Гордість і упередженість - Остин Джейн - Страница 48

• Предыдущая
• 48/86
• Следующая

– І то правда, — відповіла її супутниця й зітхнула.

— Ми обідали у Розінгсі аж дев'ять разів та ще й двічі пили там чай! Як багато мені доведеться розповідати!

— А як багато мені доведеться приховати! — тихцем додала Еліза.

Їхня подорож відбулася без зайвих розмов і зайвих клопотів; через чотири години після від'їзду з Гансфорда дівчата благополучно дісталися будинку містера Гардінера, де вони мали залишитися на декілька днів.

Джейн виглядала добре, але під час тих численних зустрічей і занять, котрі вони мали завдяки доброті їхньої тітоньки, Елізабет не мала змоги придивитися до стану її душі. Однак Джейн мала повернутися разом із нею до Лонгберна, а там для таких спостережень часу буде вдосталь.

Тим часом Елізабет коштувало значних зусиль промовчати і не розповісти своїй сестрі про пропозицію містера Дарсі ще до того, як вони повернуться до Лонгберна. Елізабет так хотілося повідати новину, від якої у Джейн могло перехопити подих, новину, яка настільки сильно тішила її самолюбство, котре вона ніяк не могла урезонити, що протистояти цій спокусі їй допомагала лише невпевненість стосовно того, що можна говорити, а що — ні. Крім невпевненості, було ще побоювання чимось необережно нагадати про Бінглі, тим самим лише додавши смутку своїй сестрі.

Ішов уже другий тиждень травня, коли троє дівчат подалися з Грейсчерч-стріт до міста H. y Гертфордширі. Коли вони наближалися до постоялого двору, де на них мала чекати карета містера Беннета, то завдяки пунктуальності кучера змогли помітити Кітті та Лідію, котрі визирали з вікон їдальні, що розташовувалася на горішньому поверсі. Ці двоє пробули в містечку вже більше години, радісно зайнявши себе відвідинами галантерейної крамниці, спогляданням вартового, що стояв на посту, і приготуванням салату та огірків.

Привітавши своїх сестер, вони торжествуюче продемонстрували їм стіл, накритий тими стравами з холодного м'яса, які зазвичай може запропонувати комірчина постоялого двору. При цьому вони невпинно вигукували: «Як гарно, правда ж? Приємна несподіванка, правда ж?»

— Ми пригостимо всіх вас, — зазначила Лідія, — але ви мусите позичити нам грошей, бо свої ми щойно витратили в отій крамниці. — І додала, показуючи свої покупки: — Ось — придбала собі капелюшка. Щось він не дуже красивий, та я все ж таки визнала за краще купити його, ніж не купувати. Як тільки приїду додому, то розпорю його й подивлюся, чи не можна його знову зшити так, щоб він виглядав красивіше.

Коли ж сестри сказали їй, що капелюшок просто огидний, то Лідія з цілковитою безтурботністю відповіла:

— Ну то й що! Окрім нього, в тій крамниці було два-три ще огидніших капелюшки; а коли я куплю сатину гарного кольору і зроблю оздоблення, то мій капелюшок виглядатиме більш-менш пристойно. Крім того, вже неважливо буде — хто і що носитиме цим літом після того, як Н-ський полк полишить Меритон, а він має відбути звідти за два тижні.

— Та невже?! — скрикнула Елізабет із величезним задоволенням.

— Тепер вони розташуються табором біля Брайтона. Мені так хочеться, щоб тато звозив нас туди влітку! Це було б просто чудово і навряд чи стало б у великі гроші. І матуся теж так хоче туди поїхати! Інакше уявіть, як нудно нам буде влітку!

«Дійсно, — подумала Елізабет, — гарний задум, нічого не скажеш! І дуже підходящий для всіх нас. Не доведи Господи! Брайтон — а в ньому повно військовиків! І це тоді, коли нам з верхом вистачило одного жалюгідного полку міліційних військ із щомісячними балами в Меритоні!»

— А тепер я маю сповістити вам одну новину, — сказала Лідія, коли вони сіли до столу. — Вгадайте — яку? Це — чудова новина, дуже важлива новина, і стосується вона людини, яку всі ми любимо.

Джейн і Елізабет перезирнулись і сказали слузі, щоб той вийшов. Лідія розсміялась і сказала:

— Ну звичайно ж! Знов ота ваша обачливість та схильність дотримуватися формальності! Ви боїтеся, щоб не почув слуга, а йому до цього зовсім байдуже! Смію сказати, що йому доводилося чути речі набагато гірші за ту, яку я збираюся вам повідати. Але, правду кажучи, цей слуга — вкрай неприємний тип. Добре, що він пішов. Ніколи в житті не бачила такої довжелезної щелепи. Але Бог з ним, повернімося до моєї новини. Стосується вона містера Вікхема; мабуть, для слуги це було б нецікаво, еге ж? Так от: небезпеки, що містер Вікхем одружиться з Мері Кінг, більше не існує. Ось так! Вона поїхала до свого дядька в Ліверпуль і не збирається повертатися. Тож містеру Вікхему нічого не загрожує.

