Гордість і упередженість - Остин Джейн - Страница 62

• Предыдущая
• 62/86
• Следующая

— А як же з візитом до Пемберлі? — вигукнула місіс Гардінер. — Джон сказав, що коли ти його за нами послала, то містер Дарсі був тут, — це правда?

— Це дійсно так. Я повідомила його, що ми не зможемо прийти. Так що цю справу вже вирішено.

«Ага, значить, цю справу вже вирішено, — повторила про себе місіс Гардінер, кваплячись до своєї кімнати, щоб перевдягтись. — А чи знайомі вони настільки добре, щоб вона змогла розповісти містеру Дарсі справжню причину їхнього від'їзду? От якби знати!»

Але їй так і не довелося цього знати, хоча цікавість із цього приводу допомогла їй перенести той поспіх та сум'яття, що панували в останню годину перед їх від'їздом. Якби Елізабет випала вільна хвилина, то її впевненість у тому, що така нещасна істота, як вона, зараз не в змозі буде нікому допомогти, але вона, як і її тітонька, була тепер при ділі: треба було — крім усього іншого — написати всім їхнім знайомим у Лембтоні записки з неправдивими поясненнями їхнього раптового від'їзду. Однак за годину вони з усім встигли впоратись, а містер Гардінер тим часом розрахувався за перебування в готелі. Тож їм залишалось одне — їхати, і Елізабет, після всіх нещасть, що звалилися на неї вранці, невдовзі опинилася в екіпажі (навіть швидше, ніж сама гадала), котрий віз її додому в Лонгберн.

— Я ввесь час думав про це, Елізабет, — мовив її дядько, коли вони виїжджали з міста, — і дійсно, якщо над цим серйозно замислитися, то я схильний пристати на думку Джейн із цього приводу. Для мене є просто незбагненним — яким це чином якийсь молодик візьме й забажає звабити дівчину зовсім беззахисну, без друзів, яка, до того ж, гостює в родині його командира? Тому я дуже схильний сподіватися на краще. Невже він думав, що не втрутяться її друзі та родичі? А як він збирався знову з'явитися в полку після такої образи, яку він завдав полковнику Форстеру?! Принади, що його зваблювали, не варті такого ризику.

— Ви і справді так думаєте? — вигукнула Елізабет, на якусь мить позбувшись похмурого настрою.

— Безперечно, — сказала місіс Гардінер. — Я і сама починаю схилятися до думки твого дядька. Це було б надто значним порушенням моралі, правил честі та його власних інтересів, аби на таке піти. Гадаю, що Вікхем на це не здатен. А ти сама, Ліззі, — невже ти думаєш про нього так зле, що вважаєш його здатним до такого кроку?

— Ні, не вважаю. Я не вважаю, що він може діяти всупереч власним інтересам. Однак, на мою думку, він цілком здатен до усіх інших гріхів. От коли б дійсно було так, як ви кажете! Та я гадаю, що на це марно сподіватись. Якби вони хотіли побратися, то чому відразу не поїхали до Шотландії?

— Ну, по-перше, немає твердих доказів, що вони не поїхали до Шотландії.

— Он як? А що ви скажете на те, що вони з фаетона пересіли до найманого екіпажа? До того ж, їх ніде не бачили на Барнетській дорозі.

— Гаразд — припустімо, що зараз вони в Лондоні. Вони подалися туди для того, щоб загубитися серед людей — і більше ні для чого. Навряд чи в когось із них є чимала сума грошей, тож незабаром вони второпають, що їм дешевше буде одружитися в Лондоні, а не в Шотландії, хоча не так швидко, як там.

— Але навіщо їм уся оця таємничість? Чому вони бояться бути поміченими? І з якого це дива їм треба одружуватися потайки? Ні, ні, все це не так. За словами Джейн, навіть його добрий приятель переконаний, що той не збирається з нею одружуватися. Вікхем ніколи не візьме собі за дружину жінку без приданого. Він просто не зможе її утримувати. А які принади має Лідія, крім молодості, здоров'я та веселої вдачі, котрі змусили б його заради неї відмовитися від вигідної партії? Що ж до побоювань стосовно ганьби серед однополчан, до якої спричиниться його втеча, то тут я не можу судити, бо не обізнана з наслідками такого вчинку. А щодо іншого вашого аргументу, то він, на мою думку, є заслабким. Лідія не має братів, котрі могли б за неї заступитись; а на підставі поведінки мого батька, його нечутливості і байдужості до всього, що відбувається в родині, Вікхем мав повне право дійти висновку, що він втручатиметься в цю справу так само мало, як будь-який інший батько в таких обставинах.

