він, Ігорьок, вважає. Ось і цей тоже, нєрвний, шмальнув у дєвушку, а тепер психіатра з себе тут малює, урод.
Урод вловлює месидж і відвалює.
Він проходить повз Женщену В Поліетиленовому Кульку, до якої після зникнення Божевільної Юри рідко хто підсідає поговорити, хіба що співчутлива Нумо. Вібрація дримби і завивання дуету Бомжа та Водія Маршрутки долунюють, наче кинутий навздогін у спину ніж. Навіть у туалеті чутно. Він давно сюди не заходив, тому й забув, що не може справити потребу. Точніше, він забув призначення цього приміщення.
Він стоїть тут якийсь час, розглядаючи руді патьоки і чорні грибкові плями на стінах, як тупий школяр — географічну мапу, а тоді виходить. Вкотре, аби хоч як себе зайняти, читає на приліпленому до стіни скотчем аркуші роздрукований, мабуть з Інтернету, текст:
«Далай-лама виступив проти християнських місіонерів у Монголії
Далай-лама вважає, що в Азії не повинно бути християнських місіонерів. Далай-лама висловив критику на адресу християнських місіонерів у Монголії та інших азійських країнах. Голова тибетських буддистів, що з десятиденним візитом перебуває в Німеччині, зауважив в інтерв’ю телекомпанії ARD: „Неправильно віддаляти людей від їхньої культурної спадщини. Краще та надійніше залишатися у своїй власній традиції. Я був нещодавно в Монголії (те ж саме, я чув, відбувається й у Тибеті): я зустрів християнських місіонерів. Я сказав їм в обличчя: „Це буддийська країна, а не місце для навернення“. Тут, на Заході, у своїх лекціях я завжди говорю людям: у вас юдео-християнська традиція. Краще в ній і залишатися“.
Нгаґванґ Ловзанґ Тенцзин Ґ’ямцго — приблизно так називають Далай-ламу тибетською — з 1959 року живе у вигнанні в індійському штаті Хімачал-Прадеш. Імовірно, він буде останнім, чотирнадцятим за ліком Далай-ламою в історії Тибету. Вже у 1969 році він зробив офіційну заяву про те, що майбутнє інституту Далай-лам залежить від мешканців Тибету. Це означає, якщо більшість тибетців вирішить, що інститут Далай-лам виконав свою мету й більше не відіграє визначної ролі для тибетської нації, він припинить своє існування.
„Я думаю, якщо мені доведеться найближчим часом покинути цей світ, більшість тибетців висловиться за збереження традиції. А якщо я проживу ще років двадцять-тридцять, то не виключено, що рішення буде іншим“, — сказав в інтерв’ю радіостанції Deutsche Welle Тенцзин Ґ’ямцго, Далай-лама XIV, „земне втілення Будди Авалокітешвари“».
Чомусь цей текст щоразу діє на нього наче в’язкий дим бляшаної безвиході. Ніби горять довкола стратегічні запаси консервів й автомобільні покривки, а він задихається в епіцентрі прокволих вихорів, виловлюючи з брудної скловати то роздратування християнськими місіонерами, то зловтіху від того, як Далай-лама жорстко їх попустив, то гіркий сарказм щодо реакції юдео-християнських місіонерів на догану Далай-лами — клали вони з прибором на якогось там непросунутого бузувіра, за яким і бабла реального не стоїть, під чиїми ногами лише земля горить — сморід паленої ґуми і стопленої пластмаси. Зрештою буддизм колись розчинив бон, а тепер уже ніхто й не скаже, що то була за гра, як ніхто нічого до пуття не скаже і про український дохристиянський шаманізм, і про мексиканських толтеків до приходу конкісти. Але це не страшно — корпорації виробили таку зручну в обігу штуку, як Духовність. Якщо уявляти Будду Шак’ямуні блискучим гастролером або дуже прокачаним чаром, котрий безперешкодно ковзає рівнями, то знайти свою духовність — це як коника з гімна зліпити. Мав колись такого, не те щоби знайомого, а так — що називається «перетиналися». Прізвище в нього було якесь чеченське, але практикував бон. Ніхто не знав усіх його кінців, стрьомний такий мужик — ніби тлущем змащений, як стратегічна консервна бляшанка, — нема як ухопити, за що зачепити. Поруч одразу ж відчувалося власне убозтво, хоча той переважно мовчав, спілкувався ввічливо, горілку міг пити діжами, але не те що не п’янів, а навіть спокійно демонстрував якісь неймовірні асани, чи як воно там називається. Такі чудеса координації, що не кожному тверезому майстру кунґ-фу під силу. Добре, хоча б пост-бон отримав лише камуфляжний термін «ламаїзм», це політичні дрібниці у порівнянні з паралізуючою ін’єкцією конфуціанства, — так цей знайомий говорив. Нашому язичництву уникнути хрестового геноциду не вдалося, як і мексиканським наґвалям. У нас легше навертати нових рабів до Термітника Благодаті — у нас Гімалаїв нема. А може, просимо батога, бо дуже хочеться пирога. Мертвеччина. Дим загусає, наповнює череп цементом, тисне зсередини, виліплюється у каламутні форми безпорадності, звідки вигулькує павичів хвіст фантазій про ідеальний, глобальний теракт, що поклав би край усім імперіям та, відповідно, всім геноцидам. Плаває, конденсується, обплутує ноги, торс, голову розмотлошена й комашлива злість на людей, на цілі народи, на тибетців — тупих, як, утім, й українці, як будь-яка людська маса — геополітичний ґель, наповнювач кожної країни. На відміну від Далай-лами, він думає, що зі зникненням так званого ламаїзму буддизм по-китайськи нічим не відрізнятиметься від християнства: відвалив бабла на храм — і, вважай, місце в райському бізнес-класі тобі зарезервовано. Бронювання пролонговується кожним ударом лоба об капот броньованого джипа генерал-майора батюшки хрестопузого. Хоча, здавалося б — що йому особисто до Далай-лами, тибетців і, зрештою, буддизму? Він завжди сповідував радикальний нігілізм, віртуозно прикидаючись навіть перед самим собою, ніби взагалі нічого не сповідує.
- Предыдущая
- 8/47
- Следующая