– І Мері Кінг нічого не загрожує! — додала Елізабет. — Не загрожує нерозважливий шлюб з людиною без грошей.

— Якщо він їй подобався, то вона дурепа, що поїхала.

— Але сподіваюся, що з кожного боку сильних почуттів не було, — мовила Джейн.

— З його боку я певна, що не було. Повірте мені — йому до неї було абсолютно байдуже. Хіба ж можна любити таке маленьке похмуре створіння, та ще й з ластовинням?!

Елізабет вразила думка про те, що попри грубість цього вислову, почуття, яке крилося в її душі, було не набагато лагіднішим і що вона вважала це допустимим! Коли всі попоїли, старші сестри заплатили; потім веліли подати карету. Не без певних хитромудрощів до неї вдалось увіпхнутися всій компанії з усіма їхніми скриньками, сумочками для шитва, пакунками та небажаними покупками, що їх зробили Кітті та Лідія.

— От і добре — хоч не пишно, та затишно! — вигукнула Лідія. — Добре, що я придбала капелюшок, навіть якщо весь сенс цієї покупки полягає в тому, щоб везти з собою ще один пакунок! А тепер вмостімось якомога зручніше і нумо теревенити й гиготіти всю дорогу додому. Розкажіть — ви бачили якихось цікавих мужчин? Ви з ними не фліртували? Я дуже сподівалася, що одна з вас неодмінно повернеться додому вже з чоловіком. Джейн скоро стане старою дівкою, це точно. Їй уже майже двадцять три роки! Боже, як же ж соромно мені буде, коли до двадцяти трьох років я не вийду заміж! Ви просто не уявляєте, як тітоньці Філіпс хочеться, щоб ви роздобули нарешті собі чоловіків! Каже, що треба було Ліззі приставати на пропозицію містера Коллінза, та особисто я не думаю, щоб із цього вийшло щось путнє. Боже! Як мені хочеться вийти заміж раніше за будь-кого з вас! І тоді я зможу вивозити вас на всі бали. Ой, що я згадала! Одного разу ми так повеселились у полковника Форстера! Якось нам із Кітті довелося провести там цілісінький день, і місіс Форстер пообіцяла ввечері влаштувати невеличкі танці (до речі, ми з місіс Форстер подруги — нерозлийвода). Тож вона запросила сестер Гаррінгтон, але Гаррієт захворіла і Пен змушена була прийти сама. І знаєте, що ми утнули? Ми вдягнули Чемберлена у жіноче вбрання, щоб видати його за жінку — уявіть собі, як це було смішно! Жодна душа про це не знала, крім полковника, місіс Форстер, нас із Кітті та ще нашої тітоньки, бо в неї нам довелося позичити плаття. Ви просто не уявляєте, як чудово він виглядав! Коли ввійшли Денні, Вікхем, Пратт і ще кілька чоловіків, то вони зовсім його не впізнали. Господи, як я сміялась! І місіс Форстер! Я думала, що помру від сміху! І тільки після того, як ми стали сміятися, чоловіки почали щось підозрювати й незабаром уторопали, в чому справа.

Ось такими розповідями про свої вечірки та веселощі — і за сприяння Кітті, котра робила різні натяки та зауваження — Лідія старалася розважати своїх супутниць усю дорогу до Лонгберна. Елізабет намагалася слухати якомога менше, та сховатися від часто повторюваного прізвища «Вікхем» було нікуди.

Удома їх зустріли надзвичайно привітно. Місіс Беннет вельми зраділа, забачивши, що Джейн виглядає так само гарно, як і раніше, а містер Беннет під час обіду неодноразово мимоволі звертався до Елізабет:

— Я такий радий, що ти повернулася, Ліззі.

Їхнє товариство в їдальні було численним, бо прийшли майже всі Лукаси, щоб зустріти Марію і послухати новини; обговорювалися найрізноманітніші теми: леді Лукас питалася через стіл у Марії про благополуччя своєї старшої доньки та про її домашню птицю; місіс Беннет підтримувала відразу дві розмови: спочатку вона дізнавалася про найновіші моди у Джейн, що сиділа трохи віддалік, а потім переповідала все почуте молодшим сестрам Лукас; Лідія ж, перекрикуючи інших, перелічувала всім, хто бажав її слухати, ті численні задоволення, що вони їх зазнали вранці.

• Предыдущая
• 48/86
• Следующая