– І ти гадаєш, що Лідія настільки втратила голову від кохання до нього, що ладна жити з ним на будь-яких інших засадах, окрім подружніх?

— Здається, що так воно і є, і саме ця обставина є найбільш неприємною, — зі сльозами на очах відповіла Елізабет. — Наявність у моєї сестри почуття гідності й добропорядності в цьому питанні викликає великі сумніви. Не знаю навіть, що й казати. Можливо, я несправедлива до неї. Але вона ще така молода! її ніколи не навчали задумуватися над серйозними речами, а протягом останніх півроку… та де там — цілого року! — її взагалі залишили напризволяще, і вона тільки й робила, що розважалася та давала волю своєму марнославству. Їй дозволили вкрай безтурботно тринькати свій дорогоцінний час і зазнавати будь-яких чужих впливів. Відтоді, як Н-ський полк розквартирувався в Меритоні, її голова була забита коханням, офіцерами та фліртом. Вона тільки те й робила, що думала та говорила на цю тему, тим самим — як би це краще сказати? — ще більше збуджуючи свою чутливість, і без того сильну від природи. До того ж, усім нам відомо, що Вікхем і своєю зовнішністю, і розмовою вміє привернути до себе жінку.

— Але ж, як бачиш, — сказала її тітка, — Джейн не думає так зле про Вікхема і тому не вважає його здатним на негідний вчинок.

— А про кого Джейн думала зле взагалі? Вона б ні про кого таке не подумала — попри їхню попередню поведінку, — хіба що тільки тоді, коли хтось дійсно б так учинив. Але Джейн знає так само добре, як і я, хто такий Вікхем насправді. Ми обидві знаємо, що він є розпусником у повному значенні цього слова. Що він не має ні совісті, ні честі. Що він є брехливим інтриганом.

– І ти все це знаєш достеменно? — скрикнула місіс Гардінер, жваво зацікавившись походженням таких відомостей.

— Так, достеменно, — відповіла Елізабет і почервоніла. — Якось я розповідала вам про його ганебну поведінку щодо містера Дарсі, та ви й самі, коли останній раз були у Лонгберні, чули, яким тоном він говорив про людину, котра виявила щодо нього стільки поблажливості та щедрості. Крім того, існують інші обставини, про які я не вільна… про які зараз не варто говорити; та я можу із впевненістю сказати, що всі його теревені про пемберлійську родину — то є суцільна брехня. На підставі того, що він розповів мені про міс Дарсі, я готова була зустріти гордівливу, зарозумілу та неприємну дівчину. Однак він сам прекрасно знав, що це не так. Він не міг не знати, що міс Дарсі — дівчина приязна і скромна, якою вона перед нами і постала.

– І Лідія про це нічого не знає? Невже їй не відоме те, про що ви з Джейн знаєте так добре?

— Звичайно! І це — найгірше. Доки я не побувала в Кенті та не отримала змогу багато поспілкуватись як з містером Дарсі, так і з його родичем, полковником Фітцвільямом, я сама не знала правди. А коли я повернулася додому, то Н-ський полк мав залишити Меритон через тиждень чи два. А раз так, то ні я, ні Джейн, котрій я все розповіла, не визнали за потрібне розголошувати ці відомості широкому загалу, бо який зиск був би кому-небудь із того, якби ми зруйнували ту добру репутацію, яку він мав серед усіх мешканців в окрузі? І навіть тоді, коли вирішили, що Лідія поїде з місіс Форстер, мені ніколи навіть на думку не спадала необхідність розкрити їй очі на його справжній характер. Я ніколи не могла подумати, що їй може загрожувати хоч якась небезпека бути обманутою. Повірте мені — про такі наслідки я навіть не думала.

— Тож коли вони поїхали до Брайтона, то ти, гадаю, не мала причини вважати, що вони подобаються одне одному?

— Ані найменшої. Я не можу пригадати жодної ознаки симпатії з кожного боку. Якби щось подібне намічалося, то можете не сумніватися — в такій сім'ї, як наша, на це неодмінно звернули б увагу. Коли він тільки вступив до міліційних військ, то Лідія була готова захоплюватися ним, але це стосувалось усіх нас. Протягом перших двох місяців кожна дівчина в Меритоні чи в його околицях буквально марила ним, але він ніколи не наділяв Лідію якоюсь особливою увагою, і тому після досить нетривалого періоду просто-таки навіженого замилування її закоханість ослабла, а її фаворитами стали інші військовики, котрі більше на неї зважали.

• Предыдущая
• 62/86
• Следующая